Розділ 2. Підходи до класифікації країн світу

1. Регіональний підхід, тобто поділ на культурно-історичні регіони – більш-менш цілісні в історичному, культурному, політичному та економічному аспектах території

• Європа поділяється на Західну, Центральну та Східну, що включає слов’янські держави та країни Балтії;

• В Азії можна виокремити Близький та Середній Схід, Середню та Південно-Східну Азію;

• Африка поділяється на Північну, Центральну та південь від Сахари;

• Америка поділяється на Північну та Латинську Америку.

Світовий банк застосовує ще однин підхід до класифікації країн за регіонами (6):

• Східна Азія та Тихоокеанський регіон;

• Європа і Центральна Азія;

• Латинська Америка і Карибський басейн;

• Близький Схід і Північна Африка;

• Південна Азія (Афганістан, Індія, Пакистан, Бангладеш, Непал, Бутан, Шрі-Ланка, Мальдіви);

• Африка на південь від Сахари.

2. Типологічна диференціація, тобто виокремлення спеціальних типів країн. Критеріями такої диференціації мож\бути:

• Географічне положення держави;

• Час виникнення держави;

• Етнічний і релігійний склад населення;

• Чисельність населення;

• Державна мова і культурні особливості розвитку.

Найбільш раціональною типологічною диференціацією світу є поділ країн на основі їх соціально-економічних показників.

Для виокремлення підсистем світового господарства за методикою ООН застосовують такі критерії:

• Рівень економічного розвитку (обсяг ВВП на душу населення)

• Соціальна структура економіки

• Тип економічного зростання

• Рівень і характер зовнішньоекономічних зв’язків

За величиною ВВП на одну особу розрізняють:

• Найменш розвинені країни;

• країни, що розвиваються;

• розвинені країни.

Застосовується також класифікація за рівнем економічного розвитку:

• країни з розвиненою економікою;

• країни з перехідною економікою;

• країни, що розвиваються.

МВФ має також свою класифікацію:

• країни з розвиненою економікою, серед яких можна виділити:

• країни-члени ЄС (27 країн)

• найбільш високорозвинені країни – G-7 ( ВБ, Франція, Італія, Німеччина, США, Канада, Японія)

• країни зони євро (17 країн : Австрія, Бельгія, Греція, Естонія, Італія, Іспанія, Ірландія, Кіпр, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Словенія, Словаччина, Фінляндія, Франція)

• НІК Азії ( Гонконг, Корея, Тайвань, Сінгапур)

• Країни з перехідною економікою – країни з ринком, що формується, та країни, що розвиваються, серед яких виокремлюються такі регіональні групи:

• Країни Африки (53 країни), де в окрему групу виділяють країни на південь від Сахари (всі крім Алжиру, Марокко, Тунісу)

• Країни Центральної та Східної Європи (Албанія, Боснія та Герцеговина, Хорватія, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Македонія, Мальта, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина, Туреччина)

• Країни СНД та Монголія

• Країни Азії, що розвиваються(26 країн), серед яких в окрему групу виділяють країни АСЕАН-4 ( чотири найвпливовіші члени Асоціації держав Південно-Східної Азії, що налічує 10 держав): Індонезія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни

• Країни Близького Сходу (Бахрейн, Єгипет, Ємен, Іран, Ірак, Йорданія, Катар, Кувейт, Ліван, Лівія, ОАЕ, Оман, СА, Сирія)

• Країни Західної півкулі (34 країни Латинської Америки та Карибський басейн

За методикою СБ, відповідно до рівня доходу, країни поділяють на :

• Країни з низькими доходами (53 країни)

• Країни з доходами нижче середнього (55 країн у тому числі Україна)

• Країни з доходами вище середнього (41 країна)

• Країни з високими доходами (60 країн)

• Країни-члени ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку) з високими доходами (25 високорозвинених країн)

Ще одна класифікація країн СБ за рівнем заборгованості:

• З високою заборгованістю (65 країн)

• Помірною заборгованістю (15 країн)

• Низькою заборгованістю (62 країни)

В широкому розумінні відмінності країн світу на етнокультурному рівні можна визначити такими чинниками:

• Культура виробництва

• Культура споживання

• Культура ділової поведінки

Культура виробництва країни залежить від низки факторів, найвагомішими серед яких є рівень розвитку країни, соціально-економічна організація виробництва, рівень освіти населення, історичні традиції праці.

Культура виробництва складається з таких основних елементів:

1. Культура умов праці, що містить комплекс компонентів економічного, науково-технічного, організаційного, соціального і правового характеру.

2. Культура трудового процесу, яка виражається в діяльності окремо взятого працівника.

3. Культура виробництва, яка визначається соціально-психологічним кліматом у виробничому колективі.

4. Культура управління, яка має особливе значення у сучасному виробництві. Вона органічно поєднує науку і мистецтво управління, виявляє творчий потенціал, що реалізує ініціативу і заповзятливість кожного працівника виробничого процесу.

5. Культура праці включає навички володіння знаряддями праці, свідоме управління процесом створення матеріальних і духовних благ, вільне застосування своїх здібностей, використання у трудовій діяльності досягнень науки і техніки.

З культурою виробництва тісно пов’язана продуктивність праці і культура праці. Культура праці спирається на духовно-етичну основу і завжди має національне коріння, про що свідчить історія розвитку цивілізації. Ось наприклад в Китаї працьовитість стала національною рисою народу, вона зумовлена конфуціанськими моральними нормами, що вимагають від кожного чесно виконувати свої обов’язки, дотримуватись чіткої ієрархії, прагнути суспільного порядку. Тому в країнах Східної Азії людина ставиться до праці дуже відповідально, ретельно, витримано, навіть за великих обсягів роботи.

В Європі в основу культури багатьох країн (насамперед Скандинавські країни – Швеція, Норвегія, Нідерланди, Данія, а також Німеччина) покладена протестантська модель, за якою людині характерне вміння та бажання добре та самовіддано працювати. Саме такі риси, як працьовитість, відповідальність, брак тяжіння марнотратства, повага до законів та чесно набутого капіталу визначили протягом останніх століть успіхи розвитку європейського капіталізму.

Що ж стосується країн Північної Америки, то культуру праці американської нації стали відрізняти мотивована установка на успіх, демонстрація цього успіху, публічне кар’єрне зростання, «рівняння на кращих». Отримання якомога більшого доходу вважається визнанням особистих якостей працівника, визнає місце людини у суспільстві.

Культура споживання виявляється через традиції побуту певного народу, її можна простежити за споживчими преференціями народу щодо певної групи товарів та послуг.

Одним із проявів культури споживання є структура товарів, які споживаються на одному ринку. Наприклад, алкоголь вживають повсюдно, проте в різних культурах структура споживання значно відрізняється. Так, виокремлюють країни з горілчаною,винною, пивною культурами.

Культура ділової поведінки. У широкому спектрі ділових культур можна виділити два полюси – західну і східну ділову культуру.

Голландський соціолог Гірт Хофстеде виокремив поняття культурних вимірів – певного набору цінностей, установок, вірувань, норм і моделей поведінки, якими одна культура відрізняється від іншої.

1. Головний культурний вимір – «індивідуалізм – колективізм». Основними цінностями індивідуалістичних культур є повага до прав людини, цінування людського життя. Індивідуальні цілі важливіші за групові. Така культура характерна для західних країн, насамперед США, ВБ, Австралії, Канаді, Нідерландах. Основними цінностями колективістської культури є взаємовиручка, гостинність, щедрість. Поведінка людини визначається належністю до групи, групові цілі є важливішими за індивідуальні, цінність людського життя низька і завжди жертвується заради інтересів групи. Найбільш колективістські культури склалися в країнах Азії і Латинської Америки: Японії, Тайвані, Гонконгу, Сінгапуру, Перу, Колумбії.

2. У мужніх культурах високо цінуються матеріальні речі та влада, прагнення до успіху та високий заробіток, наполегливість, жорсткість та агресивність у досягненні цілей. У роботі представники мужніх культур бачать сенс життя, вони схильні багато і напружено працювати і мало допомагають іншим. До мужніх культур належать Японія, Німеччина, Італія, Ірландія, Австрія, кавказькі народи. У жіночих культурах головним є духовні цінності: сенс життя, виховання, духовний розвиток людини, цінуються турбота і увага. Представники жіночих культур допомагають слабким і співчувають невдахам. Найбільш успішною вважається діяльність у сфері сервісу. До жіночих культур належать Скандинавські країни (Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Нідерланди).

3. У культурах з високою дистанцією влади влада є основною цінністю, що дає величезні переваги. Представники культур з високою дистанцією влади вважають, що люди народжуються нерівними і в кожного своє місце в житті, дистанція між соціальними прошарками значна, перевага віддається жорсткому керівництву. Така культура склалася в Росії, Франції, Бельгії, латиноамериканських країнах та на Близькому Сході. Представники культур із низькою дистанцією влади цінують рівність, пошану, знання, здібності. Влада розглядається як звичайна суспільна діяльність. Це характерно для США, Німеччини, ВБ, Австрії, Фінляндії, Швеції, Данії і Норвегії.

Річард Льюїс запропонував менш складну і одночасно всеосяжну класифікацію світових культур, яка дає змогу легко порівняти культури, знайти загальне і відмінне. В основу поділу культур покладено принцип організації діяльності суспільства в часі. Згідно з цим критерієм вся розмаїтість культур поділяється на три групи: моноактивні, поліактивні та реактивні.

1. Моноактивні культури (моно- один, актів – дія). Орієнтація на завдання. В таких культурах прийнято займатися тільки однією справою в конкретний момент часу, планувати майбутнє, чітко дотримуватись плану,організовувати роботу та життя на кілька місяців і навіть років вперед. Високо цінуються виконання власних обіцянок, але непопулярні компроміси, оскільки у моно активних культурах вважається за норму відстоювання своєї думки, позиції, навіть всупереч інтересам партнера. Моноактивністю культури характеризуються передусім Німеччина, США, Швейцарія, ВБ, Австрія, Голландія та країни Скандинавії.

2. Поліактивні культури (полі – багато). Орієнтація на людей. Поліактивність характерна для екстравертів, рухомих, компанійських народів, що вміють робити декілька дій одночасно, плануючи послідовність дій не за розкладом, а за привабливістю. Такі культури характеризуються вільною формою ділового спілкування, легкістю прийняття компромісних рішень, частим недотриманням свого слова, розклади з легкістю порушуються. Поліактивність культури ділового спілкування характерна для народів арабських та африканських країн, країн Латинської Америки,а також для жителів Середземномор’я – греків, іспанців, італійців, французів, турків, португальців.

3. Реактивні культури – орієнтація на збереження поваги. Тут діяльність організовується залежно від умов, які постійно змінюються, і є реакцією на ці зміни. Представники реакційних культур, переважно жителі Сходу, не вирішують проблеми одну за одною, а «кружляють» навколо них. Менеджери не поспішають, знаючи, що другий шанс є завжди, і в наступний цикл вони стануть мудрішими і краще підготуються. Ці культури орієнтовані на ввічливість і пошану. Реактивні культури характерні для Китаю, Фінляндії, Японії, Естонії, Кореї та інших країн ПСА (Таїланд, В’єтнам, Сінгапур)

Американський антрополог Е.Холл розділяє висококонтекстуальні та низькоконтекстуальні культури залежно від їх відношення до контексту – інформації, що оточує і супроводжує подію.

1. Для висококонтекстуальних культур ( країни Сходу – Японія, Китай, Корея, СА) характерні такі риси:

• Манера розмовляти є невираженою, прихованою, численні і багатозначні паузи

• Надмірність інформації вважається зайвою

• Конфлікт є руйнівним і його уникають будь-яким чином

• Відкрите виявлення незадоволеності в будь-якому випадку є неприйнятним

2. Низькоконтекстуальним культурам (країни Заходу – Скандинавські країни, Німеччина, Канада, США) властиві такі риси:

• манера мови є прямою і виразною, спостерігається недовіра до мовчання

• все має бути висловлено і оцінено

• конфлікт є творчим і часто використовується для вирішення назрілих проблем

• в окремих випадках можна відкрито виявляти незадоволеність

класифікація країн за географічною ознакою ООН:

Європа

1. Західна Європа : Австрія, Бельгія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Німеччина, Франція та Швейцарія.

2. Північна Європа: ВБ, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Латвія, Литва, Норвегія, Фінляндія, Швеція

3. Південна Європа: Албанія, Андорра, Боснія та Герцеговина, Ватикан, Греція, Іспанія, Італія, Кіпр, Македонія, Мальта, Португалія, Сан Марино, Сербія, Словенія, Хорватія, Чорногорія.

4. Східна Європа: Білорусь, Болгарія, Молдова, Польща, Росія, Румунія, Словаччина, Угорщина, Україна, Чехія

Азія

5. Східна Азія: Китай, Гонконг,Тайвань, КНДР, Монголія, Республіка Корея, Японія.

6. Південно-Центральна Азія: Афганістан, Бангладеш, Бутан, Індія, Іран, Казахстан, Киргизстан, Мальдіви, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка, Узбекистан, Туркменістан, Таджикистан

7. Південно-Східна Азія: Бруней, В’єтнам, Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, М’янма, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни

8. Західна Азія: Азербайджан, Бахрейн, Вірменія, Грузія, Ємен, Кіпр, Ізраїль, Ірак, Йорданія, Катар, Кувейт, Ліван, ОАЄ, Оман, СА, Сирія, Туреччина.

Африка

9. Східна Африка: Ефіопія, Замбія, Зімбабве, Кенія, Маврикій, Мадагаскар, Малаві, Мозамбік, Сейшельські Острови, Сомалі, Танзанія, Уганда

10. Центральна Африка: Ангола, Конго, Чад

11. Північна Африка: Алжир, Єгипет, Лівія, Марокко, Судан, Туніс

12. Південна Африка: Намібія, ПАР

13. Західна Африка: Гана, Камерун, Кот-Д’Івуар, Ліберія, Мавританія, Малі, Нігер, Нігерія

Америка