Тема 33. Уроки і наслідки національно - визвольної революції 1917 – 1920 рр.

Війна з більшовицькими військами.

Поразка національно-визвольної революції. Падіння Директорії.

Причини поразки та уроки національно-визвольної революції.

Війна з більшовицькими військами

11 листопада 1918 року Німеччина фактично капітулювала. Радянська Росія 13 листопада анулює Брестський мирний договір, проте ще 11 листопада Раднарком дав директиву Реввійськраді в 10-денний строк підготуватися до походу в Україну. І знову, як у попередній період, було обрано модель війни з використанням своєрідного “троянського коня” – наприкінці листопада 1918 року у Курську під патронатом Раднаркому РСФРР утворився Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з Г.П’ятаковим.

Не очікуючи створення Української радянської армії, 1-а і 2-а повстанські дивізії ще 18 листопада 1918 р. почали наступ на Україну і зайняли декілька населених пунктів Чернігівщини. У грудні 1-а повстанська дивізія, підсилена іншими частинами, почала просування на південний захід з метою захоплення Чернігова і Києва, а 2-га дивізія наступала на Харків. За місяць радянські війська зайняли більшу частину Харківської і Катеринославської губерній. 28 листопада 1918 року в Харків входить Тимчасовий радянський уряд на чолі з Г.П’ятаковим, а відновлена більшовицька УНР 6 січня отримує нову офіційну назву Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). Причина такого вдалого наступу більшовиків була не в їх силі, а в розладі у військах Директорії.

У цей час Директорія ще не знаходилася з радянською Росією в стані війни. Тому на початку січня 1919 року голова уряду УНР В.Чехівський надсилає телеграми у Москву з приводу неоголошеної війни. Російський радянський уряд повідомляє, що це воюють не вони, а війська радянського уряду України. Це була неправда, оскільки голова Реввійськради Л.Троцький 4 січня 1919 р. підписав постанову про утворення Українського фронту. Робота надзвичайної дипломатичної місії УНР на чолі з Мазуренком у Москві, направлена на припинення більшовицької агресії, не принесла успіху. Тоді 16 січня 1919 р. Директорія офіційно оголосила війну радянській Росії.

Більшовики переформували війська і продовжили наступ. 27 січня група Дибенка захопила Катеринослав, 2-а дивізія увійшла в Полтаву і на 1 лютого переправилася через Дніпро в районі Кременчука. Група Сабліна зайняла донецькі міста. Війська, що наступали на київському напрямку, 12 січня зайняли Чернігів і під Броварами в результаті 3-денної битви з 40-тисячним військом С.Петлюри розгромили його, а 5 лютого 1919 р. увійшли в столицю України.

Негативне ставлення більшовиків, Антанти і деніківців до незалежності України, невдачі національно-визвольного руху призводять до того, що М.Грушевський розчаровується в революції і відходить від політичної боротьби. В цей час Директорія веде переговори з Антантою про допомогу в боротьбі з більшовиками. Антанта погоджується допомогти, проте висуває ультимативну вимогу: реорганізувати уряд УНР і саму Директорію, виключивши з неї соціалістів. Уряд Директорії погоджується з вимогами Антанти. В знак протесту соціаліст В.Винниченко виходить зі складу Директорії, але залишається в УСДРП, а соціаліст С.Петлюра виходить з УСДРП, проте залишається в Директорії. З відходом В.Винниченка від політичної боротьби Петлюра фактично приходить до одноособової влади.

Сподівання на допомогу Антанти не справдились. Під ударами радянських військ інтервенти залишають південь України. Одночасно радянські війська продовжували наступ на війська Директорії, і 6 березня 1919 року загони С.Петлюри залишили Вінницю, уряд перебрався в Жмеринку.

Поразка національно-визвольної революції. Падіння Директорії

Війська С.Петлюри залишають Жмеринку, Проскурів, близько місяця тримаються в Рівному, але і його залишають. Президент ЗУНР тримається осторонь С.Петлюри, оскільки надіється на допомогу Антанти, та швидко в цьому розчаровується. Негайно треба було розв’язати два питання: об’єднання військ УНР і ЗУНР та ліквідація одного з фронтів (чи з поляками, чи з більшовиками). Якраз у цей час над армією С. Петлюри нависла загроза цілковитого знищення – відступати було нікуди. Армії Є.Петрушевича також нікуди було податися. Обидві армії, і УНР і ЗУНР, були притиснуті одна до одної і їх розділяла лише річка Збруч. Об’єднання обох українських армій відбулося у вимушеній ситуації, але змінило стратегічну обстановку. По-перше, чисельність об’єднаних військ склала 80 тис. чоловік. По-друге, польські війська, яким Антанта дозволила наступати лише до річки Збруч, залишилися за старим державним кордоном і перестали існувати як противники. Попереду були лише більшовики і денікінці.

Наступ проводився в трьох напрямках: на Одесу, Житомир і Київ. Київська група потіснила радянські війська, і ті без бою залишили Київ. Але в Київ вриваються нечисленні війська денікінців і примушують війська С.Петлюри відступити. С.Петлюра сподівається на союз з денікінцями проти більшовиків, але 22 вересня 1919 р. петлюрівці перехоплюють наказ денікінців про знищення армії УНР. Для боротьби з А.Денікіним С.Петлюра домовляється про союз з більшовиками. Та скористатися з цього не вдалося, оскільки УГА 6 листопада 1919 року перейшли на бік генерала А. Денікіна. Фронт було ліквідовано, С.Петлюра ще місяць їздить Україною, намагаючись відновити армію, але це йому не вдається, і 6 грудня 1919 р. він від’їжджає до Варшави. Пізніше С.Петлюра уклав угоду про сумісні дії з поляками проти більшовиків. Та наступ його військ на Україну після закінчення радянсько – польської війни у вересні 1920 р. закінчився повним крахом. Війська С.Петлюри відступили в Польщу. УНР перестала існувати.

Причини поразки та уроки національно-визвольної революції.

Визвольні змагання завершились національною катастрофою – ліквідацією незалежності України. На її східних теренах було насаджене тоталітарне більшовицьке правління. Західні ж землі були окуповані Польщею, Румунією, Чехословаччиною і на багато років Україна знову була приречена на поневолення, глобальне пограбування її природних багатств, матеріальних, сировинних і людських ресурсів.

Визначальним досягненням української революції було створення Української держави – Української Народної республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.

В ході державного будівництва проголошувались і здійснювались соціально-економічні перетворення: ліквідація поміщицького землеволодіння, передача землі селянам, реформування промисловості. Революція сприяла розвитку національно-визвольного руху. До активного суспільного життя була залучена велика кількість політичних і культурних діячів. Під час революції розвивалась правнича думка – було вироблено ряд актів: Універсали, Конституцію, нормативні документи.

Окреслилась територія Української держави. Важливою причиною поразки революції була низька національна й політична свідомість народних мас, оскільки за багаторічної російської неволі значна частина українського народу перетворилась на аморфну масу, позбавлену ідеалів, волі до самостійного життя. Соціальна база революції виявилась надто вузькою внаслідок недостатньої структуризації суспільства. Особливо слабкі позиції українська революція мала в містах, де проживало неукраїнське населення, серед якого міцними були позиції більшовиків. Вони мали вплив також на частину селян, які повірили обіцянкам більшовиків передати землю.

Не сприяла закріпленню перемоги і відсутність чітких настанов щодо державного будівництва серед політичної еліти, надмірна схильність до соціалістичного експериментаторства, загравання в федерацію з Росією. Лідери української еліти не мали досвіду державної роботи. Вони сповідували народницьку, а не державницьку ідею. Влада, держава для них були швидше засобами, ніж самодостатньою ідеєю. Центральна Рада виявилась неготовою до боротьби за владу, особливо з такою силою, якою були більшовики. Була відсутня єдність українського народу.