11. У чому полягає поділ стародавніх міжнародних відносин на різні рівні?

Характерною рисою стародавніх міжнародно-правових відносин був їх поділ на різні рівні (залежно від форми сторін) та типи (в залежності від статусу сторін). Різні рівні міжнародних відносин того часу зумовлені тим, що спочатку в межах одного етнічного регіону виникає низка державних утворень: номів (Месопотамія, Єгипет), полісів (Греція), царств або князівств (Індія, Китай). Особливістю міжнародних відносин таких утворень було те, що вони велись на двох рівнях: “внутрішньому” та “зовнішньому”, при чому перший складав прообраз другого, його наробки згодом стали інститутами класичних міжнародних відносин. “Внутрішні” відносини полягали переважно в торгівельному обміні, військовій співпраці. Конфлікти в межах такого регіону виникали з приводу боротьби за більш вигідне географічне становище (контроль за торгівельними шляхами, кращі в економічному плані землі, політичний контроль над регіоном в цілому і пріоритетне право ведення зовнішніх зносин). Зокрема в стародавній Месопотамії такі "внутрішні" відносини зазнали великого впливу геополітичного середовища – боротьба за більш вигідне становище відігравала ключову роль в них. При здобутті такого становища (а воно визначалось перш за все перетинами торгівельних шляхів) місто, ном ставав найбільш впливовим. Вигідне географічне положення Ашшура (контроль над торгівельними шляхами) дозволило йому задовольнити як свої економічні, так і політичні вимоги. Основною зовнішньоторговельної діяльності Ашшуру була система приватних (сімейних) торгівельних фірм. Вони управляли як внутрішнім ринком, так і зовнішньою торгівлею Ашшуру. Сімейний характер таких комерційних утворень свідчить про те, що в цьому місті ще не існувало держави як такої, а сімейно – кланові відносини відігравали переважаючу роль як у внутрішній, так і у зовнішній політиці. Схожою була ситуація в стародавньому Римі, де серед римської аристократії виділялись цілі сім'ї, або окремі особи, які встановлювали прямі відносини із відповідними провінціями, що полягали у відносинах особистого адміністрування та передавались у спадщину. Через такі відносини встановлювався режим гостинності між відповідними провінціями і Римом, гарантом яких виступав голова роду або родини, що встановила прямі стосунки з відповідною територією.

Відносини "внутрішнього" рівня можна прослідкувати на прикладі стародавньої Месопотамії, де існував центр (місто Ашшур), його сателіти в південній Месопотамії та система торігвельних колоній в Сирії та Анатолії. Подібною була і система хеттської держави, яка проте, засновувала не колонії, а збільшувала кількість залежних від неї більш слабких країн, укладаючи з ними нерівноправні договори.

Так, в Римі існувала категорія привілейованих людей (еквіти), до функцій яких входив збір податків з провінцій.

“Зовнішні” зносини таких утворень полягали відповідно у міжрегіональному обміні і торгівлі на далекі відстані. Щоправда, якщо стосунки між сусідніми державними утвореннями в межах одного субрегіону характеризувались більшою терпимістю, підлягали певним правилам які дотримувались, то відносини з дальніми сусідами виявлялись суворішими і в них частим було порушення, недотримання правил взаємовідносин. Згодом такий стан вплинув на часом негативне сприйняття іноземців, на певні труднощі у спілкуванні, встановленні контактів між державами різних регіонів, релігій та культур. Згодом об’єктивно виникає прагматична ідея співробітництва, одержання вигоди від відносин з іноземцями. Близьке сусідство а також належність до одного геополітичного регіону рано чи пізно зумовлювали об’єднувальні тенденції в межах субрегіонів. Так, створювались Ліги чи союзи (індійські мандали – кола сусідніх держав (союз північноіндійських держав на чолі з Магадхою – VI – IV cт. до н.е.), грецькі симмахії та амфіктіонії, союзи китайських князівств (союз 170 дрібних царств – 546 р.). Метою таких об’єднань було юридичне врегулювання спільних проблем: поліпшення і координація внутрішнього торгівельного обігу, проведення спільної військової як наступальної, так і оборонної політики, розширення та зміцнення шляхом політичної інтеграції. Це часто призводило до формування на їх основі крупних унітарних держав, а розвиток відносин між ними призводить до розвитку права для їх регулювання.