1.Поняття «поселення», «розселення населення». Дослідження поселень у вітчизняній суспільній географії.

Розселення населення– надзвичайно складне й багатогранне явище. В сучасній географічній літературі під розселенням населення традиційно розуміють: 1) процес послідовного заселення території; 2) територіальну організацію (розміщення населення у вигляді поселень. Тобто, поняття розселення населення охоплює одночасно і процес заселення, і результат цього процесу – розміщення населення у вигляді мережі населених пунктів.

Населений пункт, або, коротше, поселення називають локальну, стійку зосереджену концентрацію населення разом із засобами та продуктами його життєдіяльності.

Наявність потужних, інтенсивних та регулярних зв’язків між населеними пунктами засвідчує про перехід мережі поселень у систему розселення. Система розселення – це сукупність поселень різних рангів і типів, які активно взаємодіють між собою, мають інтенсивні зв’язки у вигляді трудових і побутових поїздок, переміщень товарів і послуг.

Процес розселення, розвиток окремих населених пунктів і формування їх територіальних систем безпосередньо пов’язані з природними умовами і ресурсами території, розвитком і розміщенням продуктивних сил.

Географія розселення вивчає географічні особливості заселення, формування і розміщення населених пунктів, а також суспільно-географічні параметри поселень. Об’єктом вивчення є мережа поселень. Оскільки населення проживає у двох типах поселень – сільських і міських, то розрізняють дві наукові дисципліни –георуралістику ( географію сільських поселень) та геоурбаністику ( географію міських поселень). Науку про розселення, формування та еволюцію людських поселень також називають екістикою.

Дослідженнями поселень займалися такі вчені: В.Покшишевський, А.Доценко, Ю.Пітюренко (70-80-х р.ХХ ст.). Київська школа: Рада з розміщення продуктивних сил (РРПС) – Доценко; Інститут географії академії наук України (Валентина нагірна); Чернівецька школа: В.О.Джаман; Тернопільська школа: О.В.Заставецька, Дудник; Львівська школа: О.І.Шаблій, І.Гудзеляк, М.Влах, І.Пандяк, Н.М.Паньків, Ф.Д.ЗаставнийР.М.Лозинський–«Географія розселення окремих етнічних спільнот», М.С.Дністрянський –«Географія поселень Львівської області», Н.І.Дністрянська –«Місце селищ в системі розселення».

3. Загальні закономірності та принципи розселення.

Наука про розселення населення – екістика.

Закономірності розселення:

• Відповідність територіальних форм розселення територіальним формам організації виробництва (є с/г угіддя – це село, є підприємства – це місто)

• Оптимальне поєднання форм концентрованого та дисперсного розселення

• Системно-структурна організація розселення (локальні, регіональні…)

• Управління розселень, які здійснюються на базі найбільшого за потенціалом міського розселення

• Подолання відмінностей між сільськими та міськими поселеннями

Принцип – це головне положення, передумова, засадничі теоретичні знання, що не потребують доказів. Сформовані суспільством положення, що випливає з певних закономірностей, відображають умови та потреби розвитку суспільства.

1. Самодостатність розселення шляхом саморозвитку та самоуправління в умовах розширення, впровадження засад місцевого самоврядування та доцентралізації.

2. Збалансованість – розселення, яке означає забезпечення пропорційності структури поселенської мережі (міської чи сільської). Вона досягається шляхом прискорення темпів розвитку тих груп поселень, що утворюють дисбаланс, з метою усунення його.

3. Системність розселення, що означає поступове заміщення автономного розселення поселень на взаємопов’язане системне, яке досягається шляхом посилення між поселенських економічних, соціальних та демографічних зв’язків.

4. Соціальна орієнтація розселення. Величина, розмір, функції міських та сільських поселень, зумовлені можливостями забезпечення соц.-матеріальних, духовних потреб сільських та міських мешканців, досягнення певних соціальних статусів поселень.

5. Різноманітність формування поселень. Він полягає в тому, що в конкретних природно-географічних, історичних, демографічних, соц.-економічних і економічних умовах повинні розвиватись такі форми розв’язання, які б максимально відповідали їм та були найкраще пристосовані до особливостей тих чи інших місцевостей.

6. Економічна рівновага розселення та сталий розвиток поселень. Означає те, що при заселенні місцевості люди обирають більш екологічно чисті та привабливі за природним середовищем міста. У процесі господарської діяльності люди часто порушують екологічну рівновагу. У таких випадках повинні здійснюватись різноманітні заходи, спрямовані на вирішення екологічних проблем та покращення екологічної ситуації.

Дослідження в сфері розселення відбувається за допомогою таких методологічних принципів:

• Комплексності (проведення комплексних досліджень розселення міського та сільського населення).

• Територіальності. Дослідник повинен дотримуватись територіального принципу, аналізу динаміки та структури розселення в розрізі певних, чітко окреслених межами території, різних рівнів(макро- , мезо-, мікро- ).

• Системності. Полягає у розгляді всіх поселень не як складових поселенської мережі, а як сукупності елементів конкретних територіальних систем розселення.