Мал. 11. Потенціал дії кардіоміоцита (внут­рішньоклітинне відведення) (а) і відповідний комплекс екг (б)

другої точки (а перша точка ще перебуває в стані деполяризації, бо ПД в клітинах серця тривають довго), вона також деполяризується, різниця потенціалів зникає, перо реєстратора повертається до почат­кового положення і пише ізоелектричіїу лінію. Припинення збудження відбуваєть­ся повільніше і також неодночасно, що відбивається меншим за амплітудою, але тривалішим зубцем Т, який може бути як позитивним, так і негативним. Врахо­вуючи, крім того, і неоднакову швидкість наростання ПД у точках відведення, мож­на пояснити виникнення зубців О І Отже, диференційна теорія розглядає механізм поліфазної ЕКГ як процес алгеб­раїчної сумації ПД усіх кардіоміоцитів.

За іншою теорією — теорією рухомо­го диполя, збуджений кардіоміоцит є змінним диполем, параметри якого зобра­жаються стрілкою певної довжини і на­прямку — дипольним вектором, спря­мованим від збудженої ділянки до незбудженої, тобто від мінуса до плюса. Ал­гебраїчна сума окремих векторів усіх кардіоміоцитів утворює інтегральний вектор серця. Оскільки в серці збудження роз­вивається за часом і поширюється в різних напрямках з неоднаковою швидкістю, то й дипольні та інтегральний вектори постійно змінюють свій напрямок і розмір у про­сторі.

Між параметрами інтегрального векто­ра і зубцями ЕКГ існує тісний зв'язок: розмір вектора прямо пропорційний амплі­туді зубців ЕКГ і, коли на ЕКГ пишеться ізоелектрична лінія (сегмента Р—Q, S—T і Т—Р), вектор стає нульовим.

Інформативність ЕКГ. Оскіль­ки ЕКГ є записом електричних потенціалів, що генеруються серцем під час його збу­дження, то очевидно, що форма ЕКГ (амплі­туда і форма зубців, тривалість інтервалів) надає інформацію про стан збудження сер­цевого м'яза, напрямок і швидкість поши­рення збудження і пов'язаний з цим про­цесом ритм скорочень серця. Так, за інтер­валом R-R визначають частоту скорочень серця (ЧСС). В нормі у людини цей по­казник у стані спокою становить 60- 80 скорочень за 1 хв. При ЧСС понад 90 за 1 хв говорять про тахікардію, а меншій за 60 — брадикардію. У добре тренова­них спортсменів ЧСС у спокої може до­сягати 40 за 1 хв і менше.

Мал. 12. Диференційна гіпотеза походження електрокардіограми. Різні форми екг (а, 6)

Аналіз ЕКГ дає змогу також визначи­ти місце виникнення аритмії — синусової, надшлуночкової, шлуночкової. В ос­танніх двох випадках причиною аритмії є позачергові скорочення шлуночків — екстрасистоли з наступною компенсатор­ною паузою, які виникають у місцях під­вищеної збудливості в міокарді, зумовле­ної запальним процесом у ньому чи в ендо­карді. За допомогою ЕКГ виявляють та­кож ділянку провідної системи серця, де порушується проведення збудження — част­кову чи повну блокаду його різних ді­лянок, порушення кровопостачання міо­карда і його функції при деяких захворюваннях.

Серед методів, які останнім часом вико­ристовують для дослідження функції сер­ця в експерименті та клініці, слід назвати ехокардіографію і катетеризацію серця.

Ехокардіографія (ЕхоКГ) — сучас­ний метод дослідження серця, що ґрунтуєть­ся на здатності ультразвукових коливань (500 кГц і вище) проникати крізь тканини тіла, частково відбиваючись при цьому від поверхонь розділення тканин з різною щільністю. Як показано на мал. 13, випро­мінювач ультразвуку (УЗ), прикладений до грудної клітки, генерує УЗ-коливания, що проходять крізь стінку грудної клітки і серце, а сприймальний пристрій, вмонтова­ний у корпусі разом з випромінювачем, вловлює коливання, відбиті від різних ді­лянок серця, які після підсилення реєст­руються. Залежно від кута проходження УЗ-променя на екрані осцилографа вини­кає зображення різних ділянок серця в ди­наміці під час кожного серцевого циклу. На ЕхоКГ можна бачити розміри і стан відділів серця та великих судин, структуру й рухи клапанного апарату, відхилення від норми при захворюванні. На підставі ана­лізу ЕхоКГ розраховують об'єм камер сер­ця під час систоли та діастоли, визначають систолічний об'єм, крові (ударний об'єм крові).