11 Поняття фонеми, диференційні ознаки фонем.

Опозиції звуків бувають релевантні (здатні служити для розрізнювання слів та морфем) та нерелевантні.

Фонема — мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць — морфем і слів. Фонема виконує дистинктивну - тобто смисло- і форморозрізнювальну функції. Додатковою є делімітативна функція, яка вказує на межі слів чи

морфем. Диференційні ознаки- ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем.

Диференційні ознаки фонем: передньоязиковість, проривність, дзвінкість і твердість.

Недиференційні, або інтегральні, ознаки - ознаки фонем, які не розрізняють значень слів чи морфем. Напр. в корейській та китайській мовах вібрантність та плавність не є диференційними ознаками.

Отже, для того щоб встановити, належать певні звуки якоїсь мови до різних фонем чи є різновидами однієї фонеми, треба поставити їх в однакові умови вимови і з'ясувати, чи розрізняють вони смисл. Якщо розрізняють (за наявності навіть однієї пари слів), то це різні фонеми, якщо ні, то це представники однієї фонеми.

Диференційними ознаками фонем можуть бути:

1) ознаки за участю голосу і шуму (дзвінкість/глухість):

2) ознаки за місцем творення (губність, передньоязиковість, задньоязиковість, гортанність тощо):

3) ознаки за способом творення (проривність, фрикативність, африкативність, зімкнено-прохідність, вібрантність, плавність тощо):

4) твердість/м'якість. У західноєвропейських (німецькій, англійській, французькій та ін.) мовах такої диференційної ознаки немає.

5) короткість/довгота:

12 Зміни звуків в мовленні

Зміни, спричинені впливом загальних умов вимови, називають позиційними, а зміни, зумовлені впливом одного звука на інший, — комбінаторними.

До позиційних змін належить редукція голосних, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова і протеза.

Редукція голосних - ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їхнього звучання. Буває кількісною - редукція, за якої голосні ненаголошених складів утрачають силу і довготу, але зберігають характерний для них тембр, та якісною - редукція, за якої голосні ненаголошених складів стають не тільки слабшими і коротшими, але й утрачають деякі ознаки свого тембру, тобто свою якість. Позиційні зміни приголосних зумовлені їх положенням в кінці слова. У багатьох мовах прикінцеві дзвінкі приголосні оглушуються. Протеза - поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови (гострий, вулиця). Оскільки протеза — поява приголосного перед голосним, а не перед будь-яким звуком, то її можна розглядати і як комбінаторну зміну.

До комбінаторних змін звуків належать акомодація, асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза.

Акомодація - зміна одного звука під впливом іншого, сусіднього; часткове пристосування су-

сідніх звуків. Акомодація стосується впливу голосних на приголосні і навпаки. Після м'яких приголосних звуки [а], [о], [у], [є] стають більш передніми, більш закритими і більш напруженими. Акомодація може бути консонантною і вокалічною, прогресивною (попередній звук упливає на наступний) і регресивною (наступний звук упливає на попередній).

Асиміляція - артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення.(лодка, травка, бородьба). Асиміляція від акомодації відрізняється тим, що, по-перше, при асиміляції взаємодіють однорідні звуки (приголосний і приголосний або голосний і голосний), а, по-друге, асимілюватися можуть не тільки сусідні звуки, але й звуки, які знаходяться на відстані один від одного.

Розрізняють декілька різновидів асиміляції:

1) за результатами — повну (безжалісний, отдых) і неповну (просьба, боротьба);

2) за спрямуванням — прогресивну (нім. Zimber => Zimmer) і регресивну (молотьба, лавка);

3) за розташуванням звуків, які взаємодіють, — контактну (суміжну) і дистанційну (несуміжну) (желізо —> залізо).

Класичним прикладом несуміжної асиміляції голосних є сингармонізм - фонетичний процес, який полягає в тому, що всі голосні в слові стають однорідними за артикуляцією.

Дисиміляція - розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова,

втрата ними спільних фонетичних ознак. Дисиміляція по суті зводиться до заміни в слові одного

з двох однакових або подібних звуків менш подібним. Це протилежний асиміляції процес.

Може бути: прогресивною (срібро —> срібло; рос. феврарь —> февраль); регресивною (рицар - лицар, рос. что —> [што]; контактною (легкий [ле^ихкиії]; дистанційною (велблюд -верблюд).

Гаплологія - випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових або подібних складів. Наприклад: мінералологія —> мінералогія, трагікокомедія —> трагікомедія, дикообраз —> дикобраз.

Дієрєза - викидання звука чи складу в слові для зручності вимови. Наприклад: користний —» корисний, обвласть –> область, згибнути —> згинути, гляднути —> глянути, киднути —> кинути

Епентеза - поява у словах додаткового звука. Строк із срок, верства із верста, павук із паук.

Метатеза - взаємна перестановка звуків або складів у межах слова. Суворий із суровий, намисто із монисто, бондар із боднар, ведмідб із медвідь.

Субституція - заміна в запозичених словах чужого звука своім. Herzog — укр. герцог, рос. герцог, Hulze — укр. гільза, рос. Гильза.

Гіперизми – помилкові заміни - фороба, фіст, фатать замість хвороба, хвіст, хватать.