16. Перелічіть характерні особливості міжнародного права стародавнього періоду

Особливості стародавніх міжнародних відносин зумовили і характерні риси міжнародного права того періоду: регіоналізм (що в процесі подальшого розвитку міжнародного права вплине на становлення його регіональних підсистем – китайсько – конфуціанської, буддистської, західно – європейської та ін.), тісний зв'язок з релігійними віруваннями стародавніх народів, переважання міжнародного звичаю як міжнародно – правового джерела, складна процедура укладання міжнародних договорів, відсутність системи міжнародного права, неоднаковий міжнародний статус суб'єктів, колективний характер міжнародно – правової відповідальності та ін.

Основними особливостями права стародавніх часів можна виокремити такі риси:

1. Регіональний характер міжнародного права.

Це пояснюється тим, що міжнародні відносини формувались на окремих територіях,

в окремих регіонах і правила, що регулювали дані відносини відбивали цей характер.

Міжнародне право виникає у міжнародному середовищі суспільних утворень, які

вступають у міжнародні відносини між собою, що зумовлено геоекономічними факторами

і об’єктивними потребами вступу в міжнародні відносини. В залежності від

геоекономічного фактору можна виокремити таку особливість міжнародного права: в

регіоні, де території з кращими природними умовами займає держава-гегемон,

переважають відносини залежності, а у регіоні з рівномірним розташуванням природних

багатств переважають рівноправні відносини.

Міжнародному праву стародавнього Близького Сходу була властива організація

міжнародно-правового регулювання у вигляді сімейних відносин. Рисою китайського та індійського регіонів була переважаюча роль правосвідомості та правової доктрини у становленні міжнародного права, норм моралі й етики, а також ритуалів як правового джерела. Міжнародне право регіону античної Греції пов’язано із його геополітичними

особливостями і утворилось на базі співіснування низки полісів, кожен з яких ревно

оберігав свою політичну незалежність.

2. Тісний зв’язок з релігійним віруванням стародавніх народів.

Перші норми міжплемінного спілкування, що стосувались гостинності та відносин з

іноземцями, розглядались як необхідна умова порядку і завжди тісно були пов’язані з

релігією. Всі відносини були підпорядковані богам.

У процесі спілкування вплив релігії на міжнародне право систематизується.

Певний вплив на релігійні вірування мало і саме міжнародне право. Різні народи

починали визнавати релігію і богів один одного. а обіцянки дані богам вважались

непорушними. Визнання однією стороною богів другої означало, що ця сторона визнавала

контрагента як рівноправного суб’єкта міжнародного права.

Інша функція релігії - встановлення принципу міжнародної ввічливості. Прикладом

може бути процедура прийому послів, правило обміну подарунками, ведення переговорів

та укладання договорів

3. Третьою особливістю міжнародного права стародавнього періоду є

переважання звичаю як джерела міжнародного права.

Звичай як правове джерело виникає спочатку саме для регулювання міжнародних відносин і лише потім для регулювання відносин всередині соціуму. які регулювались правилами релігії, моралі, етики тощо. Сторонами такого звичаєвого права тривалий час виступали не індивіди, а соціальні групи. У регулюванні питань торгівлі частіше звертались саме до звичаю, бо хотіли встановити довготривалі відносини економічного характеру і гарантії в незмінності отримуваних від таких відносин результатів. Найстабільнішим джерелом був звичай, оскільки договір, що створюється швидко, так само швидко може змінити сторона, якій не вигідні його положення. Часто звичай регулював відносини основоположного загального характеру, а договір - конкретні, або найбільш складні питання міжнародних відносин.

4. Стародавні договори мали казуїстичний характер і містили багато положень щодо

регулювання поточних міжнародних відносин. Отже важко знайти міжнародні акти,

присвячені певним галузям міжнародних відносин. Це вплинуло на порівняно низький

рівень систематизації міжнародного права. Більшість стародавніх договорів не мала, як правило, постатейного поділу, складної структури (за винятком хеттських і асірійських договорів, в яких виділяли преамбулу, історичний вступ, мотиви укладання, перелік свідків – богів або людей, власне положення угоди, гарантії її дотримання, клятви та ін.); часто договори укладались в усній формі.