1. Електронна пошта.
Електронна пошта надає покупцям і постачальникам зручну можливість обміну замовленнями, а деяким фірмам допомагає просувати на ринок свою продукцію. Так, компанії, які спеціалізуються на створенні програмного забезпечення, можуть надавати консультації і навіть надсилати програмні продукти через Internet. Не виключено, що електронна пошта залишиться найважливішою для бізнесу структурою в мережі Internet.
2. Телеконференції.
Певна частина телеконференцій відведена для корпоративної інформації. Будь-яка фірма може помістити у телеконференцію повідомлення, знаючи, що воно дійде навіть до найспецифічнішої аудиторії. Однак у мережі існує традиція неприпустимості вміщення прямих рекламних повідомлень.
3. Електронні торги.
Електронні торги включають два етапи: передачу замовлення від покупця й оплату за придбання товару через мережу. Сьогодні Internet не може гарантувати безпеку інформації і проходження електронних платежів, і не може вважатись універсальною інфраструктурою для здійснення електронної торгівлі. Більш широко практикується передавання інформаційного продукту по мережі з подальшою оплатою традиційними способами.
4. Електронна реклама за принципом прямої розсилки.
Даний метод має два схожі підходи.
Перший з них полягає у доборі адрес потенційних покупців з подальшим відправленням кожному з них приватного повідомлення по електронній пошті. Для здійснення подібної операції потенційний рекламодавець повинен мати свого роду "поштовий довідник" з електронними адресами, що забезпечити непросто.
Традиційний прямий маркетинг передбачає укладання або придбання списків потенційних клієнтів, ретельно відібраних за множиною критеріїв. Цю інформацію можна одержати через довідкові бюро, інші фірми, які продають адреси клієнтів.
5. Електронна реклама за принципом "приходьте до нас".
Щоб одержати доступ до більш складних засобів реклами в Internet, фірма повинна мати сервер з прямим ТСР/ІР-підключенням до мережі або орендувати цю послугу на чужому подібному сервері. Компанія повинна приєднатись до WWW-системи, яка поєднує всі документи і файли по всій мережі Internet гіпертекстовими зв'язками. Необхідно також створити власну сторінку (home page) фірми, що буде початковим етапом формування набору документів, до яких фірми хоче забезпечити доступ. У цьому разі користувачі зможуть звертатись до набору документів за допомогою спеціальних програм перегляду у системі WWW – Eхрlоrеr, Mozilla Firefox, Opera, Netscape.
6. Створення віртуальних офісів і організацій.
Віртуальний офіс – певний Web-ресурс чи його частина, що дозволяють географічно роз’єднаним співробітникам компанії організаційно взаємодіяти за допомогою єдиної системи обміну, збереження, обробки і передачі інформації.
Очевидність віртуального офісу почала з’являтися протягом 70-х років, як тільки стали дешевими мікрокомп’ютери і засоби передавання даних, що дало змогу службовцям офісів працювати вдома. З часом почав використовуватися термін «телеоброблення даних» (teleprocessing), а для описання передавання даних пізніше появився термін «дистанційне передавання даних» (tele-commuting), оскільки він точніше описує електронне спілкування працюючих службовців. Першими надомниками з персональними комп’ютерами стали системні програмісти, які усвідомили, що вони могли б створювати свої програми вдома або в іншому місці так само, як і в офісі.
Організація віртуального офісу забезпечує отримання таких реальних переваг:
зменшена вартість засобів технічного обслуговування, тобто, фірмі немає необхідності мати велику місткість офісу;
зменшена вартість устаткування, оскільки дистанційні користувачі можуть спільно використовувати машинні ресурси;
формалізована телекомунікаційна мережа (система зв’язку), оскільки більша увага приділяється організації інформування дистанційно працюючих службовців;
зменшені зупинки в роботі, наприклад, коли із-за несприятливих погодних умов працівники не можуть вчасно прибути на робоче місце;
соціальний вклад, оскільки віртуальний офіс уможливлює наймання осіб з обмеженими можливостями працювати протягом цілого дня в офісі (батьки з малими дітьми, інваліди тощо).
Коли фірма приймає рішення щодо створення віртуального офісу, то вона має це робити з розумінням деяких наслідків, які можуть бути за своєю суттю негативними. Зокрема, такими наслідками можуть бути:
неможливість контролю реальних трудовитрат співробітників на виконання завдань;
почуття неналежності службовців до колективу, відсутність довіри один до одного;
брак мотивації і командного духу у працівників;
побоювання співробітників втратити роботу;
недолік самоорганізації віддалених працівників;
напруженість сімейних відносин, що впливають на працездатність службовців та ін.
Ідею віртуального офісу можна було б розширити, щоб застосувати її до взятої в цілому фірми, тобто для створення віртуальної організації.
Віртуальна організація – співтовариство територіально роз’єднаних компаній та/або співробітників, що обмінюються продуктами своєї праці і спілкуються між собою і з клієнтами шляхом використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій і систем при мінімальному або цілком відсутньому особистому контакті.
Класичними прикладами віртуальних організацій виступають європейський консорціум Airbus Industries, що виготовляє добре відомі аеробуси, а також фірми Apple та Sony, що об’єднали свої зусилля під час роботи над проектом Powerbook тощо.
Віртуальний офіс і віртуальна організація є, передусім, бізнесовими стратегіями, але ця ідея може зрештою мати важливі наслідки для суспільства в цілому. Найбільше цікавляться принципом віртуального офісу і віртуальної організації працівники тих галузей, що створюють вартість у формі інформації, ідей і повідомлень (intelligence), де прижився термін «економіка трьох І» (Three I Economy). До них можна віднести освіту, охорону здоров’я, індустрію розваг, туризм, спорт і консалтинг.
В основу віртуальних офісів і віртуальних організацій покладена концепція автоматизації функціонування офісу в складі комп’ютерної інформаційної системи. Наразі розроблено багато технологічних і апаратних засобів, які забезпечують автоматизацію функціонування офісу. Нині їх нараховується одинадцять:
Оброблення тексту (Word processing).
Електронна пошта (Electronic mail, e-mail).
Голосова пошта (Voice mail).
Складання електронного календарного плану роботи (Electronic calendaring).
Аудіоконференція (Audio conferencing).
Відеоконференція (Video conferencing).
Комп’ютерна конференція (Computer conferencing).
Передавання факсиміле або факс (Facsimile transmission, fax).
Відеотекст (Videotex).
Відтворення зображень (Imaging).
Настільна видавнича система (Desktop publishing).
Переваги організацій при веденні бізнесу в Internet:
збільшення обсягу продажів;
розширення ринку збуту;
зменшення виробничих витрат;
випередження конкурентів;
торгівля з іншими країнами;
конкуренція на рівні з корпораціями-гігантами;
перевірка свого бізнес-замислу без особливих витрат;
поліпшення зв'язків з громадськістю і відносин всередині компанії;
забезпечення єдиного банку даних для свого персоналу.
Електронна комерція або торгівля (e-commerce або e-trade) – один з основних елементів електронного бізнесу, що охоплює будь-які форми ділових угод, укладання яких здійснюється електронними засобами замість фізичного обміну або безпосереднього фізичного контакту.
При цьому можуть бути забезпечені:
- он-лайнове надання інформації про товари та послуги;
- он-лайнове оформлення замовлення і видача рахунка (інтерактивний маркетинг);
- он-лайнова оплата і обробка транзакцій (Інтернет банкинг).
Слід розрізняти поняття «електронна комерція» та «електронний бізнес».
Так, електронний бізнес (e-business) – будь-яка ділова активність, при здійсненні якої використовуються комунікаційні можливості інформаційних мереж з метою отримання прибутку.
Таким чином, «електронна комерція» відповідає процесам здійснення продажів, а «електронний бізнес» – бізнесу взагалі.
Виділяють 4 основні групи суб’єктів електронної комерції:
1. Споживачі (С-consumer) – фізичні особи.
2. Бізнесові організації (В-business).
3. Державні органи (G-government, інколи A-administration).
4. Фінансові установи, що забезпечують розрахунки між іншими суб’єктами електронної комерції.
Відповідно до того, як здійснюється взаємодія суб’єктів, виділяють наступні моделі електронної комерції (рис. 13.1):
1. В2С (business-to-consumer) – надання компаніями товарів та послуг кінцевим споживачам, яскравий приклад реалізації цього напряму – електронні крамниці в мережі Інтернет.
2. В2В (business-to-business) – продаж товарів та послуг через Інтернет між компаніями – прикладом є різноманітні товарні біржі, торгові майданчики в Інтернеті.
3. С2С (consumer-to-consumer) – можливість здійснення угод через Інтернет між фізичними особами – прикладом є електронні аукціони типу www.ebay.com.
4. С2В (consumer-to-business) – надання послуг фізичними особами бізнесовим структурам.
5. G2C (government-to-consumer) – надання урядовими установами послуг кінцевим споживачам через Інтернет. Особливістю даного напряму електронної комерції є те, що оплату послуг урядових установ ми здійснюємо наперед (сплачуючи податки). Даний напрям електронної комерції на сьогоднішній день найменш розвинутий, однак має досить високий потенціал, особливо в соціальній та податковій сфері. Серед послуг, що можуть надаватися державою громадянам через Інтернет, можна назвати: заповнення податкових декларацій та збір податків; реєстрація транспорту; оплата квитанцій за комунальні послуги та штрафів; надання інформації з питань законодавства і права (правові бази даних) та ін.
6. C2G (consumer-to-government) – надання громадянами послуг державі. Як приклади можна навести: електронні голосування; опитування громадської думки та ін.
7. G2G (government-to-government) – автоматизація відносин і документообігу між державними відомствами та між відомствами різних держав.
8. В2G (business-to-government) – надання комерційними компаніями товарів та послуг державним установам. Даний напрямок проявляється останнім часом у використанні Інтернету урядами розвинених країн для проведення закупівель – від публікації оголошень до опублікування результатів угод. Реалізація даного напряму може здійснюватися за допомогою B2G-торговельних майданчиків, на яких проводяться тендери чи аукціони.
9. G2В (government-to-business) – надання послуг державними органами бізнес-організаціям, яке включає: автоматизацію розрахунків за податками, сертифікацію, надання інформації з питань законодавства і права та ін.
Рис. 13.1. Напрями електронної комерції
На сьогоднішній день існує глобальний міжнародний ринок на базі мережі Інтернет. Цей ринок характеризується своїми правилами та принципами торгівлі. Виділяють декілька секторів ринку електронної комерції:
- сектор роздрібної торгівлі;
- ринок торгівлі між підприємствами;
- фінансовий сектор.
Проблеми впровадження електронної комерції:
1. Затрати. Електронна торгівля вимагає істотних інвестицій у нові технології, які можуть торкнутися багатьох із основних ділових процесів компанії. Як всі головні ділові системи, електронні системи торгівлі вимагають істотних інвестицій в апаратні засоби, програмне забезпечення, укомплектування персоналом і його навчання. Комерційна діяльність має потребу у всеохоплюючому рішенні, яке буде простим у використанні і сприятиме збільшенню рентабельності.
2. Цінність. Компанії хочуть знати, що їхні інвестиції в електронні системи торгівлі окуплять себе і принесуть прибутки. Досягнення цілей типу визначення кола потенційних споживачів, автоматизації ділових процесів, скорочення вартості повинно гарантуватися. Системи, які використовуються для розв'язання таких задач, повинні бути досить гнучкі, щоб змінитися, коли змінюється бізнес.
3. Безпека. Internet забезпечує універсальний доступ, але компанії повинні захистити свої активи від випадкового або зловмисного неправильного використання. Системний захист, однак, не повинен створити перешкоджаючу складність або зменшити гнучкість. Інформація клієнта також повинна бути захищена від внутрішнього й зовнішнього неправильного використання.
4. Посилення існуючої системи. Більшість компаній уже використовує інформаційні технології для ведення бізнесу поза межами Internet, в таких сферах як маркетинг, управління замовленнями, складання рахунків, обслуговування клієнтів тощо. Internet надає альтернативний додатковий спосіб ведення бізнесу, але обов'язково електронні системи торгівлі повні бути інтегрованими із вже існуючими таким чином, щоб не виникало дублювання функціональних можливостей і підтримувалися їх застосовність, поточна робота і надійність.
5. Функціональна сумісність. Коли системи двох або більше видів комерційної діяльності здатні обмінюватися документами без безпосереднього втручання, бізнес досягає скорочення вартості, поліпшеної роботи і збільшення динамічності ланцюжків створення вартості. Невдача по будь-якому із зазначених пунктів може привести до краху всіх зусиль по впровадженню системи. Тому стратегія комерції компанії повинна бути розроблена так, щоб вирішувати всі ці проблеми й допомагати клієнтам досягати вигід від електронної торгівлі.
Бачення компанією електронної торгівлі повинне також допомагати бізнесу встановлювати більш міцні відносини з партнерами й клієнтами.