29. Модель біхевіорального консультування сім'ї.

Основні цілі:1. Усунення дефіциту в поведінкових реакціях. 2. Посилення адаптивної поведінки.3. Ослаблення або усунення неадекватної поведінки. 4. Усунення виснажливих реакцій тривоги. 5. Розвиток здатності розслаблятися. 6. Розвиток здатності самостверджуватися. 7. Розвиток здібності до саморегулювання. Представники: Павлок, Уотсон, Скінер, Вольпе. Інформація збирається шляхом:інтерв'ю, медичного обстеження, звітів про проведене раніше психологічне спостереження, опитувальників для самоотчета, самоспостереження і заповнення таблиць в спеціальному щоденнику, прямого спостереження в природній обстановці, непрямого спостереження в природній обстановці - інформація збирається у знайомих з клієнтом людей, прямого спостереження в модельованій обстановці (наприклад, в обстановці ролевої гри). Після збору інформації визначаються цілі консультування - які змінні потребують модифікації. Цілі прагнуть визначати максимально чітко, щоб і консультант, і клієнт могли легко оцінювати зміни. Деколи намічається декілька пріоритетів. Робота починається з найбільш важливої проблеми. З метою зміни поведінки за допомогою її наслідків використовуються методи підкріплення. Виділяють позитивні і негативні підкріплюючі стимули: позитивні припускають пред'явлення чого-небудь, а негативні - видалення чого-небудь в даній ситуації. Як позитивні підкріплюючі стимули використовуються похвала, прояву прихильності, інтересу.

Представників цього напряму цікавить аналіз послідовності вчинків. За основу береться положення, що задоволеність в браку в значно більшому ступені обумовлена відсутністю взаємних фрустрацій, ніж об'ємом задоволень, що доставляються один одному. Одним з найчастіше вживаної техніки є поведінковий тренінг батьків. Процес психотерапії починається з того, що терапевт переформулірує уявлення клієнта про суть проблеми і можливі шляхи її рішення. Поведінкові психотерапевти не запрошують всю сім'ю на лікування, а лише дитину і кого-небудь з батьків. Поведінковий тренінг батьків переслідує мету підвищення їх компетентності в питаннях виховання дітей, розпізнавання і модифікації патернів емоційно-поведінкового реагування. Найбільш популярні наступні техніки роботи: формування (shaping) - досягнення бажаної поведінки невеликими порціями через послідовне підкріплення; жетонна система - використовує гроші або бали як винагороду дітей за успішну поведінку; контрактна система - включає угоду з батьками про зміну їх поведінки синхронно із зміною поведінки дитини; обмін змінами за винагороду; переривання (timeout) - покарання у вигляді ізоляції.

29. Інтегративна модель сімейного консультування.

Интегративная модель строится на методологическом анализе современных ракурсов рассмотрения семейных систем, является "группо-центрированной" диагностикой и рассматривает прежде всего проблемы организации и функционирования семейной системы. В связи с этим меняется акцент анализа семейных проблем, и фокус внимания терапевта смещается с индивидуальных характеристик членов семьи на параметры семейной группы. Проблемы личности в данной модели рассматриваются в связи с дисфункциями семейной системы.

Модель представляет собой дальнейшую попытку интеграции системно-ориентированных направлений в области семейной терапии. Теория систем обеспечивает не только практический, но и философский фундамент интегративной модели. Она вытекает из "организмического" взгляда на мир как на большую организацию, где все процессы и части взаимосвязаны и целое приобретает новое качество по сравнению с суммой отдельных частей. Системная модель Оудсхоорна задает сетку координат, позволяющую очертить область применения интегративной модели.

Интегративная модель объединяет пять групп идей о семейной системе. Она показывает, что на семейную систему можно взглянуть с точки зрения ее 1.структуры, 2.коммуникаций, 3.стадий развития жизненного цикла семьи, 4. семейной истории и 5. функций проблемного поведения и симптомов

29. Стратегічна модель консультування сім'ї (Дж.Хейлі, міланська школа). +50й вопрос

распространенным в настоящее время вариантом системного подхода, который характеризуется активными попытками терапевта сделать членов семьи ответственными друг за друга, встречами с членами семьи отдельно, формированием терапевтических альянсов и применением техник парадоксальной интервенции.\\ Миланская школа системной семейной психотерапии иногда выделяется в составе стратегической семейной терапии, а иногда как самостоятельное направление системного подхода. Патологические семьи с точки зрения этого подхода характеризуются т.н. «семейными играми», т.е. стремлениями каждого члена семьи определить отношения с другими в своих собственных терминах. Подобные игры основаны на ошибочном убеждении, что существует возможность осуществлять односторонний контроль над межличностными отношениями. В действительности главное правило игры состоит в том, что выиграть не может никто и никогда, так как систему циркулярных взаимоотношений нельзя контролировать.