24. Районування розселення за а.І.Доценком

Доценко виділяє 4 зони розселення в Україні:

• Поліська

• Карпатсько-Подільська

• Донецько-Придніпровська

• Приморська - кожна з зон ділиться на райони.

Поліська зона: Пн (Київська,Жит,Черніг)-середній рівень урбанізації, вища середньої щільність,малі за розміром, Пн-Сх (Сум,Хар,Полт)- сер.рівень урбаніз,вища середньої щільність, великі за розміром міста та села, Волинський (Рівн,Вол обл.) – найбільше смт, малих сіл,низька щільність і урбанізація.

Карпатсько-Поідльська:Карпатський (Льв,І-Ф,Чернівецька,Закарп) висока щільність, малі і середні смт, Подільський (Терн,Хмельн,Вінн)-низька урб,сер за розміром,густа щільність.

Донецько-Придніпровська: Центральний (Дніпр,Черкас,Кіровог) найвища щільність,вищий середнього рівень урб (за рах Дніпропетровської обл.),середні і великі міста. Східний(Донецька,Луг) найвища урб,найвища щільність,великі міста і малі села.

Приморська: Пд (Од,Мик,Херс,Запорізька) вище середнього урбанізація,зріджена мережа сільських поселень, Кримський поділяється на гірськоримський і північно кримський – низька щільність поселень, сер рівень урбанізації, середні поселення за розміром.

Лише Примосрька та Карпатсько-Подільска зони мають окрім районів ще підрайони

25. Територіальна структура розселення

Територіальна структура розселення - геопросторова організація поселенської мережі та зв’язки між окремими функціональними типами поселень.

Формують структуру вузли (окремі поселення: від хуторів до міст) що мають різне розташування але обов’язково наявні зв’язки. Є державна структура на базі 24 областей, 453 міст, 896 смт та 28 тис сіл. А ще є обласні і районні структури розселення.

Елементи територіальної структури є :

• Руральні (сільські (села і хутори));

• Урбаністичні (міста, агломерації, мегаполіси)

Дослідження суспільно-географічних систем (зокрема, рекреаційних) неможливе без вивчення їх територіальної структури, під якою М.Д. Пістун розуміє «співвідношення і взаємне розміщення різних форм територіального зосередження діяльності людини». Виділяючи зональні (зона, район), регіональні (співпадають з адміністративно-територіальними межами), локальні (вузол, центр, пункт, агломерація, «кущ») елементи територіальної структури, дослідник поділяє їх за змістом на інтегральні, міжгалузеві та галузеві, за композиційною ознакою – на точкові, лінійні та вузлові, за регіональним поширенням – на радіально-кільцеві, прямокутно-регулярні, лінійно-вузлові, багатоядерні, приморські тощо. Зональні елементи за М.Д. Пістуном змістовно співпадають з ареальними за М.М. Паламарчуком і О.М. Паламарчуком, а локальні – з точковими та вузловими.

26.Тенденції змін у розселенні протягом хх століття.

Протягом XX ст. на території України відбулись докорінні зміни у розміщенні міського й сільського населення. У дореволюційний час у сільській місцевості України проживало понад 80% населення. Соціальні зміни, індустріалізація, освоєння родовищ корисних копалин, створення великих наукових центрів, важкі умови життя на селі зумовили інтен

сивні процеси урбанізації, тобто розвиток міст і відповідно зростання міського населення. Частка міського населення у загальній кількості жителів України за 1959—1996 рр. збільшилася з 46 до 68%. На 1 січня 1997 р. міське населення становило 68%. а сільське — 32 %.

Частка міського населення, як і його густота у ХХ ст..-територіально диференційована. Міське населення тісно пов'язане з розміщенням промисловості. Найбільш урбанізованими є північна частина Донецької і південно-західна ч-наЛуганської областей, а також області, де є великі індустріальні центри. На 1 січня 1995 р. частка міських жителів становила у Донецькій області 90.4, Луганській — 86.5 і Дніпропетровській — 83.7% усього населення.

Закономірності сучасної географії сільського населення базуються на особливостях сільського розселення в Україні, що історично склалися під впливом економічних, природно-географічних, соціально-політичних чинників. Сільське населення по території країни розміщене нерівномірно. Найгустіше воно у лісостепових частинах Львівської, Тернопільської, Чернівецької. Хмельницької. Вінницької областей (60—70 чоловік на І км"). Значна густота сільського населення (50—60 чоловік на 1 км") характерна і для інших лісостепових областей Правобережжя. Дещо меншу густоту (близько 40 чоловік на 1 км2) мають лісостепові області Лівобережжя. У цілому в лісостеповій зоні проживає більш як половина сільського населення України.

Значно менша густота сільського населення на Поліссі. Це пов'язано з меншою розораністю території, великою площею заболочених земель, пісків, менш родючими грунтами. У цій зоні порівняно густіше населене Чернігівське Полісся (40—50 чоловік на 1 км') і найменш населені заболочені північно-західні райони Волинського Полісся. Найменша густота сільського населення у степовій зоні. Тут в окремих районах Херсонської і Запорізької областей вона становить тільки 15—17 чоловік на І км2. Цю зону освоєно пізніше за інші. У минулому тут розвивалися головним чином ті галузі сільськогосподарського виробництва, які не потребують великої кількості робочих рук.

Сукупність усіх поселень України з їх взаємозв'язками утворює територіальну систему розселення. Вона включає 9 регіональних, 24 суб-регіональних, 72 локальних, 370 районних, 1,2 тис. кущових та близько 9 тис. первинних систем розселення. Територіальна система розселення України характеризується наявністю порівняно густої поселенської мережі, яка включала на 1 січня 1995 р. 1354 міських і 28854 сільських поселень.

В останню чверть ХХ століття управління і формування систем розселення мало істотні недоліки.''Це призвело до диспропорції у мережі міських і сільських поселень, зумовленої концентрацією населення у великих і найбільших містах, просторовою нерівномірністю розміщення опорних центрів регіонального значення, недостатністю розвитку районоорганізуючих функцій у ряді опорних центрів обласного і міжрайонного рівнів, значним скороченням людності сільських поселень, наявністю розриву в рівнях забезпеченості житлом, невпорядкованим розвитком міських агломерацій. відсутністю комплексності у забудові міст, порушенням пропорцій у розвитку окремих елементів їх соціальної інфраструктури.

Останніми роками на розвитку системи розселення позначилася відсутність науково обгрунтованих підходів до комплексного розв'язання проблем розвитку її розміщення продуктивних сил, збалансованості територіальних структур виробництва й розселення тощо. Кризові явища у народному господарстві негативно позначилися на економічних зв'язках між населеними пунктами, що затримало формування взаємопов'язаних систем розселення.

У перспективі на розвиток цих систем впливатимуть такі глобальні чинники, як економічний суверенітет та незалежність України, перехід до ринкових відносин, які сприятимуть активізації економічної діяльності. розширенню її зовнішніх і внутрішніх зв'язків, формуванню якісно нових територіальних структур виробництва, розв'язанню соціальних та екологічних проблем.

Велика роль у територіальній організації України належить містам. Нині в Україні 445 міст. Згідно з класифікацією міст за кількістю населення виділяють п'ять їх категорій: малі (з чисельністю жителів до 50 тис. чоловік), середні (вія 50 до 100 тис.), великі (віл 100 до 250 тис.), дуже великі (від 250 тис. до 1 млн) і найбільші — міста-мільйонери (понад І млн чоловік).

27. Функціональні типи міст: 1. Багатофункціональні міста (всі обласні центри) 2. Промислові міста 3. Промислові і транспортні 4. Промислові і лікувально-оздоровчі 5. Виключно лікувально оздоровчі 6. Міста без чітко виражених функцій. 7. Центри промислово-аграрних, організаційних комплексів міського значення. 8. Транспортні. 9. Місто Київ, як столиця України