20. Співавторство. Нероздільне і роздільне співавторство. Умови співавторства.

Стаття 436. Співавторство

1. Авторське право на твір, створений у співавторстві,

належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий

твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких

може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у

співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо

вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору.

2. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на

створену ним частину твору, яка має самостійне значення.

3. Відносини між співавторами можуть бути визначені

договором. У разі відсутності такого договору авторське право на

твір здійснюється всіма співавторами спільно.

Будь-який результат творчої діяльності може бути створений не одним автором, а двома або декількома. Такий вид співучасті у створенні результату інтелектуальної власності прийнято називати співавторством. ЦК виділяє два вида співавторства: нероздільне співавторство — коли неможливо виділити працю кожного з співавторів, і роздільне співавторство — коли частини, які складають твір, чітко визначені і відомо, хто зі співавторів створив ту або іншу частину. Для визначення співавторства і, відповідно, права авторства за особами, які беруть участь у створенні творчого результату, необхідні певні умови: а) має бути творчий результат, створений спільною творчою працею співавторів, він повинен бути єдиним цілим, тобто таким, який не може існувати без складових частин як ціле; б) повинна бути спільна творча праця співавторів (технічна допомога не є співавторством); в) результат творчої інтелектуальної праці співавторів повинен бути об'єктивно виражений у знаках, звуках, зображений у будь-якій іншій формі, яка є можливою для сприйняття, оскільки, не закріпивши свою творчість на об'єктах матеріального світу, жоден з авторів не зможе довести, що цей твір є саме його інтелектуальною діяльністю, у зв'язку із нестійкістю усної форми вираження інформації і з її можливим спотворенням; г) повинна бути угода про спільну працю. Законодавство не передбачає обов'язкової письмової процедури оформлення угоди між співавторами, воно може бути і усним. Відсутність же такої угоди не дає підстав вважати, що спільна діяльність авторів є співавторством; д) при роздільному співавторстві кожний з співавторів зберігає авторське право на свою частину, однак він є і співавтором всього результату творчої діяльності; є) співавторство повинне бути добровільним.

2-3. У відповідності зі ст. 428 ЦК співавтори можуть врегулювати свої правовідношен-ня за допомогою договору. Сторони такого договору можуть визначити, які права і в якому обсязі здійснює кожний з суб'єктів правовідносин інтелектуальної власності. Якщо ж співавтори не уклали такий договір або ж не досягай згоди з приводу істотних умов договору, в такому разі право інтелектуальної власності здійснюється ними спільно. Це означає, що кожний з таких суб'єктів не може самостійно розпоряджуватися жодним з майнових або немайнових прав інтелектуальної власності без згоди іншого співавтора. Вони беруть участь в управлінні правом інтелектуальної власності, мають право на винагороду, але й несуть витрати, пов'язані із здійсненням права інтелектуальної власності. Винагорода за використання твору, створеного у співавторстві, належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді між ними не передбачається інше. При роздільному співавторстві винагорода за використання твору визначається угодою між ними. Якщо такої угоди немає, то розмір винагороди визначається відповідно до частки твору, створеного конкрет­ним співавтором. Проте співавтори можуть домовитися й про інший розподіл винагороди за використання твору, створеного спільною творчою працею. При нерозривному співавторстві спільний твір, створений спільною творчою працею кількох співавторів, використовується ними за згодою усіх співавторів. При відсутності такої згоди спір розв'язується судом. При роздільному співавторстві кожен із співавторів має право використовувати свою частину твору самостійно на свій розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами. Згідно із ч. З ст. 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» співавторство виникає при інтерв'юванні. Однак зазначена норма має певні суперечності із законами, що регулюють діяльність ЗМІ. Згідно зі ст. 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації» журналіст має певні права та обов'язки, які захищають його від перешкоджання його професійної діяльності та втручання в його творчий процес. Однак положення ст. 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» відносить особу, що бере інтерв'ю, та особу, що дає інтерв'ю, до співавторів, що зобов'язує журналіста публікувати інтерв'ю лише за згодою особи, що його дає, і надає цій особі право вимагати половину гонорару від журналіста, якщо угодою не передбачене інше.