20. Дайте визначення та розкрийте суть процесу історичної трансформації міжнародного права

В теорії міжнародного права проблема його історичної трансформації ніколи не була об'єктом спеціального дослідження. Чи не вперше проблема трансформації міжнародного права (в історичному розумінні цього поняття) була згадана в науці в двадцяті роки ХХ ст. у радянській доктрині «міжнародного права перехідного часу» . Суть концепції полягала в тому, що існуюче класичне міжнародне право (буржуазних країн) не вважали за можливе застосовувати до відносин за участю соціалістичних держав.

Західні вчені, попри те, що не розглядали безпосередньо питання саме трансформації міжнародного права, у контексті дослідження його історії вважали, що воно не може розвиватись стрибкоподібно, революційно, а для нього характерний еволюційний процес. Міжнародно-правову трансформацію частіше за все розглядають в контексті «переходу» норм міжнародного права до внутрішньодержавного. Однак це є підходом до трансформації «по горизонталі», в межах одного історичного періоду, і він практично не розглядає трансформацію міжнародного права у часі. Крім того, при цьому не враховується те, що трансформація міжнародного права – це процес його змін і перетворень, а не спосіб зв’язку з внутрішньодержавним правом, чи регіонального міжнародного права з універсальним, тощо; процесу трансформації підлягають не лише норми міжнародного права (як про це говорять прихильники теорії трансформації як перетворення міжнародного права у внутрішньодержавне), але й принципи, галузі та інститути. Крім цього, під трансформацією міжнародного права розуміють його еволюцію, глобалізацію, гармонізацію, чи звичайний його розвиток та ін.

Міжнародне ж право, історично трансформуючись, залишається незмінним у своїх основних сутнісних якостях. Історичну трансформацію міжнародного права можна визначити як процес розвитку міжнародного права, який проявляється в спадкоємності і еволюції цього права в часі і просторі, в функціях і методах дії на міжнародні відносини, в зміні пріоритетності джерел чи суб’єктів цього права, еволюції його принципів та інститутів, що відбувається внаслідок докорінних змін у міжнародних відносинах. Трансформація міжнародного права залежить як від внутрішніх (власне міжнародно-правових), так і від зовнішніх чинників. Трансформація – це зміна міжнародного права на основі континуїтету, тяглості його основних принципів та методів регулювання.

Якщо розділити певний тип міжнародного права на три його стадії: зародження, розвиток, відмирання, – то виявиться, що всі вони схильні до трансформації. Перехідний трансформаційний період між двома типами міжнародного права є найбільш доленосним і відчутним для нього. Тут міжнародне право покликане забезпечити наскільки можливо, поступальний відхід старих порядків, і по можливості безболісне вростання нових політичних утворень в світову спільноту.

Трансформація міжнародного права стосується не тільки його системи в цілому, але в першу чергу його складових (норм, принципів, джерел, інститутів і галузей): так будь-якому міжнародно-правовому звичаю передують міжнародні прецеденти як сукупність співпадаючих одноразових рішень. Інститут міжнародного права складається, перш за все, на основі міжнародно-правових звичаїв і міжнародних договорів, єдність яких є фактором стабільності, а протиборство – фактором флуктуацій в міжнародному праві. При цьому зміна міжнародних звичаїв відбувається, як правило, еволюційно, а зміна міжнародних договорів може стати (хоча й нечасто) причиною трансформації, перетворення міжнародного права (Вестфальський мир 1648 р., Статут ООН 1945 р. і т.п.). Стабільність цього права, як і його історичний континуїтет, в основному забезпечують звичай і загальні принципи права, що можна пояснити тим, що їх «помічають», коли вони вже склалися.

Протягом історії міжнародного права воно пережило декілька процесів трансформації. Трансформація не може спричинити знищення всього старого права, а лише призводить до його адаптації у нових умовах функціонування.

Видається вірним вказати на такі трансформаційні етапи в історії міжнародного права: 1) трансформація традиційних правил поведінки в раннє міжнародне право в період формування вождеств і протодержав; скоріше її можна визначити, як «квазітрансформацію», оскільки у той період мова не йде про перетворення старого права у нове; ця трансформація завершиться на етапі становлення стародавніх держав; 2) трансформація періоду розпаду «пірамідальної» системи міжнародного права (етап пізньої античності і раннього Середньовіччя); 3) трансформація середньовічного міжнародного права у класичне (водорозділом цих типів міжнародного права прийнято вважати укладення Вестфальського миру 1648 р.); 4) трансформація XVIII-XIX ст. і перехід до позитивістського міжнародного права цивілізованих націй; 5) трансформація міждержавного міжнародного права у зв’язку із кризою держави (триває з середини ХХ ст.) з поступовим нарощуванням в ньому компонентів прав людини.

Видно, що чимдалі процес трансформації міжнародного права займає все менший відрізок часу. Однією з найбільш доленосних для міжнародного права була його трансформація на межі пізньостародавнього і ранньосередньовічного періодів.

На практиці трансформація норм і принципів стародавнього міжнародного права в міжнародне право Середньовіччя відбувалася за умов загальної трансформації суспільної системи. Трансформацію міжнародного права у період переходу від пізньої античності до раннього середньовіччя можна поділити на два підетапи : 1) переважання в праві античних устоїв, їх поступове зникнення і зародження феодального типу відносин та 2) період укріплення християнської церкви, виходу її на міжнародну арену в якості основного суб’єкта права, папської революції 1075 р. та формування канонічного права. Перший етап характеризувався активним процесом пристосування норм міжнародного права до нових феодальних реалій. Це відбувалось як шляхом застосування старих актів права (перш за все римських правових зводів), загальновизнаних стандартів jus gentium, так і шляхом створення нового законодавства (часто через компіляції актів римського права), активної договірної правотворчості.

Другий етап – це період кінцевого занепаду стародавньої державності і утвердження середньовічної (феодальної), посилення тенденцій становлення універсального міжнародного права, поки ще пов’язаного регіональними зв’язками (Західна Європа, Східна Європа, арабський Халіфат, монгольські держави, царства Індії та Китаю тощо), але вже з більш активними міжрегіональними відносинами, особливо в Євразійському регіоні. На світову арену вийшли сотні нових держав та інших суб’єктів.

В процесі взаємодії пізньоантичних країн з ранньофеодальними неможливо було ефективно застосувати міжнародний звичай. Іншою особливістю цієї трансформації стало переважаюче застосування випробуваних міжнародно-правових принципів і відмова від активної правотворчості. Прослідковується кризу «пірамідальної» системи міжнародного права. Трансформація міжнародного права на рубежі цих епох кладе початок його розвитку в напрямі. В цілому перехід від стародавнього до середньовічного міжнародного права був чи не найбільш тривалим. Процес цієї трансформації полягає у взаємодоповненні двох факторів: 1) перенесення на ґрунт нових міжнародних відносин норм, принципів та інститутів, вироблених античністю, що становлять каркас міжнародного права, його регулятивну основу та 2) формування адаптованих до нових умов норм і принципів, вироблення інститутів нового середньовічного типу міжнародного права.