3. Методичні вказівки до семінарських, практичних та лабораторних занять Модуль № 1

Змістовий модуль № 2: Здійснення права власності. Обмеження права власності.

Тема № 4. Здійснення права власності. Обмеження права власності.

Практичне заняття: Здійснення права власності. Обмеження права власності.

Навчальна мета заняття: З’ясувати особливості здійснення права власності.

Час проведення 2 год.

Навчальні питання:

1. Поняття здійснення права власності.

2. Межі здійснення права власності. Зловживання правом.

3. Обмеження здійснення права власності.

4. Здійснення права приватної власності в Україні.

5. Здійснення права державної власності в Україні.

6. Здійснення права комунальної власності в Україні.

І. Порядок проведення вступу до заняття.

Ознайомлення з темою, цілями та завданнями практичного заняття, з’ясування актуальності даної теми, її практичне значення. Зв’язок з попередніми та наступними темами.

ІІ. Порядок проведення основної частини заняття.

Усне опитування.

Цінність будь-якого суб’єктивного права полягає не просто в його наявності, а в можливості здійснення цього суб’єктивного права. Це означає, що будь-яке суб’єктивне цивільне право втрачає свою цінність та призначення у випадку, коли особа, яка наділена ним немає можливості його здійснення, тобто не може реально втілити ті можливості, які надаються особі. З цього випливає, що основним завданням цивільного законодавства є створення ефективного механізму, який би забезпечив безперешкодний процес здійснення суб’єктивних цивільних прав. На основі цього положення потрібно визначити поняття здійснення права приватної власності.

У літературі існує позиція про неможливість ототожнення таких понять як “межі” та “обмеження” здійснення суб’єктивних цивільних прав, оскільки “межі здійснення суб’єктивних цивільних прав” це передбачені актами цивільного законодавства чи правочином способи, якими управомочена особа може набути ті можливості, що містяться в юридичному закріпленні цих прав, а “обмеження здійснення суб’єктивних цивільних прав” є поведінкою як іншої особи, так і дії відповідних органів, що наділені владними повноваженнями, які направлені на унеможливлення здійснення особами своїх суб’єктивних прав повною мірою. Виходячи з таких позицій охарактеризуйте існуючі в нашому законодавстві обмеження здійснення права власності.

Здійснення суб'єктивних прав є завершальним етапом правового регулювання, адже саме таким чином абстрактна можливість (правоздатність) перетворюється спочатку в конкретну можливість (суб'єктивне право) а потім і в реальну дійсність (здійснення права). Право приватної власності передбачає наділення громадянина-власника юридично забезпеченою можливістю здійснювати у передбачених законом межах права щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Зазначені правомочності власника утворюють зміст права власності громадян. У цивільному законодавстві, інших законодавчих актах, як правило, не визначається конкретний обсяг правомочностей громадян щодо їхньої приватної власності. Лише в деяких випадках законодавець встановлює безпосередні межі здійснення громадянами правомочностей права приватної власності щодо того чи іншого конкретного майна (наприклад, стосовно земельних ділянок, приватного підприємства, зброї, валютних цінностей). Тому, визначаючи обсяг правомочностей громадянина щодо належного йому майна, слід враховувати загальні принципи здійснення цивільних прав, соціально-економічну природу власності громадян та особливості окремих її об'єктів.

Відповідно до ст. 326 Цивільного кодексу України управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про управління об΄єктами державної власності» управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Об'єкти управління державної власності є: майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об'єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних фондах господарських організацій (далі - корпоративні права держави); державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, управління яким здійснюється в порядку, визначеному окремими законами; державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних фондів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

Суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави; Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Якою б важливою не була діяльність Кабінету Міністрів України, інших органів державної виконавчої влади у сфері управління державною власністю, однак у їх функції не входить використання майна в процесі виробництва, створення нових матеріальних благ, їх реалізація тощо. Для цього уповноважені органи виконавчої влади утворюють державні підприємства та державні установи, за якими законодавець закріплює майно відповідно на праві повного господарського відання і на праві оперативного управління.

Управління майном, що є в комунальній власності, здійснюють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. від імені і в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради, які на своїх пленарних засіданнях вирішують питання:

- встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету;

- про відчуження відповідно до закону комунального майна;

затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації;

визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; придбання у встановленому законом порядку приватизованого майна, включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого у встановленому порядку розірвано або визнано недійсним; створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади;

- про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення;

- створення у разі потреби органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій, визначення повноважень цих органів (служб);

- відповідно до законодавства про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями.

Дискусійне обговорення зазначених питань.

Розв’язування задач.