30. Структура невиробничої сфери, її роль в господарському комплексі.

НЕВИРОБНИЧА СФЕРА - сукупність галузей народного господарства та видів діяльності людей, що надають необхідні послуги суспільству та окремим його членам і безпосередньо не пов'язані зі створенням матеріальних благ. До Н.с. належать такі галузі та види діяльності: житлово-комунальне господарство та побутове обслуговування населення; транспорт пасажирський; зв'язок (з обслуговування організацій Н.с. та населення); охорона здоров'я, фізична культура та соціальне забезпечення; освіта, культура та мистецтво; наукове обслуговування; кредитування та страхування; управління, партійні та громадські організації. Розвиток Н.с. залежить від розвитку сфери матеріального виробництва і, в свою чергу, впливає на розвиток продуктивних сил і підвищення продуктивності суспільної праці.

31. Трудоресурсний потенціал – основа сталого розвитку України.

Трудові ресурси – наявне працездатне насе­лення (чоловіки від 16 до 60 років, і жінки від 16 до 54 років, а також працюю-чі пенсіонери та підлітки). Заг. кіл-ть працездатного населен-ня України в 1993 р. превищувала 29 млн. чоловік. В працез-датному віці знаходиться 55,8 % населення. Найб. питома вага осіб працездатного віку в Одеській (57,6), Хар­ківській (57,2), Запорізькій (57,2), АР Крим(57,5). Найнижчий показник в Че-рнігівській області (51,3). У сфері матеріального в-ва зайнято 64% працівни­ків. В пром- ті – 29%, більше 20% – с/г, понад 11% – в освіті, галузяях науки та культури. Значна частка при-падала на буд-во (7,4%), торгівлю, гром. харчу­вання (7,1%), транспорт і зв’язок (6,7%).

Нині переважаючою формою зайнятості є держ сектор економіки, проте частка недержавних форм власності пос-тупово зростає. У н/г країни жінки пе­реважають над чолові-ками, вони зайняті на важких і шкідливих роботах, працюють у нічну зміну.

32. Демографічна ситуація і демоекономічне відтворення робочої сили.

Демографічна ситуація в Україні в останнє століття значною мірою визначається складним суспільно-політичним розвитком, рівнем матеріального забезпечення населення, його національно-культурними традиціями, побутом, духовністю тощо. Роки голодомору, репресій, воєн різко негативно позначилися на демографічному потенціалі України. За деякими оцінками, сучасна Україна без свідомого і цілеспрямованого винищування її населення налічувала б щонайменше 100 млн жителів, тобто вдвічі більше, ніж тепер.

В Україні проживає 48 млн осіб (0,7 відсотка населення світу, на 1 січня 2003 р.). За чисельністю населення вона посідає п'яте місце серед європейських держав (після Німеччини, Італії, Великої Британії та Франції).

Україна належить до країн, що характеризуються надзвичайно низькими темпами приросту населення. За цим показником вона посідала одне з останніх місць серед союзних республік колишнього СРСР- За 1940—1990 рр., наприклад, чисельність жителів України зросла тільки на 25 відсотків. Лише в Білорусії цей показник був ще нижчим і становив 12,7 відсотка. Загальний же приріст населення колишнього СРСР за той час досяг 47,7 відсотка.

Демографічна ситуація в Україні в останні роки характеризувалася переходом тривалої й усталеної тенденції скорочення темпів приросту населення в абсолютне зменшення його загальної чисельності. Так, в 1980—1989 рр. темп приросту населення України становив 3,6 відсотка, а вже в 1990—2003 рр. темп скорочення становив 0,6 відсотка. Тільки за 2002 р. постійне населення України зменшилося на 0,9 відсотка, або на 400,0 тис. осіб.

Основна причина від'ємних значень природного руху населення — це переважання кількості померлих над кількістю народжених. Так, співвідношення показників народжуваності та смертності свідчить про несприятливу демографічну ситуацію. Найгірша вона в північних і східних областях України (Чернігівській, Сумській, Полтавській, Донецькій, Харківській). Незначний, але додатний приріст мають Закарпатська, Львівська, Волинська, Івано-Франківська, Чернівецька області.

Важливим показником демографічної ситуації в Україні є середня тривалість життя, тобто кількість років, яку в середньому належить прожити цьому поколінню народжених, якщо припустити, що впродовж життя цього покоління рівень смертності в окремих вікових групах буде такий, як тепер. Для людей, що народилися 1991 р., очікувана середня тривалість життя становить 71 рік (чоловіків — 66, а жінок — 75). Співвідношення між чисельністю жінок і чоловіків у різних вікових формах відбиває статево-вікова структура населення (рис. 6.1). Більшість населення України становлять жінки (53 відсотки), проте у різних групах кількість чоловіків і жінок неоднакова.

Поглибився в Україні процес старіння населення. Це призвело до збільшення демографічного та економічного навантаження працездатного контингенту особами, що вийшли за межі працездатного віку. Відповідні Демографічні процеси сформували несприятливу з точки зору потреб сучасної економіки вікову структуру зайнятості працездатного населення.

Потенціал демоекономічного розвитку регіонів України значною мірою зумовлений сучасними кризовими явищами. Вони негативно впливають на природне відтворення населення, пригнічують демографічну складову пропорцій робочої сили, формують нераціональні міграційні потоки, які на окремих територіях можуть перетворюватися на чинник дестабілізації локальних ринків праці.

За умов депопуляції відбувається відповідне обмеження так званих Демографічних інвестицій як частини національного доходу. Ця частина нагромаджується і використовується не тільки на розвиток соціальної інфраструктури, а й на створення нових робочих місць у виробничій сфері.

Аналіз демоекономічного відтворення сукупної робочої сили в регіонах України дає можливість визначити загальну спрямованість зрушень у цій сфері. Однією з важливих особливостей демоекономічної ситуації, що склалася в регіонах України протягом 80—90-х років, є суттєве падіння рівня зайнятості населення в галузях економіки на фоні незначного зменшення чи навіть зростання частки населення працездатного віку.

Територіальний перерозподіл робочої сили є однією з гнучких форм соціально-економічного регулювання пропозиції робочої сили, а також чинником, що впливає на рівень забезпеченості трудовими ресурсами тієї чи іншої сфери економіки. Відплив робочої сили з технічно відсталих галузей з високою часткою важкої ручної праці та низьким рівнем її продуктивності у більш технологічно досконалі сфери господарювання з економічної точки зору є важливим індикатором прогресивних зрушень територіально-галузевої структури зайнятості населення.

Природною реакцією нормально функціонуючої економічної системи на суттєве погіршення кадрового забезпечення тієї сфери, що втрачає робочу силу, є радикальне оновлення матеріально-технічної бази виробництва.