2.6. Інформація як об'єкт права власності.

Право власності включає три складових:

1. Право володіння

2. Право використання

3. Право розпорядження.

Право володіння передбачає мати інформацію в незмінному вигляді.

Право використання передбачає використання інформації в своїх інтересах. В цьому випадку окрім суб'єкта права власності до інформації можуть мати доступ і інші суб'єкти.

Суб'єкт права власності на інформацію може передати частину своїх прав (розпорядження), не втрачаючи при цьому їх сам.

Інформація – об'єкт права власності фіз. осіб, юр. осіб і держави.

Підставами виникнення прав власності на інформацію є:

1. створення інформації своїми силами і за свій рахунок;

2. договір на створення інформації;

3. договір, що містить умови переходу прав власності на інформацію до іншої особи.

Інформація, створена кількома громадянами або юридичними персонами є колективною власністю її творців. Порядок і правила користування такою власністю визначаються договором, укладеним між співвласниками.

Інформація, створена організаціями (юридичними персонами) або придбана ними іншим законним способом є власністю цих організацій.

Інформація, створена на кошти державного бюджету є державною власністю. Інформацію, створену на правах індивідуальної власності, може бути віднесено до державної власності у випадках передачі її на зберігання у відповідні банки даних, фонди або архіви на договірній основі.

Власник інформації має право призначати персону, яка здійснює володіння, використання і розпорядження інформацією, і визначати правила обробки інформації та доступ до неї, а також встановлювати інші умови щодо інформації.

2.7. Відповідальність за порушення законодавства про інформацію.

Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.

Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як:

1. необгрунтована відмова від надання відповідної інформації;

2. надання інформації, що не відповідає дійсності;

3. несвоєчасне надання інформації;

4. навмисне приховування інформації;

5. примушення до поширення або перешкоджання поширенню певної інформації, а також цензура;

6. поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи;

7. безпідставна відмова від поширення певної інформації;

8. використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди персоною, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов'язків;

9. розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, персоною, яка повинна охороняти цю таємницю;

10. порушення порядку зберігання інформації;

11. навмисне знищення інформації;

12. необгрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом;

13. порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави.

Звільнення від відповідальності:

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Персона звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значущою.