18. Які інститути та принципи, відомі сучасному мп, виникли в стародавній період?

Аналізуючи ключові інститути стародавнього міжнародного права, встановлено, що сукупність норм, що склалась на той час в кожному з них, сформувала їх основні засади, багато з яких є характерними і для сучасного міжнародного права.

Природно – правова концепція виявила спільне і особливе міжнародного права і релігії, моралі, політики та інших систем регулювання суспільних відносин; розкрила появу ключових інститутів міжнародного права та його основних принципів (зокрема pacta sunt servanda, дипломатичної недоторканості та ін.). Основні елементи позитивного міжнародного права (волевстановленість, згода держав, наявність конвенційних норм, та ін.) об'єктивно існували з початку правового регулювання міжнародних відносин.

Відбувається процес формування інституту міжнародної правосуб'єктності, в якому основні права і обов'язки закріплюються за державою як такою політичною структурою, що максимально утримує владні повноваження на певній території і яка, за певних обставин, може наділяти певними повноваженнями інших учасників міжнародних відносин (чи визнавати їх за ними). Крім держави, міжнародною правосуб'єктністю володіли правителі держав і державоподібних утворень, яких можна віднести до класичних суб'єктів стародавнього міжнародного права: їм належала нормотворча, контрольні і виконавча функції у здійсненні зовнішніх зносин, відповідальність та ін. До категорії тимчасових суб'єктів стародавнього міжнародного права держави зараховували створені ними союзи, ліги, спільні зустрічі чи ради правителів. Почав складатись інститут міжнародно – правового визнання. Розвинувся інститут правонаступництва. На правонаступника покладалося зобов’язання, що після вступу на престол він має без затримки повідомити про це інших правителів та зазначити, яким міжнародним договорам свого попередника він залишиться вірним. Ця норма збереглася і в сучасному міжнародному праві на випадок, коли змінюється режим правління в країні. Міжнародна правосуб'єктність сьогодні є основною ознакою суб'єкта міжнародного публічного права, що виявляється, як правило, у наявності прав і обов'язків, установлюваних звичаєвими і договірними нормами міжнародного права. Це здатність мати права та обов'язки, здатність їх здійснювати, реальним відбиттям чого є можливість брати участь у міжнародних договорах на рівних правах з іншими державами. Міжнародна правосуб'єктність включає в себе такі елементи: міжнародна правоздатність; міжнародна дієздатність; міжнародна деліктоздатність; участь у міжнародній нормотворчості.

Ключові, загальні поняття і властивості стародавнього міжнародного права, його найбільш важливі принципи формулювались у звичаєвій формі. Проте, звичаї не могли забезпечити ті відносини, що виникали раптово і не мали аналогу в історії, або вимагали швидкого, негайного врегулювання: це здійснювали договори. Це вплинуло на формування певних особливостей договору (нетривалий період створення, досягнення конкретної мети, чітке формулювання правил поведінки, гарантії дотримання та ін.). Процедура укладання угод поділялась на відповідні стадії; з’являлись і проходили становлення поняття договірної ініціативи, переговорів, написання чи висікання тексту, оприлюднення тексту, обміну текстами між сторонами, засвідчення його автентичності, підписання договору, ратифікації, продовження дії або поновлення договору, припинення його чинності та ін. В стародавній період формується правило ратифікації. Оскільки майже всі акції по створенню договору проводились за допомогою послів, необхідно було ввести не лише елемент ознайомлення правителів держав з текстом укладеної угоди, а й вираження їх згоди на її дію. Отже, розпочалося зародження інституту договірного права. Сьогодні існує право міжнародних договорів – це галузь міжнародного публічного права, яка об’єднує в собі норми і принципи, що регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права з приводу укладення, дії і припинення міжнародних договорів.

Почали складатись інститути посольського права, дипломатичні зносини на початку реалізовувались як “палацова дипломатія”. Відокремилась дипломатична функція, створився спеціалізований апарат для її здійснення, інститут закордонних представників (посольств і місій), створювались відповідні ранги дипломатичних представників в залежності від виконуваних ними функцій, правила дотримання дипломатичної недоторканості і імунітету. Основним принципом дипломатичних зносин стає взаємність і повага до посла, утворювалась дипломатія на вищому рівні, поділ посольств на тимчасові і постійні, особливий статус посла воюючої держави на території ворожої сторони та ін.

Стародавні греки не знали інституту постійного дипломатичного представництва і найчастіше посольства носили одноразовий характер. Недоторканність послів була загальновизнаною, порушення її могло призвести до війни.

У греків став складатися інститут Проксенія (покровителів), у Римі була створена посада претора. Пізніше із зазначених інститутів сформувалося сконсульське право.

Дипломатичне і консульське право — це галузь міжнародного публічного права, що складається з принципів і норм, що регламентують і регулюють офіційні відносини і зв'язки між державами й іншими суб'єктами міжнародного права, здійснювані за допомогою органів зовнішніх зносин.

В античній Греції утворився інститут ізополітії – надання іноземцям на підставах договору з їхньою державою свого громадянства. За договором ізополітії між сторонами встановлювався союз на зразок федеративного. Ця норма нагадує сучасний інститут біпатридів.

Складався інститут статусу території: її розглядали як власність бога чи богів (Месопотамія), як власність правителя (Єгипет, Асірія), як спільне надбання народу (Греція), як надбання держави (Рим). Релігійне тлумачення сутності території швидко було замінене позитивно – правовим. Інститут території є одним із найстаріших у міжнародному праві. Територія має важливе значення, оскільки є не просто простором, а матеріальним середовищем життя кожної держави. У міжнародному праві вже цілком чітко склалися загальновизнані поняття, що стосуються території.

Аналізуючи співвідношення стародавнього міжнародного і внутрішньодержавного права, можна помітити закономірність їх взаємодії: від переважаючого впливу внутрішнього права на етапі зародження міжнародного права, через їх порівняно однаковий взаємовплив, до переваги міжнародного права на етапі кризи дофеодальних держав. На сьогодні в більшості країн закріплено примат міжнародного права, тобто надано перевагу міжнародному над внутрішньонаціональним.