Мал. 9. Балістокардіограма: с, н, і, j, к — систолічні хвилі; l, m, h, o — діастолічні хвилі

Електричні прояви роботи серця. Електрокардіографія. Серце, як і будь-який м'яз, у процесі своєї діяльності продукує електричні струми. Кожному скороченню серця передує комплекс елект­ричних коливань, який є сумарним потенці­алом дії всіх волокон міокарда. Серце є генератором електричних потенціалів, а при­леглі до нього тканини передають ці потен­ціали на поверхню тіла. Проекція потен­ціалів на симетричні точки поверхні тіла є неоднаковою, і цю різницю потенціалів можна зареєструвати, приклавши до пев­них ділянок шкіри відвідні електроди і по­силивши сигнали від них. Такий запис дістав назву електрокардіограми (ЕКГ) (див. мал. 8, а), а метод запису і подаль­шого аналізу потенціалів серця — елект­рокардіографії. Отже, ЕКГ — це запис різниці потенціалів між точками поверхні тіла, що відображає процеси збудження серцевого м'яза.

П ісля того як В. Ейіггховен у 1903 р. вперше записав ЕКГ у хворої людини, метод електрокардіографії швидко поши­рився в медицині і посів провідне місце в діагностуванні захворювань серця. Він же запропонував і три стандартні біполяр­ні відведення ЕКГ від кінцівок людини (мал. 10), які стали класичними і донині

Мал. 10. Стандартні відведення (/-///) електро­кардіограми (трикутник Ейнтховена)

широко використовуються в усьому світі. Пізніше було впроваджено уніполярні відведення від кінцівок, грудні відведен­ня та деякі інші.

На мал. 8, а наведено нормальну елект­рокардіограму людини в II стандартному відведенні (права рука — ліва нога). Зуб­ці ЕКГ позначають латинськими літерами P, Q,R, S, T. Крім зубців на ЕКГ роз­різняють також ііггервали P-Q,Q-T,R-R. Зубець Р виникає в момент збудження передсердь. Ізоелектрична лінія Р—Q від­повідає переходу збудження на міокард шлуночків, її тривалість зумовлена зат­римкою збудження в передсердно-шлуночковому вузлі. Комплекс QRS відобра­жає поширення збудження в міокарді шлуночків, інтервал S—Т означає, що обид­ва шлуночки цілком охоплені збудженням, зубець Т —процес виходу шлуночків зі стану збудження.

На мал. 11 поряд зі стандартною ЕКГ в тому самому масштабі часу наведено потенціал дії (ПД) кардіоміоцита, одержа­ний при внутрішньоклітинному відведенні за допомогою мікроелектрода. Виникає запитання, чому за дуже простої форми ПД кардіоміоцитів ЕКГ серця, що відводить­ся від поверхні тіла, має таку складну форму?

Закінченої теорії щодо механізму фор­мування ЕКГ з потенціалів дії окремих серцевих міоцитів не існує донині. Серед багатьох теорій найпоширенішими є дві. Диференційна теорія добре описує ме­ханізм формування електрограми серця, тобто запису з двох точок безпосередньо на поверхні серця. За цією теорією, в кож­ній точці серця, на якій розміщено відвідний електрод, під час збудження виникає ПД описаної вище форми. Якби ПД в обох точках серця виникали одночасно і мали абсолютно однакові форму й амплітуду, то ніякої різниці потенціалів між електрода­ми не виникало б і реєструвальний прилад писав би нульову лінію. Насправді в одній точці і збудження, і негативний заряд на поверхні клітини виникають раніше, ніж в іншій, і перо електрокардіографа відхи­ляється догори — записується зубець R (мал. 12). Коли збудження підходить до