3. Іннервація серця і регуляція його функцій

За пульсом на зап'ястку ми легко мо­жемо переконатись, що частота скорочень серця, а отже, і його робота у людини, а також у багатьох тварин, може змінювати­ся в широких межах. Зміни роботи серця пов'язані насамперед з функціональним станом організму. Коли людина чи твари­на спить, пульс рідшає, коли перебуває у спокійному стані, — він зростає, але менше, ніж під час фізичного навантаження чи емоційного напруження. Ці факти свідчать про те, що робота серця регулюється і ви­рішальну роль у цьому відіграє нервова система.

Іннервація серця. Серце, як внутрішній орган, іннервується автономною (вегета­тивною) нервовою системою, отримуючи подвійну — парасимпатичну і симпатич­ну іннервацію (мал. 15).

Парасимпатична іннервація. До серця підходять аксони передвузлових нейронів дорзального рухового ядра блу­каючого нерва, розміщеного у довгастому мозку. Ці волокна закінчуються на тілах післявузлових нейронів інтрамуральних вузлів серця, розміщених у товщі міо­карда. Короткі аксони післявузлових ней­ронів підходять до пазухо-передсердного і передсердно-шлуночкового вузлів про­відної системи серця, а також до воло­кон міокарда передсердь. Щодо парасим­патичної досі залишається спірним: парасимпатич­ні волокна хоча і виявлені в них, проте їх там дуже мало, і не можна заперечити, що вони іннервують тільки вінцеві судини серця.

Симпатична іннервація серця пред­ставлена нервовими волокнами, що вихо­дять зі спинного мозку, де в бокових рогах сірої речовини грудних сегментів містять­ся тіла передвузлових нейронів симпатич­ної нервової системи. Відносно короткі аксони цих нейронів підходять до вузлів симпатичних стовбурів, розміщених по обидва боки хребта, і перемикаються там на післявузлові нейрони, аксони яких вхо­дять у серце. Основна маса серцевих сим­патичних волокон (до 85 %) виходить із зірчастого вузла. Ці волокна, як і парасим­патичні післявузлові, іннервують вузли про­відної системи серця, а також у досить ве­ликій кількості підходять до міокарда пе­редсердь і шлуночків.

Розрізняють позасерцеву (екстракардіальну) та внутрішньосерцеву (інтракардіальну) іннервацію. До першої належать нейрони і волокна, що іннервують серце, але розміщені за його межами. Це всі перед- і післявузлові симпатичні нейрони, а також більша частина їхніх аксонів; передвузлові парасимпатичні нейрони та їхні аксони, за винятком тих відрізків аксонів, які проходять у серці. Інтракардіальну іннервацію здійснюють усі внутрішньосерцеві волокна симпатичної й парасимпатич­ної систем, а також післявузлові нейрони парасимпатичної іннервації.

Вплив позасерцевої іннервації на роботу серця. Вперше описали вплив подразнення блукаючого нерва на роботу серця жаби брати Вебер у 1845 р. Цей вплив виявився гальмівним — серце спо­вільнювало свої скорочення, а подразнення більшої сили навіть призводило до його зупинки. На мал. 16 наведено запис артері­ального тиску в кроля під наркозом, на якому видно, як при подразненні блукаючо­го нерва серце різко сповільнює свої скоро­чення, внаслідок чого артеріальний тиск знижується, а після припинення подразнен­ня ЧСС і АТ поступово відновлюються.

Відкриття гальмівного впливу блукаю­чого нерва на серце мало принципове зна­чення для всієї фізіологічної науки. Ра­ніше вважали, що нерви чинять тільки стимулювальний вплив на органи. Досліди бра­тів Вебер довели наявність в організмі не тільки станів спокою та збудження, а ще й третього стану — гальмування.

Згодом, у 1867 р., брати Ціон , подразню­ючи симпатичний нерв, помітили, що ЧСС зростає. Пізніше в дослідах В. Гаскела та І. П. Павлова було встановлено, що при подразненні нервів серця змінюється не тільки ЧСС — хронотропний ефект, а й їх сила — інотропний ефект, збудливість серцевого м'яза — батмотропний ефект і провідність серця — дромотропний ефект. Подразнення блукаючих нервів супроводжується зменшенням цих показ­ників роботи серця — негативний ефект, а симпатичного, навпаки, зумовлює їх зрос­тання — позитивний ефект.