85. Судові органи зунр.

Судоустрій і судочинство спочатку залишалися без змін. Судді й допоміжний персонал мали присягнути на вірність укр. народові. Звільнено лише тих, хто скомпрометував себе антиукр. дія-тю. У 1919 тер. держ. поділена на 12 судових округів і 130 судових повітів. З урахуванням національного складу в них належало обрати суддів окружних і повітових судів (102 українця, 25 поляків, 17 євреїв). Через нестачу кадрів термін стажування суддів скорочувався з 3 до 2р. За воєнного часу тимчасово припинялася ді-ть суду присяжних, запроваджувалися принципи гласності, змагальності, права звинуваченого на захист, здійснювався перехід його на укр. мову.

Продовженням судової реформи - спеціалізація І судової ланки й створення судових установ ІІ та ІІІ інстанцій. Окружні й повітові суди мали розглядати цивільні справи. Для кримінальних справ в повітах утворювалися трибунали (з1 або 3 призначуваних Секретарством юстиції суддів), ІІ - Вищий суд і ІІІ (останньою) - Найвищий державний суд. До їх обрання зазначені функції покладалися на створені у 03.1919 р. при Станіславському окружному суді Окремий судовий Сенат ІІ інстанції та Окремий судовий Сенат ІІІ інстанції. До їх обрання функції ІІ і ІІІ судової інстанції виконували Окремий судовий Сенат ІІ інстанції та Окремий судовий Сенат ІІІ інстанції, створені 8.03.1919 при окружному суді у Станіславі.

З 30.11.1918р. на тер. ЗУНР при кожній військовій команді запроваджувалися польові суди, діяльність яких поширювалася на військовослужбовців і цивільних осіб, що вчинили злочини проти безпеки, цілісності держави, її обороноздатності тощо. Смертні вироки затверджувалися урядом республіки.

16.11.1918р. створено військову юстицію. Структура військових судів: Військові окружні суди (у трьох областях) - І інстанція. Суди колегіальні (з 3 суддів); Найвищий військовий трибунал; Верховний військовий суд - найвища інстанція військової юстиції.

Створено військову прокуратуру, оч. ген. військовий прокурор. У 3 військових обл. існ. військові прокуратури, в округах - військові офіцери. Створені Державна прокураторія на чолі з Генеральним прокурором, нотаріат, військова юстиція.Створені також прокуратура на чолі з Генеральним державним прокурором, нотаріальна служба.

Важливого значення надавалося в ЗУНР створенню органів охорони громадського порядку. 6.11.1918- УНРада - рішення про створ. Корпусу укр. держ. жандармерії. Корпус оч. Команда укр. держ. жандармерії на чолі з головним комендантом. На місцях утворювалися окружні та повітові команди жандармерії на чолі з окружними і повітовими комендантами. Низова ланка жандармерії - сільські і міські станиці, оч. жандармські сільські і міські коменданти. На місцях продовжувала діяти і народна міліція. Вона формувалася на громадських засадах шляхом виборів.

86.Окупація західноукраїнських земель після Першої світової війни та її юридичне оформлення.

Після Першої світової війни, з розпадом могутніх імперій українські землі — Західна Україна, Північна Буковина, Закарпаття і Бессарабія — відійшли до Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини. З 1919 р. Польщею було окуповано 125,7 тис. кв. км земель Східної Галичини та Західної Волині, що становило третину усієї території тодішньої Польщі. На цій території в 1931 р. проживало 8,9 млн осіб — 5,6 млн українців, 2,2 млн поляків. Ці землі стали для Польщі новими джерелами сировини, дешевої робочої сили та ринками збуту. Водночас вони спричинили появу і загострення зовнішніх і внутрішніх проблем, що суттєво дестабілізувало ситуацію в польській державі. Впродовж 20— 30-х років польська політика в українському питанні мала свої особливості. В 1919—1923 pp. Польща ще не цілком закріпилася в Західній Україні. З погляду міжнародного права і держав Антанти її влада тут вважалася спірною і невизначеною. 28 червня 1919 р. на Паризькій мирній конференції Польща зобов'язалася перед державами Антанти гарантувати українському населенню автономію.

Польська конституція (17 березня 1921 р.) гарантувала право українців на рідну мову в публічному житті та навчанні у початкових школах. Прийнятий 26 вересня 1922 р. закон надавав самоврядування трьом галицьким воєводствам: Львівському, Станіславському і Тернопільському. Але ці гарантії так і залишилися на папері. Водночас вони відіграли певну роль в остаточному вирішенні долі західноукраїнських земель Радою послів Англії, Франції, Італії і Японії 14 березня 1923 р. у Парижі, яка визнала суверенітет Польщі над Східною Галичиною. У 1923—1926 pp. в Польщі при владі перебував уряд народної демократії, який в українському питанні відстоював «інкорпораційну» програму. Суть її полягала в окупації західних земель України, Білорусії та Литви. Уряд мав на меті домогтися визнання нових східних кордонів Польщі, а згодом шляхом примусової полонізації народів створити однонаціональну польську державу.Польська влада намагалася знищити самі поняття « Україна», «українець». Населення іменувалось «русини», а вся територія називалася «Східна Малополыца». Керівники Польщі заявляли, що ніякого українського, народу немає, що це вигадка комуністів. Активній полонізації Західної України сприяв закон від 31 липня 1924 р., що оголосив державною мовою на території Польщі польську.

На території Румунії у 1920 р. проживало майже 790 тис. українців, що становило 4,7% усього населення країни. Основними місцями їх зосередження були Північна Буковина, Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти Бесса-рабії.

В лютому 1938 р. було встановлено особисту диктатуру Каро л я II. Розвиток політичного руху опору румунській владі давав про себе знати в усіх підвладних Румунії землях. Однак найбільш активно він виявив себе на території Буковини. Саме тут діяли три основні політичні угруповання:

1) Комуністична партія Буковини. Заснована в 1918 p., з 1926 р. — складова частина Комуністичної партії Румунії. Лідери партії — О. Канюк, В.Гаврилюк, Ф.Стасюк та ін. Боролась за возз'єднання з Радянською Україною;

2) Українська національна партія. Утворена в 1927 p., лідер В. Залозецький. Виступала за співробітництво і компроміс з владою. За час діяльності, до 1938 р. партії вдалося здобути декілька місць у парламенті Румунії;

3) Революційний націоналістичний табір. Сформувався в середині 30-х років охоплював молодь і студентство —спорттовариство «Мазепа», студентське товариство «Заліз

няк Р . Користувався і підтримкою селянства. Лідери —О. Зибачинський, І. Григорович, Д.Квітковський.