72.Основні тенденції соц-екон розвитку укр земель у другій пол. Хvii–хviiі ст.

земельна власність служить для правлячих верств екон основою їх панування, гарантом незалежності, умовою надання привілеїв. Тогочасне старшинське володіння землею існувало у двох формах: приватно-спадковій та тимчасово-умовній. Іншою була природа та спосіб формування тимчасово-умовного («рангового») володіння. Землі видавалися за службу на певний строк або ж «до смерті». Війська Запорозького і перебували у володінні Ген війс канцелярії. -збільшення земельної власності в Україні російських поміщиків. -селянство-наприкінXVII дедалі більшого поширення набуває феодальна рента, зокрема відробіткова, інтенсивність якої у другій половині XVIII ст. сягає 5 і більше днів на тиждень. Водночас зберігалася натуральна і грошова ренти. Логічним фіналом процесу обмеження селянських прав став царський указ 1783 p., який узаконив закріпачення селянства на Лівобережжі та Слобожанщині. Свої особливості мали аграрні відносини на Правобережжі. Оволодівши на початку XVIII ст. землями цього краю, Польща взялася за відновлення своїх порядків. Наприкінці XVII—XVIII ст. розвиток аграрного сектору визначали рутинний стан техніки та екстенсивний методгосподарювання. Водночас розвивалося сільське господарство. Виникли прогресивні тенденції та процеси:—підвищення родючості ґрунтів шляхом підживлення та різних форм сівозміни; —зростання ролі зернового господарства; —збільшення асортименту сільськогосподарських культур (почали садити картоплю, культивувати кукурудзу, розширювати площу під тютюн тощо);—розширення площ садів, поява нових сортів, застосування щеплення дерев; —розвиток племінної та селекційної діяльності у тваринництві; —поглиблення спеціалізації різних регіонів (Лівобережжя та Слобожанщина спеціалізувалися на вирощуванні жита; Волинь — пшениці, Полісся —льону й конопель, землі між Дністром і Прутом — тютюну тощо);-зростання товаризації сілгосподарства. Відбулися суттєві зрушення не тільки в аграрному секторі, а й якісні та кількісні зміни в інших секторах економіки — промисловості, торгівлі, фінансах. Базовими підвалинами розвитку промисловості того часу були ремесло та промисли. Провідними промислами в українських землях цієї доби було млинарство, винокуріння, селітроваріння, чумацтво. Наприкінці XVII ст. на Лівобережжі збиралося 390 ярмарків, Отже, наприкінці XVII—XVIII ст. характерними ознаками соціально-економічного розвитку українських земель були зростання великого феодального землеволодіння; обезземелення селянства, його закріпачення; розбудова та відокремлення міст від сіл; поступальний розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникають мануфактури; збільшення товарності виробництва; зростання паростків капіталістичного укладу в економіці; формування національного ринку. Особливість цих процесів полягала в тому, що вони відбувалися в умовах бездержавності.

73. Південна Україна в ост чверті 18 ст.

У др пол XVIII ст. активізується соціально-економічний розвиток Причорномор’я. Колонізація причорноморських земель почалася ще до ліквідації Запорізької Січі та приєднання Криму. Першими переселенцями сюди були селяни-втікачі з Гетьманщини і Правобережжя, чисельність яких у 1775 р. досягла 100 тис. Крім того, царський уряд залучив до колонізації іноземців. 1752, незважаючи на протести запорожців, частину козацьких земель було віддано кільком тисячам православних сербів, які організували дві колонії – Нову Сербію і Слов’яносербію. Слідом за ними з’явилися німецькі переселенці. Турецько-московська війна 1787–1791 рр. Дала поштовх до захоплення Росією Криму. Так, російські війська взяли Очаків (1788 р.) та фортецю Ізмаїл (1790 р.). Наступного року було підписано Яську мирну угоду, згідно з якою до Росії відійшла територія між Південним Бугом і Дністром, включаючи Очаків. Туреччина остаточно визнала приєднання Криму до Росії, а також кордон по р. Кубань у Передкавказзі. Приєднання Криму до Росії мало виключне значення як з огляду стратегічного – усунення постійної загрози татарсько-турецьких наскоків, так і з економічного – опанування покладів корисних копалин сприяло розвитку промисловості. Окрім цього, значний поштовх дістала торгівля з країнами Близького Сходу і Малої Азії. Крім Причорномор’я, Росія розширює свою територію і на Заході. У 1780-ті роки почалося велике захоплення Півдня. Дворяни отримували по 1,5 тис. десятин землі за умови заселення кожного наділу 25 селянськими господарствами. Аби стимулювати селян, дворяни пішли на поступки: панщина становила два дні замість чотирьох-п’яти на тиждень. З 1786 р. основну частину переселених селян складали українці з Правобережжя. На нових землях оселялися російські старовіри, німці, молдавани. Ця територія отримала назву Новоросія. Ще швидше, ніж колонізація земель, зростали міста. 1776 засновано Катеринослав, у 1778 – Херсон – перший порт на Чорному морі, у 1783 – Севастополь. 1784 на землях Кримського ханства створено Таврійську область. 1788 постав Миколаїв, де почали будувати кораблі Чорноморського флоту, у 1794 р. на місці колишньої фортеці Хаджибей–Одеса, яка стала центром усієї південноросійської торгівлі.