1 Предмет і проблематика мовознавства.

Мовознавство, або лінгвістика (від лат. lingua "мова"), - наука про природну людську мову загалом і мови світу як її представників.

Розрізняють конкретне (часткове) і загальне мовознавство.

КОНКРЕТНЕ МОВОЗНАВСТВО вивчає окремі (конкретні) мови, як, наприклад, українську, польську, англійську,китайську або групу споріднених мов — слов'янські,

германські, романські, балтійські, іранські, тюркські тощо.

ЗАГАЛЬНЕ МОВОЗНАВСТВО вивчає загальні особливості мови абстраговано від конкретних мов. До них належать суть мови, ЇЇ природа, походження, закони розвитку, зв'язок із мисленням, культурою тощо. Воно вивчає також структуру й закономірності функціонування всіх мов світу. Отже, предметом загального мовознавства, з одного боку, є мова як засіб людського спілкування, а з іншого — загальні особливості всіх мов.

ПРИКЛАДНЕ МОВОЗНАВСТВО вивчає застосування мовознавчої теорії на практиці (у викладанні рідної та іноземної мов, у практиці перекладу, при створенні алфавітів для

безписемних мов, для удосконалення правопису, навчання письма, читання, культури мови, для уніфікування термінології, анотування й реферування інформації, забезпечення спілкування людини з комп'ютером природною мовою тощо).

Цей курс охоплює такі основні проблеми:

1) природу і сутність мови

2) структуру мови

3) походження мови та закономірності розвитку мов

4) виникнення й розвиток письма;

5) класифікацію мов світу за походженням і за будовою;

6) шляхи й методи вивчення мовного матеріалу;

7) зв'язок мовознавства з іншими науками.

2 Місце мовознавства в системі наук

Мова — явище суспільне, отже, й мовознавство належить до суспільних наук і передусім пов'язане з такими суспільними науками, як філософія, історія, археологія, етнографія, соціологія, психологія, літературознавство, логіка, філологія, фізіологія людини, антропологія, медицина, фізика, кібернетика, математика, семіотика (вивч знакові системи), географія, виникли науки: нейролінгвістика, інженерна лінгвістика, математична лінгвістика, лінгвосеміотика, лінгво-

географія

3 Природа, сутність, функції мови

Мова – не біологічне і не психічне явище. Мова — явище суспільне. Вона виникла в суспільстві,

обслуговує суспільство, є однією з найважливіших ознак суспільства і поза суспільством існувати не може. Визнаючи суспільний характер мови, слід зазначити, що в мові є чимало такого, що пов'язує її з біологічними і психічними явищами. Так, скажімо, на відміну від інших при-

матів тільки людина має мовний ген, тобто природну схильність і здатність до оволодіння мовою. У мовленні окремих людей відображені їх психічні особливості, а в загальнонаціональній мові — психічний склад нації, її менталітет.

Функції мови:

КОМУНІКАТИВНА — функція спілкування.

МИСЛЕТВОРЧА ФУНКЦІЯ МОВИ — функція формування й формулювання думки. Мислення (думка) не тільки виражається словом, але й здійснюється в ньому.

Похідні комунікативної функції:

-фатична - контактоустановлювальна;

-репрезентативна - функція позначення світу речей;

-емотивна - функція вираження почуттів, емоцій;

-експресивна – функція самовираження, створення образу мовця, автора;

-волюнтативна - функція волевиявлення;

-прагматична - функція, що вказує на ставлення мовця до висловленого;

-естетична - функція вираження прекрасного, виховання естетичного смаку;

-метамовна - функція використання мови для опису іншої мови, тобто спеціальної наукової мови.

Похідні мислетворчої функції:

-когнітивна або гносеологічна тобто пізнавальна

-акумулятивна функції.

Інші функції:

-інформативна або референтна