Розділ 1. Національні економіки як складові світового господарства

Економічний потенціал країни – сукупна спроможність галузей народного господарства виробляти продукцію та надавати послуги.

Економічний потенціал країни залежить від:

• Кількості трудових ресурсів

• Рівня кваліфікації трудових ресурсів

• Наявності сприятливих природних ресурсів

• Обсягу виробничих потужностей

• Рівня розвитку виробничої інфраструктури ( транспорт, зв'язок, електромережі)

• Ступеня розвитку науки і техніки

Потужність економіки країни залежить від обсягу та якості факторів виробництва.

Основними факторами виробництва є:

• Праця ( фізична та розумова діяльність людини, спрямована на виробництво товарів та послуг)

• Технологія

• Природні ресурси, необхідні для виробництва

• Капітал – накопичені кошти у виробничій, грошовій та товарній формах

Природний фактор відіграє чималу роль в економіці Росії, Канади, Австралії, Казахстану, нафтовидобувних країн Перської затоки.

Трудовий фактор є провідним для багатьох країн, що розвиваються, особливо регіону Південної та Південно-Східної Азії. В цих країн дешева та численна робоча сила багато в чому сприяла досягненню конкурентоспроможності місцевих товарів на світових ринках.

Фактор технології і фактор капіталу зумовлюють спрямованість економічного розвитку розвинутих країн, насамперед країн Західної Європи і Японії.

Китай спирається на фактори природних ресурсів і трудовий фактор.

США практично забезпечені всіма факторами повною мірою, хоча все-таки визначальним є капітал і технологія. На сучасному етапі розвитку світової економіки саме капітал і технологія є вирішальним стимулом розвитку країни.

В Україні сьогодні провідним фактором є трудовий – наявність кваліфікованих кадрів робітників, науковців, інженерів і т.д. Фактор природних ресурсів обмежується родючою землею й значними покладами руд чорних металів, але країна відчуває гострий дефіцит енергоносіїв, руд кольорових металів, деревини.

Проте на зовнішні ринки країна виходить, спираючись саме на фактор природних ресурсів. В її експорті переважну частку займають метали, руди, продукція сільського господарства. Трудовий фактор мало задіяний з певних причин.

Важливою ознакою економічного потенціалу країни є галузева структура економіки. Галузі економіки поділяються на первинні, вторинні і третинні. До первинного блоку належать с/г, лісове господарство, рибальство та видобувна промисловість. До вторинного – обробна промисловість та будівництво. До третинного відносять сферу послуг. Останнім часом почали виділяти четвертинний сектор – інформаційний.

Відповідно до переважання кожного з секторів виокремлюються такі фази економічного розвитку країн:

1. Аграрна

2. Індустріальна

3. Постіндустріальна

На стадії аграрного розвитку перебувають найменш розвинені країни, переважно африканські. У с/г тут зайнято до 70-80% працездатного населення.

Первинний сектор посідає чільне місце і в економіці деяких країн, що розвиваються за рахунок гірничої промисловості. Так, в Болівії це видобуток цинку, сурми, олова; в Перу – цинку, міді; у Гвінеї – бокситів; в Замбії – міді, кобальту; в Намібії – алмазів; в Науру – фосфатів; в Мавританії – залізної руди.

Вторинний сектор посів чільне місце в економіці найбільш розвинених країн (ВБ, США, Франція,Німеччина) уже з середини 19ст. – у наст. столітті він автоматично поширився і охопив практично всю Європу, Японію, а також значну кількість країн, що розвиваються.

У 70-80- роки у деяких країнах, що розвиваються процес індустріалізації набув надзвичайно широких темпів. Протягом короткого періоду часу вони перетворилися з аграрних чи індустріально-аграрних країн на « Нові індустріальні країни» з розвиненою структурою промисловості. До цієї групи належать зокрема Мексика, Бразилія, Філіппіни, Малайзія, Індонезія, Республіка Корея, Сінгапур та ін.

Економічна політика – це система довгострокових та поточних цілей економічного розвитку країни та комплексу відповідних державних рішень і заходів, спрямованих на їх досягнення, з використанням державної влади у сфері економіки.

Цілі економічної політики у ринковій економіці:

1/ Економічне зростання – це загальна кінцева мета для кожної національної економіки. Вона конкретизується в обсягах виробництва ВНП, рівня життя населення країни. Заходи, спрямовані на досягнення цієї мети – інвестиції капіталу, реструктуризація економіки, ефективна зайнятість і зростання продуктивності праці, достатній платоспроможний попит населення.