2/ Ефективна зайнятість

3/ Зростання економічної ефективності – найвища мета ринкової економіки. Заходи передбачають розвиток НТП, освіти, науки.

4/ Стабільний рівень цін досягається переважно заходами грошово-кредитної та бюджетної політики, що мають антиінфляційну спрямованість.

5/ Захист і підтримання конкурентного господарського порядку, принципів економічної свободи забезпечують заходами антимонопольної політики, контролю за використанням економічної влади, захисту прав людини та інституту приватної власності.

6/ Соціальна безпека і стабільність досягаються засобами збалансування економічних інтересів роботодавців і найманих працівників, політики соціального страхування, ефективної зайнятості

7/ Рівновага зовнішньоторговельних операцій і платіжного балансу, ефективний курс національної валюти

Економічна політика розвинених краї здійснюється у двох основних модифікаціях : неокейнсіанство і монетаризм. Загалом відмінність між ними полягає у ступені втручання держави в економіку країни.

Прихильники неокейнсіанства вважають, що в країні повинен існувати достатньо потужний державний сектор в економіці, уряд мусить у разі необхідності здійснювати інвестиційні вливання в окремі галузі чи регіону для того, щоб надати розвитку економіки необхідний напрям. Така політика була популярною в перші десятиріччя по закінченню Другої світової війни, особливо в Італії, Франції, Японії. ( У сучасних розвинених країнах державний сектор становить до 20%)

Практика монетаризму гранично обмежує втручання уряду в економіку і спирається на ініціативу державного сектору. Ця політика набула найяскравішого втілення в США за часів президента Р.Рейгана та ВБ за прем’єр-міністра М.Тетчер.

У зовнішньоекономічній політиці є два режими: відкритість і автаркія.

Відкри́та еконо́міка — економіка країни, що пов'язана з іншими країнами інтенсивним рухом товарів і капіталів, тобто економіка, яка експортує та імпортує товари та послуги. Для закритої економіки характерна відсутність зовнішньоекономічних зв'язків. Відкрита економіка у своєму розвитку спирається не тільки на національні можливості, а й активно використовує переваги міжнародного поділу праці та переваги інших факторів виробництва.

Граничною протилежністю ліберальній зовнішньоекономічній політиці є політика автаркії, яка полягає на спиранні тільки на внутрішні фактори розвитку національної економіки, без включення в міжнародні економічні зв’язки; зовнішня торгівля настільки обмежена, що не відіграє значної ролі у валовому національному продукті.

Політика, близька до автаркії, була притаманна СРСР в 30-40 роки і Китаю в 60-і роки минулого століття. На сьогодні деякі держави обмежують економічні відносини з іншими країнами, часто вибірково, лише з політичних міркувань. До таких країн належать КНДР і Лівія. Так, лівійський уряд М.Кадаффі націоналізував нафтову промисловість, яка є основою економіки країни, іноземні банки і компанії. Частка державного сектору в промисловості становить 90%. Зовнішньоекономічна політика спрямована на співробітництво з арабськими державами та взагалі з ісламським світом.

Виокрелюють декілька моделей ринку:

1. Ліберальна (американська)

2. Неоліберальна (німецька)

3. Європейсько-кейнсіанська (англійська)

4. Шведська

5. Японська

6. НІК

Американська, або ліберальна модель ринку, в класичному вигляді існувала з початку 20ст. до 20-х років( економічної кризи 1929-1933рр). Риси ліберальної моделі ринку збереглися й досі, що пов’язано з наявністю великого внутрішнього ринку, провідними позиціями американських монополій на світовому ринку, слабкістю профспілкового руху та ін..

Характерні риси:

• Регулювання економіки здійснюється за залишковим принципом, тобто регулюються ті аспекти відтворення, які не піддаються ефективному регулюванню на основі вільної конкуренції.

• Соціальна політика має залишковий характер і повинна доповнювати лише те, що не в силі зробити ринок і сім’я для задоволення соціальних потреб громадян.

• Значно менша частина держбюджету у ВВП і менша частина соціальних витрат

• Податки встановлюються не тільки для перерозподілу доходів, а швидше для впливу на рівень цін для зміни структури попиту і пропозиції.

Німецька, або неоліберальна модель ринку. Державне регулювання спрямоване на усунення перешкод для вільної конкуренції , передусім тих, які створюються самою вільною конкуренцією. Визначається необхідність свідомої підтримки відтворення умов вільної конкуренції та заперечується стихійний характер відтворення подібних умов. Відмінністю даної моделі є регулювання економіки через кредитно-грошову, а не бюджетно-фінансову політику. Розміри податків і держбюджету узгоджуються із зростанням економіки.

Англійська, або європейсько-кейнсіанська модель ринку, була найпоширенішою у ВБ, Франції, Італії після Другої світової війни.

Для англійської моделі характерні риси:

• Наявність значної за масштабами і часткою державної власності

• Здійснення державних закупівель у значних розмірах

• Значні державні інвестиції для підтримання зайнятості

• Вирішення соціальних завдань

Шведська модель ринку була поширена в Скандинавських країнах, а також частково в Іспанії, Португалії, Греції. Характерною рисою шведської моделі є потужна соціальна політика, що забезпечує найменшу диференціацію населення за рівнем доходів і високий рівень зайнятості, який передбачає державні витрати на перекваліфікацію робітників і підтримку кількості робочих місць. Порівняно із США частка витрат на перекваліфікацію робітників у державному бюджеті вища, ніж частка витрат на допомогу по безробіттю. Порівняно із ВБ зайнятість підтримується більшою мірою шляхом перекваліфікації робітників, ніж підтриманням кількості робочих місць.

Японська модель ринку. В цій моделі основним суб’єктом є корпорація із специфічною внутрішньою структурою. Для японських корпорацій характерні особливі методи закріплення робочої сили за підприємством, довгострокові трудові угоди, сприяння корпорації у вихованні своїх працівників, створення умов для професійного розвитку і творчості.

Для японського ринку характерне групування навколо великих корпорацій дрібного і середнього бізнесу, які закуповують продукцію цих підприємств.

Моделі ринку в НІК характерні для повоєнного розвитку таких країн як Бразилія, Мексика, Аргентина, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Кувейт, ОАЕ, Індонезія, Єгипет та ін. Особливість цих моделей полягає у зламі традиційних структур і формуванні ринково-підприємницьких відносин на основі створення підприємств новітньої технології та включення в міжнародний поділ праці на цій основі. Ефективність цих моделей пов’язана також з невеликими територіями цих країн, як Тайвань, Сінгапур, Південна Корея, високою густотою населення.