Зміст

1. Антична культура стародавнього Риму

2. Антична культура стародавньої Греції

3. культура стародавнього Хитаю

4. Культура стародавньої Індії

5. Культура Середньовіччя

6. Середньовічна культура Візантії

7. Леонардо да Вінчі

8. Ідеї просвітництва

9. Культура Нового часу

10. Вплив культури на розв 'язання проблем сучасності

11. Культура Київської Русі

12. Українська культура XIV—XVII ст. першої половини

13. Українська культура другої половини ХVІІ-ХVIІІ ст.

14. Доба культурно-національного Відродження

15. Культурний розвиток УкраіниуХХст.

16. Національна культура в сучасній Україні Єдність і взаємозалежність світової та національної культур

Студент повинен знати:

1. У II ст. до н.е., як уже зазначалося, Греція потрапила під владу Риму. Але, як писав поет Горацій, "полонена Греція перемогла некультурного переможця". Гордовитий Рим, перед яким тремтіли завойовані народи, змушений був схилити голову перед величчю культури крихітної Еллади. У І—II ст. поступово розквітає римська культура, в першу чергу - цивільне будівництво. У 75-80 рр. н.е. в Римі був збудований Колізей, який став визначною пам 'яткою староримської архітектури. За своїм призначенням -це величезний амфітеатр (висота - 48,5 м, ширина -190 та 156 м) для проведення гладіаторських битв, циркових видовищ тощо.

2. Понад дві з половиною років тому в південній частині Волконського півострова, на островах Егейського моря, на західному узбережжі Малої Азії, на берегах Мармурового і Чорного морів, на узбережжі Південної Італії і в східній частині острова Сицилії виникла група рабовласницьких держав, відомих в історії як Стародавня Греція або Еллада.

3. Китай - країна стародавньої цивілізації: на його території виявлені залишки первісної культури часів раннього палеоліту та бронзового віку. Первіснообщинний лад існував тут задовго до XIV ст. до н.е., коли сформувалася перша рабовласницька держава Інь. Стародавній Китай збагатив світову науку і культуру значними досягненнями: він є батьківщиною таких виробів, як компас (III ст. до н.е.), спідометр (III ст. до н.е.), сейсмограф (II ст. до н.е.), порох (III—V ст.).

4. Перші відомі нам центри індійської культури існували вже в III тисячолітті до н.е. на берегах Інду, однак справжнього розквіту вона досягла у II ст. до н.е., в епоху "Ріг вед". На основі великого зібрання гімнів "Ріг вед" було утворено своєрідну духовно світоглядну систему індуїзму-серцевини індійської культури. Іншим важливим фактором, який зумовив специфіку індійської культури, була система громадсько-політичне життя, що була заснована Буддою у другій половині II тисячоліття до н.е.

5. Термін "Середні віки", точніше "середній вік" (від лат. теdius -середній) виник в Італії у ХV-ХVІ ст. серед гуманістів. На різних етапах розвитку історичної науки в це поняття вкладали різний зміст.

6. В розвитку світової цивілізації візантійська держава займає видатне місце. Для неї характерні урочиста пишність і внутрішня шляхетність, це своєрідний синтез культурних традицій греко-римського світу і християнства, а також; елліністичного Сходу.

7. Найвищим досягненням Леонардо да Вінчі є розпис стіни трапезної монастиря Санта-Марія дела Трація на сюжет "Таємної вечері". Леонардо багато в чому залишався на позиціях мистецтва, так ніколи і не визнавши прагнення молодих сучасників до синтезу й узагальнення явищ природи,

до типізації людського образу. Леонардо вбачав у людському тілі оселі душі людини, а в манері поведінки - тілісні гримаси, відображення душевних порухів прекрасних чи потворних. Леонардо да Вінчі був генієм, який відкрив нові горизонти у мистецтві. Кожний із залишених ним творів - це етап у розвитку культури, а деякі його наукові відкриття і прозріння становлять інтерес і сьогодні.

8. Раціоналізм як філософський напрям, згідно з яким розум вважали основою пізнання й поведінки людини, став чи не головним джерелом ідеології Просвіти-тельств. Отже панівною ідеєю Просвітительства був розум. На думку просвітителів всесвітній розум накреслив параметри людського існування.

9. Сучасний рівень західноєвропейської цивілізації значною мірою зумовлений культурним надбанням, які були започатковані в часи Ренесансу, Реформації. На світоглядних засадах Реформації виникають нові художні напрямки і школи. Центр духовного життя змішується у релігійно-світоглядну сферу. З'являється епос на біблійну тематику, який знайшов відображення у творах Д. Мільтона "Втрачений рай". У художній культурі цього періоду сформувалося два стилі бароко і класицизм. Епоха бароко настала після глибокої духовної кризи, викликаної Реформацією. Для цього стилю характерний своєрідний погляд на людину і світ - як на величезний театр, де кожний виконує свою роль. XVIII ст. в історії культури недарма назване епохою Просвітництва: наукові знанні, які раніше були надбанням вузького кола вчених, стали поширюватися на всі суспільні верстви.

10. Вивчення і ґрунтове знання культури українського народу - одна з найважливіший складових формування наукового світогляду студентської молоді, високого рівня культури особистості, виховання високих моральних якостей громадянина України, поваги і любові до своєї Батьківщини, готовності до захисту і примноження її матеріальних і духовних цінностей.

Сучасна теорія культури виходить з широкого розуміння національної культури як певної сторони життєдіяльності суспільства в усіх її сферах -не тільки в духовному, але й матеріальному виробництві, суспільно-політичній діяльності, побуті. Культура з цієї точки зору виступає як процес розвитку сутнісних сил людини та їх практичного вияву в усіх сферах, а разом з тим як система матеріальних і духовних цінностей, створених людьми.

Отже, структура культури є досить складним і багатогранним явищем. Всі складові її елементи взаємодіють між собою, утворюючи єдину систему культури. У широкому розумінні культура - це штучне явище, створене людиною. Саме через культуру пізнається людина як суспільна істота і соціально-діяльна особа, реалізується людське "Я".

11. Культура Київської Русі - видатне явище світової середньовічної культури. Хронологічно вона охоплює IX- середину XIII ст. Культура ця розвивалася у загальному контексті світової культури, але мала лише їй

властиві риси, зумовлені конкретними історичними обставинами і східнослов'янськими традиціями, що найяскравіше виявилося у плануванні й забудові міст, у композиційних особливостях архітектурних ансамблів і окремих споруд, своєрідності декоративно-прикладного мистецтва й пластики.

Після запровадження християнства державні та релігійні діячі Київської Русі, стали домагатися у Візантії самостійного обирання митрополитів, відзначення своїх національних і їх встановлення, а головне - вимагати вести церковне богослужіння старослов'янською мовою.

Жниварські звичаї та обряди групувалися навколо трьох свят: святих Іллі, Маковея та Спаса, що після запровадження християнства перебрали на себе ролі Велеса й Перуна.

Християнізація Русі відіграла прогресивну роль в історичному розвиткові українсь-кого народу, сприяла зміцненню єдності держави, всебічному збагаченню культури, встановленню та зміцненню державно-політичних і культурних зв'язків Київської Русі з країнами Близького Сходу й Західної Європи. Органічно увійшовши в давню українську культуру, християнство посутньо визначало зміст і особливості становлення й утвердження українського національного духу, найхарактерніших рис нашої національної ментальності.

12. Виховання і навчання в українських землях в добу феодальної роздрібненості ґрунтувалося на освітніх традиціях Київської Русі. У період переходу від язичництва до християнства паралельно існували язичницькі та християнські школи. За князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого шкільна освіта стала части-ною загальнодержавної і церковної політики. Було утворено три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу, що утримувалася за рахунок князя - це прототип державно-го навчального закладу; школа "книжного вчення", основною метою якої була підготовка священиків і ченців; світська школа домашнього навчання, де навчались діти ремісників і купців. Школи організовувались за грецьким зразком.

На межі ХVІ-ХVІІ ст. під впливом західноєвропейських гуманістичних та рефор-маційних ідей в українській освіті відбулися істотні зміни. Було створено нові навчальні заклади, які ґрунтувалися на національних освітніх традиціях, поєднані вітчизняного і кращого європейського досвіду. До них належать Острозький культурно-освітній центр, Львівська і Київська братські школи, Київська колегія, Києво-Могилянська академія.

У Центральній Україні на початку XVII ст. активізувався рух зі створення братських шкіл. Було створено Київську братську школу, яка стала ідейно-культурним осередком національно-визвольної боротьби українського народу.

Особливістю розвитку української літератури кінця XVI - початку XVII ст. було те, що на цьому процесі своєрідно позначились ідеї Відродження та Реформації. Це стосується перш за все творчості полемістів, зокрема Христофора Філалета, Стефана Зизанія, Івана Вишенського та ін.

13. На кінець XVII ст., отже Україна має розвинену освітню систему, що включала в себе початкову, середню і вишу школу високого класу. У XVII ст. діяли друкарні, які належали братствам, монастирям, магнатам, заможним особам з духівництва і козацької старшини. Це Острозька, Дерманська, Стрятинська друкарні, друкарня в Крилосі та ін. Варто пригадати, що вже в XVII ст., а особливо у XVIII, крім колекцій книг, картин, художніх виробів, які зберігалися в храмах (Софіївському соборі, Києво-Печерському монастирі тощо) виникають великі приватні зібрання у замках та маєтках (Собеського в Жовкві, Синявського у Бережанському замку, Вишневеньких у Вишнівці, Розумовського в Батурині та ін.).

Як бачимо, духовні процеси в Україні - оновлення церкви, освіти, пожвавлення книгодрукування - набувають в цей період значної інтенсивності.

14. На межі XVI і XVII століть у суспільне і духовне життя України наче увірвався вітер змін. Буквально на очах одного-двох поколінь іншими ставали політичні реалії, спосіб життя, спосіб мислення. Все те, що торувало собі дорогу у XVI ст., проросло і задіяло. Звичайно, картина українського світу, яку бачимо в ці віки, формувалася впродовж: попередніх часів, однак надзвичайно багато заважала Хмельниччина - як загальнонаціональне піднесення, пов'язане з визвольною боротьбою, що підняло Україну с колін і відродило смак до політичної і культурної творчості. Виникло нове,

відповідне часові світовідчуття. Змінився менталітет українців, бо став відчутним зв'язок часів: Україна - правонаступниця Київської Русі -відновлювала свою державність, школу, мову, храми.

З огляду на історію і культуру ХVІІ-ХVПІ століть є всі підстави гадати, що саме з козацькою ідеологією свободи будь-що, розкутості сил, волі, суто козацького виклику різним темним (що ототожнювалися з ворожими) силам пов'язаний весь процес перегляду духовних цінностей і життєвих орієнтирів, що тривав у цей час, вся копітка і грандіозна за масштабом зробленого діяльність видатних людей і, врешті-решт, всього українського народу.

15. Культурному піднесенню в Україні сприяла також загальноросійська визвольна боротьба і пожвавлення революційних настроїв на західних землях, що давало надію на швидке розв'язання віковічних національних проблем, відкривало можливість більш справедливого соціального устрою.

У січні-квітні 1919 року було проголошено основні принципи радянської системи освіти і виховання: загальність, доступність для всіх, безплатність і обов'язковість шкільної освіти.

У 1921 році почав функціонувати Український вільний університет у Празі (після другої світової війни перейшов до Мюнхену). Наступного року створена українська господарська академія у Подебрадах. Недалеко від Праги, у Модржанах, існувала українська гімназія.

Під кінець двадцятих років значні досягнення мають театр і кіно. На екранах з'являються перші фільми геніального режисера Олександра

Довженка - "Звени-город", "Арсенал", "Земля". В Україні твориться і новий театр. Найбільша і найтра-гічніша постать в історії українського театру - Лесь Кур б ас.

Український мистецький авангард творив справді високе мистецтво, 10-20-ті роки становлять собою цілу епоху в житті України. В цей період істинно ренесансного злету Україна показала, яке багатство талантів і обдарувань має наш народ. Митці й науковці натхненно, наполегливо працювали у різних умовах - і колоніального існу-вання в останні імперські роки, і в суворі, жорстокі часи війни й революції, і в перші - ще сприятливі для розбудови національної культури - пореволюційні роки; творили надзвичайно інтенсивно і плідно науку і мистецтво найвищого рівня.

16. Проголошення незалежності України викликало високе піднесення національ-ного духу, нові сподівання. В цей період було досягнуто значних успіхів в поширенні української мови як державної, було прийнято Закон про мови та інші важливі акти.

Базовим буттям людини є їі буття в світі культури як певному культурному життєвому світі, а тому важливим показником розвитку самої культури є стан культурної самосвідомості та вектору потреб їі громадян.

Базовою основою всіх змін у культурі є стан духовних потреб громадян. Тому важливо підкреслити, що переважна більшість громадян України визначились у своїй потребі знань щодо культури власної нації.

Сьогодні основним засобом в освоєнні здобутків української культури виступають засоби масової комунікації (радіо, телебачення, преса, кіно), позитивний вплив яких відзначає три чверті громадян. Більшість громадян суттєвим здобутком національної культури останніх років вважає насамперед "зрушення в оволодінні громадянами державною мовою", яке закладає основи подальших позитивних змін.

Важливими складовими національної культури є всі сфери національного буття (господарське життя, військова справа, політика, побут, повсякденне спілкування тощо) і насамперед наука. У ці роки відбувалось осмислення української науки як цілісності та "українськості" української науки як національної.