15.Основні районоутворюючі принципи та фактори.

На формирование экономических районов влияют различные факторы: природные, экономические и исторические. Основными среди них являются экономические.

Главным районообразующим фактором в каждой стране есть общественное территориальное разделение труда, который является результатом пространственного проявления действия общего экономического закона общественного разделения труда.

Территориальное разделение труда проявляется в хозяйственной специализации отдельных частей территории страны на различных видах производственной деятельности в соответствии с их природных условий и имеющихся трудовых и других ресурсов.

16. Ієрархія економічних районів, їх основні типи.

Типи економ. р-нів:

+ Великі (інтегральні) економ р-ни – це поділ території країни на найбільші територіальні частини, які об’єднують кілька адміністративних обл., або адміністративні обл. з автономною республікою, або адміністративні краї з автономними обл.

+ Середні (інтегральні) економічні райони, як правило, є підрайонами великих економічних районів. Це територія однієї невеликої країни чи адміністративної області, краю, автономної республіки, тобто це територіальні одиниці економ р-нування.

+ Малі райони (мікрорайони) — це найнижчий ступінь інтегральних економ р-нів. Вони органічно пов’язані з низовим адміністративно-господарським районуванням. Їх територія відповідає території внутриобласних адміністративних районів.

+ Низові адміністративно-господарські райони в умовах планової системи розвитку господарства і навіть в умовах перехідного до ринкової економіки періоду використовуються для поточного планування і оперативного управління розвитком в-ва.

17.Мережа економічних регіонів України.

В настоящее время на Украине выделяются следующие экономические районы:

Донецкий (Донецкая, Луганская области)

Приднепровский (Днепропетровская, Запорожская области)

Северо-Восточный (Харьковская, Сумская, Полтавская области)

Центральный (Черкасская, Кировоградская области)

Северо-Западный (Волынская, Ровенская области)

Подольский (Винницкая, Тернопольская, Хмельницкая области)

Причерноморский (АР Крым, Николаевская, Одесская, Херсонская)

Карпатский (Закарпатская, Львовская, Ивано-Франковская, Черновицкая области).

Столичный район (Киевская, Житомирская, Черниговская области)

18. Основні форми регіонального розвитку продуктивних сил в Україні.

У багатьох країнах світу є території, на яких діє дещо ліберальніший режим зовнішньоекономічної діяльності, ніж у країні в цілому. Ці території залежно від виконуваних ними функцій називають по-різному — безмитними зонами, експортними зонами, спеціальними економічними зонами тощо. Число таких утворень в світі збільшується, що відбиває діалектику процесів лібералізації міжнародного економічного співробітництва і збереження національного та регіонального протекціонізму.

Конкретні типи зон, що створені в різних країнах, їхні розміри, функції, ефективність діяльності визначаються рівнем соціально-економічного розвитку, мірою зовнішньої відкритості економіки, масштабами втручання держави в економічне життя. Для розвинених країн світу, що активно включилися в міжнародний поділ праці, найбільш характерні безмитні зони. Ця модель найкраще вписується в ліберальну ринкову, дуже інтернаціоналізовану економіку. Країни, що розвиваються, потребують іноземних інвестицій, тому для них найбільш адекватною є модель експортно-промислових зон.

Вільні економічні зони створені у більше ніж 80 країнах, зокрема в США, Японії, Німеччині, Великій Британії. Вони активно впроваджуються в Польщі, Угорщині, Болгарії, Росії. Великий досвід щодо створення таких зон нагромаджений у Китаї та інших країнах Південно-Східної Азії. Вільні економічні зони формуються, як правило, в морських і річкових портах, міжнародних аеропортах, біля основних залізничних і автомобільних ліній, туристичних центрів, у окремих промислових пунктах та регіонах.

Вільна економічна зона (ВЕЗ) — це специфічне регіональне утворення, територія, на якій встановлюють особливий режим господарської діяльності іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями, а також вітчизняних підприємств і громадян. Порядок здійснення господарської діяльності іноземних інвесторів, підприємств з іноземними інвестиціями й умови пільгово-експортно-імпортно-митного, податкового, валютного, банківського, візового, трудового та інших видів регулювання в зоні установлюються законодавством України.

Початковими правовими засадами створення і функціонування вільних економічних зон в Україні є: Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 р., нормативні акти, прийняті щодо його виконання: Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні (постанова Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 р.), а також постанова Кабінету Міністрів України «Про склад міжвідомчої комісії з розгляду і підготовки документів щодо створення спеціальних (вільних) економічних зон» (від 8 червня 1998 р. № 842).

Прийнято десятки законів і постанов Верховної Ради України та Кабінету Міністрів з окремих питань створення в регіонах України спеціальних економічних зон, які використовуються як вихідна нормативна база при розробці їх проектів.

Створення вільних економічних зон в Україні є одним з елементів перенесення центру ваги управління соціально-економічними процесами на регіональний рівень. Це одна з форм ефективної організації регіонального розвитку економіки, що цілком збігається із загальнодержавним підходом її реструктуризації та розширення самостійності регіонів.

Метою створення вільних економічних зон в Україні є залучення інвестицій та сприяння їхньому ефективному використанню, активізація підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів та послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвиток інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку регіонів.

Відповідно до мети і завдань формування тієї або іншої зони висуваються певні вимоги і до її розміщення, зокрема: сприятливе транспортно-географічне положення щодо внутрішнього і зовнішнього ринків (йому відповідають, як правило, території, які відрізняються прикордонним положенням і мають досить розвинені транспортні комунікації, особливо портові міста); розвинений виробничий потенціал, наявність виробничої та соціальної інфраструктури; наявність території з унікальними запасами та ціннісним природно-ресурсним потенціалом.

Ряд регіонів України мають сприятливі внутрішні й зовнішні умови для розміщення і розвитку ВЕЗ — наявність достатнього ресурсного потенціалу, вигідне транспортно-географічне положення, високий науково-технічний потенціал тощо. Це передусім відповідні території у Волинській (проект ВЕЗ «Інтерпроект-Ковель»), Донецькій (проект ВЕЗ «Азов'я» у Маріуполі), Дніпропетровській (проект ВЕЗ «Дніпроавіа»), Закарпатській (проект ВЕЗ «Закарпаття»), Львівській (проект ВЕЗ «Жовква», ВЕЗ «Мостиська», ВЕЗ «Яворів»), Одеській (проекти ВЕЗ «Порто-франко» та ВЕЗ «Аджалін») областях та Автономній Республіці Крим (проект ВЕЗ «Манганарі»).

В Україні розроблено біля трьох десятків проектів щодо створення ВЕЗ. На відміну від інших проект ВЕЗ «Маріуполь» передбачено реалізувати шляхом створення акціонерного товариства з дольовою участю підприємств, організацій, в тому числі державного та міжнародного капіталів (50 відсотків — іноземні інвестиції, 50 відсотків — капітал українських партнерів). Зона має бути виробничого типу. У ній розташовуються підприємства з переробки вантажів, складання, зберігання і упаковки, з переробки на експорт машинобудівної та металургійної продукції, виготовлення будівельних матеріалів і конструкцій, продуктів харчування з місцевої та привізної сировини, зі складання електоропобутової техніки та товарів народного споживання. На виробництвах зони можуть додатково отримати роботу 10 тис. осіб, що сприятиме пом'якшенню проблеми безробіття.

Першою в Україні було створено Північнокримську експериментальну економічну зону «Сиваш», яка знаходиться у Красноперекопському районі. Кабінет Міністрів України відповідно до Указу Президента від 30 червня 1995 р. № 497 «Про Північнокримську експериментальну економічну зону «Сиваш» і від 17 листопада 1995 р. № 1062 «Про заходи відносно проведення експерименту в Північнокримській експериментальній економічній зоні «Сиваш», а також Закону України «Про деякі питання валютного регулювання і оподаткування експериментальної економічної зони «Сиваш», постанови № 455 затвердив положення про цю зону. У ній зосереджені такі підприємства, як Перекопський бромний завод - один із найстаріших заводів України, який понад 90 відсотків своєї продукції експортує в країни далекого зарубіжжя; Кримське виробниче об'єднання «Титан»; Сивашський анілінофарбовий завод, якість продукції якого вже досягла рівня світових стандартів; Кримський содовий завод, що забезпечує своєю продукцією близько 60 підприємств України; дослідно-промисловий завод пластмас «Поліфтор»; рибокомбінат, що вирощує до 7 тис. т риби на рік; 14 сільськогосподарських підприємств, що спеціалізуються на вирощуванні рису та іншої продукції. Передбачається створення таких спеціалізованих інституцій зони, як Головний банк і Головна фондова компанія, що забезпечуватимуть тут емісію та обіг цінних паперів зони. Зона «Сиваш» створена на 5 років, а потім за умови досягнення позитивних результатів, її досвід буде перенесено на зони, що створюватимуться.

В Україні можуть створюватися такі види ВЕЗ: зовнішньоторговельні, виробничі, науково-технічні, туристсько-рекреаційні. Враховуючи, що створення та функціонування банківсько-офшорної вільної зони має специфічний характер, визначення її статусу потребує прийняття окремого закону.

Вільні економічні зони в Україні створюються за територіальним принципом, тобто вільна зона є частиною національного економічного простору, де діє особлива система економіко-правових пільг та стимулів, спрямованих на забезпечення становлення державної економічної політики, гарантій потенціальним внутрішнім та зовнішнім інвесторам, зумовлених спеціальним правовим режимом. Зокрема, у вільних зонах встановлюється режим спеціальної митної зони, який, залежно від виду зони, передбачає відповідні пільги стосовно тарифного та нетарифного режиму регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів зони. Сплата тарифів, зборів та інших обов'язкових платежів суб'єктами вільних зон проводиться згідно з чинним законодавством України. Банківська діяльність та валютне регулювання здійснюється також відповідно до чинного законодавства.

Створення вільних економічних зон потребує формування відповідної інфраструктури. Зокрема, для зовнішньоторговельних вільних зон потрібна розгорнута мережа транспортних шляхів — морських, залізничних, автомобільних тощо. Через це рішення щодо створення таких зон доцільно розглядати у взаємозв'язку з питаннями створення та розвитку міжнародних транспортних коридорів.