«Назва галузі конституційного права. Огляд дискусійних питань»

В юридичній літературі найпоширенішим є три термінологічні підходи щодо найменування галузі конституційного права

1. Державне право.

Цієї термінології традиційно притримуються представники німецького конституціоналізму, Швейцарії та Скандинавських країн [2. с.7]. А також за радянської доби притримувалися такі вчені такі як А. І. Лєпьошкін, А. X. Махненко, Б. В. Щетинін [8. с.10].

Термін «державне право», на відміну від терміна «конституційне право», має загальніший характер і використовується для окреслення системи правових норм, що визначають устрій як конституційної, так і неконституційної (тобто неналежним чином організованої) держави. З урахуванням зазначеного можна зробити висновок, що термін «державне право» доцільно застосовувати як родовий - для позначення відповідної галузі національного права будь-якої держави (і конституційної, і неконституційної). [16. с.10].

А.І. Лепешкин виходив з того, що «в радянському суспільстві історично склалося не конституційне, а державне право, яке, відображаючи специфіку предмета правового регулювання певної сфери суспільних відносин, увійшло в систему соціалістичного права як її складова частина[5. с.28].

2. Конституційне право

Даного визначення дотримувалися деякі німецькі науковці, зокрема Хесссе, окремі радянські вчені такі як Н.І Лазаревський І.П. Трайнін, В. Ф. Коток, І. Є. Фарбер, В.А. Рянжин ) [5. с.27]. Й на сьогоднішньому етапі дану позицію займають переважна більшість сучасних вітчизняних конституціоналістів (Ю. С. Шемшученко, О.В. Скрипнюк, В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко. )

Так, німецький вчений К. Хессе вважав, що конституційне право ширше державного права, оскільки головне джерело цієї галузі права – Конституція - регулює не тільки суспільні відносини, що виникають у сфері основ державного ладу, але й відносини, що закріплюють основи суспільного устрою, що розширює сферу дії конституційно-правових норм[1].А тому його відома праця мала назву саме як «Основи конституційного права ФРН»

Сучасний український вчений Шемшученко зокрема зазначає, що в умовах, коли Україна розвивається від держави, що ґрунтується на принципі пріоритету держави над особою, до демократичної, правової, соціальної держави, об'єктивно більш прийнятною для даної галузі є назва «конституційне право», яке ґрунтується на тому, що всі суб'єкти державно-правових відносин діють у рамках конституції і д-ва, як правило, не може вивищуватися над особою, громадянином. В Україні конституція традиційно вважається пріоритетним джерелом конституційного права. Вона є базовим документом для всієї правової системи держави. Основне призначення конституції — визначення ролі самої держави відповідно до демократично-правових цінностей. Конституційні норми обмежують державну владу у її втручанні в особисте життя людини. Виходячи з цього, вважається доцільним називати провідну галузь у правовій системі України конституційним правом. [4].

3. Конституційне (державне) право

Особливо це характерно для підручників й наукових статей з конституційного права зарубіжних країн (таких авторів як В.М. Бесчастний, О.В. Філонов, В.М. Субботін, С.М. Пашков). Та праці таких вчених як Н.А Богданова, О.Ф. Фрицький[8. с.11].

Відомий вітчизняний вчений-конституціоналіст О. Ф. Фрицький вважає, що в сучасний період різниця між «конституційним» і «державним» правом має лише відносне значення, а найменування відповідної галузі права в умовах конкретної країни визначається традиційними підходами, які збереглись у науці та державно-правовій практиці. Отже, можна говорити про відносну тотожність, синонімічність цих термінів[3].

Російські вчені Конюхова І.А., Дмитрієв Ю.А., Мухачев І.В вважають, що у зв’язку зі сприйняттям ідей, цінностей і принципів конституціоналізму відповідна галузь права й науки стала йменуватися конституційним правом, що по своєму втримуванню тотожне державному праву [1].

Н.А. Богданова зауважує що конкретна держа­ва сама повинна визначати ім'я відповідній галузі свого національного права, керуючись теоретичними та історичними, об'єктивни­ми та суб'єктивними факторами[8. с.12].

На мою думку серед причин різних позицій щодо найменування галузі конституційного права варто виділити:

А) Історичні

Українська юридична наука впродовж тривалого часу не відмежовувалася від російського, а на західноукраїнських теренах – від австрійського правознавства. При цьому різниця в наукових підходах спершу була не такою виразною, оскільки російське правознавство вважало зразком для себе концепції насамперед німецьких учених, а останні мало чим різнилися з поглядами їх австрійських колег. [6].

Б) Соціальні

Тобто певне відношення суспільства до держави. Яскраво це можна простежити у порівнянні між існуючим у минулому тоталітарним режимом у СРСР, що характеризувався сильним державницько-репресивним апаратом, а отже і обслуговування наукою тодішньої Ленінсько-марксистської ідеології та сучасним періодом розбудови у постсоціалістичних країнах демократичних цінностей спрямованих на ідеологію громадянського суспільства.

Колізії в Конст.праві

Визначення понять: колізія, юридична колізія, колізія в конституційному праві.

Термін “колізія” (від латинського “collisio”) у тлумачному словнику трактується як гостра суперечність, зіткнення протилежних сил, інтересів, переконань, мотивів, поглядів, прагнень, джерел конфліктів та формування протистоянь [14].

Варто зазначити, що цей термін має має широку сферу застосування в різних як природничих так і суспільних науках , і в залежності від конкретної сфери знань його інтерпретація може змінюватися.

Якщо розглядати колізії з точки зору юридичної науки то серед вчених є різні позиції, щодо трактування поняття «юридична колізія»

Так в підручнику Погорілка та підручнику Совгирі і Шукліної, зазначається, що, юридичні колізії — це розходження або протиріччя між окремими нормативно-правовими актами, що регулюють одні й ті самі або суміжні суспільні відносини, а також протиріччя, що виникають у процесі правозастосування та здійснення ком­петентними органами і посадовими особами своїх повноважень.

Тихомиров вважає - юридична колізія — це протиріччя між існуючим правовим порядком і намірами і діями щодо його зміни. [12].

Москалюк зазначає , що юридична колізія – різновид юридичних протиріч, що виникають за наявності як мінімум двох правових норм (нормативних приписів), які врегульовують одні і ті самі суспільні відносини, але з причини розходження цих правових норм за змістом унеможливлюється одночасне їх застосування внаслідок чого необхідно обрати лише одну норму[11].

Лілак- юридична колізія - це стан і дія кількох правових актів чи норм, як правило, нормативного характеру, прийнятих одним або різними суб’єктами правотворчості та спрямованих на регулювання одних і тих самих суспільних відносин, а застосування кожного з них окремо дає різний, у тому числі протилежний результат [13];

Алексеев- юридична колізія- це суперечність між правовими приписами відповідних актів, що виявляється у відмінностях у процесі регулювання аналогічних суспільних відносин [13].

Але варто також зазначити, що в юридичній літературі зустрічається також термін не «юридична колізія», а «правова колізія», що з позицій певних вчених більш краще відбиває розуміння цієї проблематики в прив’язці до загального розумінням права, як соціального феномену та тяжінні до концепції природного, а не позитивного права.

Щодо визначення поняття «Колізія в конституційному праві», то воно базується в більшості випадків на загальній конструкції поняття «юридична колізія»

Так в підручнику Кравченко В.В. зазначається, що «Колізії в конституційному праві» (від лат. collisio - зіткнення) -суперечності між нормами конституційного права. К. породжуються недосконалістю чинного законодавства, довільним тлумаченням джерел галузі конституційного права тощо. [8, с.493].

Найбільш вдалим підходом до розуміння поняття колізії як в конституційному так і в інших галузях права вбачається характеристика юридичних колізій через їх ознаки, а саме:

1. Юридична колізія – це «зіткнення » норм права. В юридичній літературі існують дві концепції розуміння юридичної колізії. Одна концепція зводить поняття правової колізії до протиріч між правовими нормами, а інша концепція визначає правову колізію як протиріччя між нормативними правовими актами.

2. Юридична колізія – це відносини між нормами, що виникають з приводу регулювання одних і тих самих відносин. Іншими словами, перебувати в колізії можуть лише такі норми, які присвячені одному і тому ж питанню. Як сильно не відрізнялись би між собою норми права, якщо вони покликані врегулювати різні суспільні відносини, присвячені різним питанням, вони не можуть утворювати колізію[11].

3. Для колізії необхідно аби на врегулювання одних відносин претендували як мінімум дві правові норми. При цьому наявність двох норм є лише мінімально необхідними для виникнення колізії. В інших випадках перебувати в колізії між собою можуть три і більше норми.

4. В колізії між собою знаходяться норми, які перебувають між собою у відносинах відмінності або суперечності. «Сила » зіткнень між нормами, які перебувають в колізії може бути різною. Суперечність правових норм означає, що норми містять взаємовиключне регулювання правовідносин.

5. Внаслідок розходження (розбіжності) правових норм за змістом правове регулювання суспільних відносин може бути здійснене лише однією правою нормою[11]

В юридичній літературі висловлюється 4 точки зору щодо спів­відношення вказаних понять:

1) колізія і конкуренція – це різні поняття;

2) колізія – це окремий випадок конкуренції норм;

3) конкуренція – це окремий випадок колізії;

4) колізія і конкуренція є тотожними явищами.