14. Північна Америка: США, Канада, Бермуди

15. Центральна Америка: Коста-Ріка, Гватемала, Гондурас, Мексика, Нікарагуа, Панама

16. Південна Америка: Аргентина, Болівія, Бразилія, Чилі, Колумбія, Еквадор, Парагвай, Перу, Уругвай, Венесуела

17. Карибський басейн: Багами, Гаїті, Гваделупа, Домініканська Республіка, Куба, Ямайка

18. Австралія і Нова Зеландія

за класифікацією ООН виділяють три групи країн:

• Індустріально розвиненні

• Країни з перехідною економікою

• Країни, що розвиваються ( НІК, найменш розвинені країни)

До індустріально розвинених країн належать країни Західної, Північної Та Південної Європи ( крім країн постсоціалістичного простору), США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Японія, Ізраїль, ПАР

Країни з перехідною економікою – це колишні соціалістичні країни, що перебудовують економіку на ринкових засадах. Серед них – країни СНД, Естонія, Латвія, Литва, деякі країни Пд і Сх Європи – Албанія, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Хорватія, Чехія, Угорщина, Македонія, Чорногорія, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина, Словенія).

Країни, що розвиваються, утворюють неоднорідну групу. Є одна риса, що їх об’єднує: більшість з них – колишні колонії.

Наприкінці 20 століття почали виділяти НІК – Бразилію, Мексику, Аргентину, Корею, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Індонезію, Тайвань, Індія

Найменш розвинені країни, які не спроможні здійснити індустріалізацію, подолати вражаючу бідність. До цієї підгрупи належать 50 країн, переважно африканських

Розділ 3. Глобалізація світової економіки

Світове господарство – сукупність національних економік у їх взаємозв’язку.

Основою виникнення і розвитку світового господарства є поглиблення міжнародного територіального поділу праці.

Міжнародна економічна інтеграція – процес взаємодії національних економік, коли вони стають невід’ємним органічним доповненням, додатком одна до одної.

Міжнародні економічні відносини складаються з :

• Світової торгівлі

• Міжнародного руху капіталу

• Міжнародних валютних відносин

• Міжнародної міграції робочої сили

• Міжнародної економічної інтеграції

Інтернаціоналізація як процес має такі основні вияви:

• Інтернаціоналізація виробництва

• Інтернаціоналізація капіталу

• Утворення ТНК

Інтернаціоналізація виробництва полягає у встановленні між підприємствами різних країн виробничих зв’язків, що ґрунтуються на поглибленні спеціалізації і кооперування. У виробництві певного товару беруть участь підприємства різних країн світу. Сьогодні важко навести приклад продукту, під час виробництва якого не застосовувалися б іноземні деталі, комплектуючі, сировина і т.д. Міжнародне виробниче кооперування дуже поширене у сфері автомобілебудування, електронного виробництва, літакобудування, м/б, виробництва аерокосмічної техніки.

Інтернаціоналізація капіталу виявляється:

• У посиленні міжнародного руху капіталу

• Переливанні капіталу за національні кордони країни

• Зміцненні контактів між великими банками країн

• Контролі за рухом капіталу з боку транснаціональних банків

• Формуванні великих фінансових ринків

Феномен транснаціоналізації – певна частка виробництва, споживання, експорту, імпорту і доходу країни залежить від рішень міжнародних центрів за межами цієї країни.

Транснаціоналізація – процес посилення світової інтернаціоналізації в результаті глобальних операцій транснаціональних компаній (ТНК).

ТНК – це міжнародні фірми, що мають свої господарські підрозділи у двох або більше країнах світу і керують цими підрозділами з двох або більше центрів на основі такого механізму прийняття рішень, який дає змогу проводити узгоджену політику і загальну стратегію, розподіляти ресурси, технології та відповідальність для досягнення результату – отримання прибутку.

Ознаки ТНК:

• Компанія повинна реалізувати значну частину продукції (не менше 25%) за кордоном (корпорація «Нестле» продає близько 98% продукції за межами країни базування)

• За кордоном повинні знаходитись філії або підрозділи компанії ( не менше ніж в шести країнах)

• Річний обіг повинен перевищувати 800 млн.дол.США

• Власниками є громадяни різних країн

У світі налічується приблизно 65 тис. ТНК, які мають приблизно 850 000 закордонних філій. ТНК контролюють 2/3 світової торгівлі, ½ промислового виробництва, контролюють 4/5 усіх існуючих у світі патентів, ліцензій ноу-хау.

Переваги ТНК:

• Можливості підвищення ефективності та конкурентоспроможності за рахунок доступу до ресурсів іноземних держав (використання більш дешевої або більш кваліфікованої робочої сили, сировинних ресурсів, науково-дослідного потенціалу, виробничих можливостей чи фінансових ресурсів країни, що приймає)

• Мобілізація пов’язаних з економічною культурою нематеріальних активів (виробничого досвіду, навичок управління), які можна переносити в інші країни

• Близькість до споживачів продукції іноземної філії компанії та можливість отримання інформації про перспективи ринків і конкурентний потенціал фірм країни, що приймає

• Можливість використовувати у своїх інтересах особливості державної, зокрема податкової політики в різних країнах, різницю в курсах валют

• Здатність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і продукції, переносячи її у міру старіння у закордонні філії

• Здатність зменшувати ризики виробничої діяльності

Діяльність ТНК має неоднозначний вплив на розвиток національних економік країн світу. Можна виокремити як позитивні, так і негативні наслідки її діяльності

Позитивні результати діяльності ТНК:

• Широке залучення іноземного капіталу сприяє зниженню безробіття в країні, зростанню доходів державного бюджету

• Компанії, що виробляють конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію і зосереджені в основному на експорт, значно підвищують зовнішньоторговельну позицію країни

• Впровадження нових технологій, випуск нових видів продукції, новий стиль менеджменту, використання всього кращого з практики закордонного бізнесу

Усвідомлюючи всі вигодикраїн, що приймають ТНК, від їх діяльності міжнародні організації прямо пропонують країнам, що розвиваються, залучати ТНК для здійснення технічної модернізації. Можна назвати приклад американської компанії «Дженерал моторс», що вибирала, де їй побудувати завод для виготовлення автомашин і запчастин – на Філіппінах чи в Таїланді. На думку фахівців, Таїланд мав перевагу, тому що автомобільний ринок тут розвинений краще. Однак перемогли Філіппіни, запропонувавши ТНК низку пільг, зокрема податкові та митні, що стимулювали будівництво заводу саме в цій країні.

Негативні наслідки діяльності ТНК:

• Можливість нав’язуванні країні, що приймає, безперспективних напрямів розвитку у міжнародній системі поділу праці, небезпека перетворення країни, що приймає, на місце скидання застарілих і екологічно небезпечних технологій

• Захоплення іноземними фірмами найбільш перспективних сегментів промислового виробництва і науково-дослідних структур країни, відтискування національного бізнесу

• Зростання ризиків залежності виробничих процесів від іноземного інвестування

• Скорочення доходів державного бюджету внаслідок використання ТНК внутрішніх (трансферних) цін

Міжнародна регіональна інтеграція – тісне, органічне сплетення національних економік, компактно розташованих у певному регіоні.

Розвиток регіональної інтеграції проходить 5 стадій:

1. Зона преференційної торгівлі

2. Зона вільної торгівлі

3. Митний союз

4. Спільний ринок

5. Економічний і валютний союз

Зона преференційної торгівлі поєднує держави, які надають пільги одна одній у торгівлі деякими товарами та послугами. Ці пільги полягають у зниженні ставок митних податків, в обмеженні або скасуванні квот на імпорт деяких товарів. Преференція – «надання переваг». На цій стадії знаходиться переважна більшість регіональних об’єднань світу, в тому числі СНД.

Зона вільної торгівлі відрізняється від попередньої форми тим, що тут лібералізується торгівля практично всіма товарами і послугами всередині об’єднання: ліквідуються митні податки, скасовуються квоти. Проте щодо третіх країн, що не входять до зони, кожен член здійснює свою митну політику. На цій стадій перебувають Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).

Митний союз характеризується тим, що повна лібералізація торгівлі всередині об’єднання супроводжується встановленням єдиних митних ставок та інших обмежень щодо третіх країн. У формі митних союзів існують МЕРКОСУР, Митний Союз Центральної Африки.

У спільному ринку лібералізується не тільки торгівля, а й рух факторів виробництва (капітал, робоча сила). Виробнича кооперація суттєво поглиблюється, зміцнюються зв’язки між фірмами країн-членів, складаються умови для переходу на єдину валютну систему. Прикладом цієї стадії було Європейське Економічне Співтовариство з 1958р до 90-х років.

Економічний і валютний союз – поки що найвища стадія в розвитку регіональної інтеграції. На цьому рівні вже досягнуто повну лібералізацію торгівлі, забезпечено вільний рух факторів виробництва, виробниче кооперування набуло значного розвитку. Завершенням економічної інтеграції тепер стає остаточна побудова єдиної валютної системи з центральним емісійним центром і єдиною грошовою одиницею. Цієї стадії достиг поки що лише ЄС. Економічна інтеграція в ЄС супроводжується також політичною інтеграцією.

1. Європа

Європейський Союз – 27 країн, які прагнуть до економічної і політичної єдності частково відмовляючись від державного суверенітету.

Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) – “European Free Trade Association” : Норвегія, Швейцарія, Ісландія, Ліхтенштейн. Цілями організації є сприяння стійкому зростанню економіки, фінансовій стабільності, раціональному використанню ресурсів, розширення світової торгівлі , послідовне усунення торгових бар’єрів. У торгівлі між країнами-членами ЄАВТ скасовані всі мита, але зберігаються зовнішні митні тарифи.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) – 11- створена керівниками Республіки Білорусь, РФ та України 8 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі. На сьогодні до складу СНД входять Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Україна, Узбекистан. Цілі СНД: співробітництво в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній і культурній галузях; міждержавне співробітництво і інтеграція; ліквідація ядерної зброї та інших видів озброєння; мирне врегулювання конфліктів між державами-членами.

Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС) – “Black Sea Economic Cooperation, BSEC” – Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Сербія, Туреччина, Україна.

Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС) – 6 - Білорусь, Казахстан, Киргизстан, РФ, Таджикистан, Узбекистан – створено наприкінці 2000р.

2. Азія

Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) – “Asian-Pacific Cooperation, APEC” – Австралія, Бруней, В’єтнам, Гонконг, Індонезія, Канада, Китай, Республіка Корея, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Перу, Росія, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі, Японія. Має консультативний статус. Виробляються правила ведення торгівлі, інвестиційної і фінансової діяльності. Неофіційно називається «клубом найбагатших держав світу»

Асоціація держав Південно-Східної Азії, АСЕАН – “Association of South East Asian Nations, ASEAN” – Бруней, В’єтнам, Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, М’янма, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд. Для країн АСЕАН характерне інтенсивне нарощування обсягів зовнішньої торгівлі.

«План Коломбо» зі спільного економічного і соціального розвитку в Азії та Тихому океані – США, Японія, Австралія, Нова Зеландія, Індія, Пакистан, Шрі-Ланка, Афганістан, Іран, Непал, М’янма, Мальдівська Республіка, Бутан, Бангладеш, Лаос, Малайзія, Таїланд, Сінгапур, Папуа-Нова Гвінея, Індонезія, Філіппіни, Фіджі, Республіка Корея, Монголія, В’єтнам. Поєднує дві великі групи держав – донори і одержувачі допомоги.

Рада арабської економічної єдності, РАЕЄ – “Council of Arab Economic Unity, CAEU” – Єгипет, Ірак, Йорданія, Ємен, Кувейт, Лівія, Мавританія, Палестина, Сирія, Сомалі, Судан. Метою є створення спільного ринку, в якому існує вільний рух товарів, капіталу і робочої сили.