6.Мережа поселень їх формування

Мережа поселень - сукупність усіх населених пунктів, розташованих на будь-якій території (в тому числі країни), яка характеризується людністю, густотою, взаєморозміщенням і конфігурацією ареалів.

Поселення--локальна стійка зосереджена концентрація населення разом з засобами та продуктами його життядіяльності.Роти—форми розселенья, які були в Україні, це військові які були біля кордону з кримським ханством.Фільварок—господарські утворення польської шляхти (один великий всередині, і кругом малі).Козацькі змінники…визначення немаю..

Поселення - це компактна територія, на якій розташована група будівель з інфраструктурою для забезпечення постійної життєдіяльності людей.

Враховуючи величину поселень (тобто людність) і їхні функції, усі поселення поділяють на дві групи: міські і сільські. Міські поселення є центрами зосередження населення, безпосередньо не пов'язаного із сільським господарством. Це міста і селища міського типу.

Основними формами сільського розселення є сільські поселення, до них відносяться сільські населені пункти (села), хутори, окремі службові поселення (залізничні роз’їзди, лісництва та ін.). Таких поселень в Україні налічується понад 28.8 тисяч одиниць. Кількість їх постійно змінюється із різних причин, одні форми змінюються іншими залежно від потреб суспільства. Поширеною в Україні формою розселення впродовж XVII-XX ст. були хутори. Вони виникали внаслідок сільськогосподарського освоєння степових і лісостепових просторів, поступово розростаючись у села.

Містом у найзагальнішому розумінні вважається населений пункт, жителі якого зайняті переважно у несільськогосподарських галузях виробництва. Містом населений пункт стає тоді, коли він досягне певного рівня складності своєї функціональної структури. Поселення лише у тому випадку можна вважати містом, коли воно здійснює регулювання будь-яких функцій спілкування в межах певної території.

У XVII-XIX ст. міста виникають як пограничні фортеці для забезпечення південних кордонів Російської імперії – Єлизаветград (теп. Кіровоград), Олександрія, Павлоград, Херсон, Миколаїв, Одеса, Севастополь та ін., або як промислові центри – Чугуїв, Харків, Луганськ, Донецьк, Алчевськ, Юзівка (Донецьк), Дебальцеве, Стрий, Борислав, Дрогобич, Катеринослав (Дніпропетровськ), Кам’янське (Дніпродзер-жинськ) та ін. Ліквідація кріпосного права, розвиток транспорту та гірничобудівної промисловості сприяли швидкому зростанню людності міст та їх кількості. Вже на кінець ХІХ ст., у центральній і східній (підросійській) частині було 118 міст, у яких проживало понад 3 млн.жителів.

На початку ХХ ст. в мережі міст України чітко виділились великі міста Одеса (404 тис.осіб), Київ (248 тис.осіб), Львів (206 тис.осіб), Харків (174 тис.осіб), Катеринослав (120 тис.осіб), та середні міста – Миколаїв, Єлизаветград, Кременчук, Бердичів, Полтава, Житомир, Херсон. У цих містах проживала майже половина міського населення України. На цей час існувало багато невеликих міст і містечок, які вже традиційно склалися як міські поселення, та нових, що виникали навколо промислових підприємств. У 1925 р. у Радянській Україні назву “містечко” було ліквідовано, а населені пункти, які її мали, стали селищами міського типу (смт). Уже в 1926 р. було впорядковано перелік міських поселень, вони були представлені 91 містом і 328 селищами міського типу (місто нараховувало понад 10 тис.жит., а смт понад 2 тис.жит.). У 1956-1965 рр. в Україні ще існували т.з. “робітничі селища” (з людністю понад 500 осіб, більшість із них – робітники і службовці), населення яких відносилося до групи міських жителів.

Активний розвиток міст спостерігався впродовж всього ХХ ст. Збільшилась значно їх кількість та чисельність населення. Найбільше нових міст виникло у міжвоєнні роки та відразу після Другої світової війни. Це було зумовлено як масштабною індустріалізацією країни, так і впровадженням нової схеми адміністративно-територіального устрою. З цим пов’язане також надання статусу селище міського типу великим селам. Найбільше міст виникає у цей час у Придніпровському та Донецькому регіонах.

Сучасна мережа сільських поселень складається із різних за людністю та функціями населених пунктів. Це, передусім, села різних розмірів: малі (до 500 осіб), середні (500-1000 осіб), та великі (понад 1000 осіб). За даними останнього перепису населення в Україні понад 57% поселень становили малі села, в т.ч. 18.3% - хутори (з числом жителів до 100 осіб). В них проживало тільки 6.5% населення, а в хуторах – 0.5%. Середні села займали 20.8% поселенської мережі, а великі – близько 18%.

Найгустіша мережа – у Львівській (88.7%), Тернопільській, Хмельницькій, Полтавській (65-75) областях. Найрідше сільські поселення розміщені у Херсонській (25 поселень на 1000 км2), Луганській, Запорізькій, Одеській областях, АР Крим (35-40).

Більшість сільських поселень – це сільськогосподарські, в них населення в основному зайняте у сільськогосподарському виробництві. Трапляються також несільськогосподарські поселення: лісопромислові, лісоохоронні, транспортні, рекреаційні, агропромислові. Всі вони, крім останніх, мають невелику людність, безсистемну забудову.

Залежно від людності та щільності сільських поселень в Україні виділяється 12 районів сільського розселення :1)Дрібнохутірський із зрідженою мережею поселень (поліські райони Волинської та Рівненської областей); 2)Дрібно- та середньоселенний із зрідженою мережею поселень (поліські райони Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей); 3)Середньо- та крупноселенний з рівномірним заселенням території та високою щільністю населення (частина лісостепової зони); 4)Крупноселенний з густою мережею поселень (центральна та південно-західна частини лісостепу);5)Дрібно- та середньоселенний з переважанням стрічкових форм розселення (північний і частково центральний степ); 6)Дрібно- та крупноселенний із зрідженою мережею поселень (центральний та південний степ); 7)Дрібно- та середньоселенний з густою мережею поселень (західні області України); 8)Передгірний крупно- та середньоселенний (передгірні райони Карпат та Закарпаття); 9)Гірський дрібно- та середньоселенний з рівним та дисперсним розселенням (у Карпатах); 10)Дрібно- та середньоселенний з розвинутими міськими агломераціями (Донбас і Придніпров’я); 11)Гірський дрібноселенний із зрідженою мережею поселень (гірський Крим); 12)Прибережно-курортний (південний берег Криму).

Найбільша кількість малих міст в Україні знаходиться у регіонах, де їх мережа формувалась впродовж століть (західні області), та у тих, де їх виникнення і розвиток пов’язаний із розвитком промисловості, передусім гірничодобувної. Окремі з таких поселень збільшували свою людність внаслідок розвитку в них інших галузей (транспорту, соціальної сфери) і поступово перейшли у клас середніх міст.

Виділяють 9 типів міст: 1) багатофункціональні; 2) промислові; 3) промислові і транспортні; 4) транспортні; 5) промислові та лікувально-оздоровчі; 6) лікувально-оздоровчі; 7) центри аграрно-промислових комплексів, організаційно-господарські і культурно-побутові центри місцевого значення; 8) без яскраво вираженої функціональної домінанти; 9) столиця України – м.Київ.

35.Обласні системи розселення Західного регіону

Західна регіональна система розселення України формується на базі менш індустріально розвинутого господарського комплексу, ніж східний, подніпровський і південний макрорегіони держави. На значних частинах території переважаюче значення має сільське та лісове господарство, переважає сільське населення. Західний регіон України завжди виділявся не високим рівнем урбанізованості. При низьких показниках урбанізованості регіон у другій половині ХХ ст. мав вищі темпи урбанізації, ніж Україна загалом. Тут переважають малі міста, більше третини з яких не відповідають критеріям визнання статусу міста. Великими містами є тільки обласні центри. У трьох областях відсутня категорія середніх міст. Міста виступають соціально-економічним каркасом розвитку території, формуючи навколо себе поле свого впливу на оточуючі поселення.Західна регіональна система розселення складається з 7 обласних, 21 міжрайонної локальної і 107 районних локальних систем розселення різного ступеня розвинутості й сформованості. Субрегіональні системи розселення мають чітко виражені територіальні структури каркасів розселення: радіально-кільцеву (Львівська), лінійну (Івано-Франківська, Тернопільська, Рівненська, Закарпатська), трикутну (Волинська) і моноцентрично-радіальну (Чернівецька). Загалом територіальна структура Західної регіональної системи розселення – радіально-концентрична. Вираженим міжобласним центром – ядром регіональної системи розселення виступає місто Львів .

До основних опорних центрів обласних систем розселення належать міста з розвинутими функціями міжрайонного значення, але недостатньо розвинута мережа міжрайонних центрів в областях і слабкий розвиток їх міжрайонних функцій створюють значні відмінності між територіями у соціально-економічних умовах життя населення. Раціональний розвиток мережі цих центрів полягає у повному охопленні зонами їх впливу всієї території області.Малі міста і селища міського типу за умови малої кількості великих і середніх міст, а також значної густоти сільських населених пунктів виступають місцевими системоутворюючими центрами локальних районних і кущових систем розселення.

Таким чином, Західна регіональна система розселення – складне поєднання функціонально взаємопов’язаних населених пунктів. Тут проявляються такі особливості їх територіального розміщення: центри і підцентри систем розселення виконують декілька системоорганізуючих функцій різних ієрархічних рангів; населені пункти розміщені в зонах впливу двох і більше міст – центрів систем розселення, коли їх зони впливу перекриваються; не обов’язкове пряме включення локальних систем розселення у системи розселення вищого на один ступінь таксономічного рангу; можливість належності населених пунктів одного адміністративного району до різних міжрайонних систем розселення.