29. Кризи в шлюбних та сімейних стосунках.

1. Криза першого року життя пов'язана з притиранням партнерів один до одного. Раптом виявляється, що муж- «жайворонок», а дружина- «сова». Він, самець і мисливець, розкидує речі, мітить територію, а вона, хранителька домівки, не виносить безладу. Він- практичний і економний, она- уважна до нефункціональних дрібниць, що створюють настрій, на його думку - марнотратна. Він відмовляється відмовлятися від холостяцьких звичок, вона відмовляється ставати йому другою матерью. 2. Криза первістка. Через 2-3 роки. Жінка поглинена вагітністю, потім - малюком. Чоловікові, у свою чергу, не вистачає жіночої уваги, він може навіть ревнувати дружину до дитини. Чоловік сексуально не задоволений, бачить в дружині все більше недоліків, гарячиться і здатний зважитися на зраду. Дружина нервує, мучиться підозрами, скандалить або мовчки страждає. Психологічна готовність подружжя до батьківства практично виключає подібну картину. Але якщо один з партнерів виявляється не в змозі перейняти на себе відповідальність і пріоритети батька, то часто результатом цієї кризи може стати развод. 3. Криза повернення. Проходить ще два роки і дружину після народження дитини повертається до активного професійного і соціального життя. І починає розуміти, що багато чого не встигає. Перед нею стоїть майже непосильне завдання: зберігати затишок в будинку, приділяти увагу дитині і чоловікові, виконувати свої обов'язки на роботі і привабливо виглядати. Нове життя може супроводитися у жінки гострою потребою в свіжих емоційних переживаннях. Це приводить до частих сварок з приводу прав і обов'язків партнерів і жіночих зрад якраз на п'ятому році сімейного життя. 4. Криза монотонності. 7 років: налагоджений побут, інтимні стосунки, спілкування, робота. Статистика свідчить, що на даному етапі ініціаторами розлучення найчастіше стають жінки. Чоловік і дружина вже переситилися один іншим. Більшість чоловіків, скаржачись на те, що дружини перестали розділяти їх захоплення, ігнорують романтичні пориви, заводять зв'язки на стороні: коханки дозволяють знов відчути себе мисливцями. Чоловік не може так легко зруйнувати будинок, сім'ю, звичний спосіб життя, він дуже цінує свої зусилля, витрачені на створення всього цього. Заставою сімейного щастя на цьому етапі сумісного шляху буде розуміння того, що необхідно цінувати досягнуте, а значить, боротися з монотонністю і одноманітністю і за своїх партнерів. 5. Криза сорокалітніх. У жінок він може бути пов'язаний з клімаксом, що наближається, погіршенням характеру, підвищеною дратівливістю. Практично у будь-якої пари із стажем спостерігається сексуальний і емоційний застій. Достатньо дорослі діти не є вже аргументом проти розлучення, і дружина і чоловік ще працездатні і спроможні, тому на розрив погоджуються простіше. В середньому кожен п'ятий чоловік між 40 і 50 роками вступає в новий брак. Більше половини одружується на жінках молодше за них на 15-20 років, інші міняють одну партнерку за іншою. Причина- страх: чоловік починає усвідомлювати, що життя проходить, вже не трапиться нічого нового і незвичайного, попереду старість. Найбільш простий і ефективний спосіб боротьби із страхом- створити ілюзію молодості.

Збереження партнерських стосунків можливе в тому випадку, якщо кожен з подружжя розглядає цю кризу як рушійну силу розвитку сім'ї. Переживаючи кризу, чоловік і дружина міняються, вони приймають дані обставини і виходять на новий виток стосунків. Тривала криза, як правило, веде до депресії.

Оскільки сім’я це не статичне утворення і з часом вона змінюється. Розвиток сім’ї відображається через фази її життєвого циклу. Різні автори пропонують дещо відмінні класифікації стадій життєвого циклу сім’ї, а більш усереднена класифікація відображена Черніковим, на яку ми будемо спиратись. Життєвий цикл сім’ї можна поділити наступним чином: 1.Період залицяння до заключення шлюбу.2.Фаза проживання подружжя в шлюбі без дітей. 3.Експансія (від народження першої дитини до народження останньої).4.Стабілізація. Фаза зрілого шлюбу (виховання дітей, що триває до моменту, коли перша дитина покидає сім’ю). 5.Фаза в якій діти поступово покидають дім. 6.”Спустошене гніздо”(подружжя залишається наодинці після від’їзду всіх дітей). 7. Фаза в якій партнер залишається один, після смерті іншого. Ми розглянемо проблеми трьох останніх фаз: 5,6,7. Перш за все слід сказати, що не всі сім’ї підпадають під цю структуру (в залежності від культури, менталітету, від вікових особливостей, кількості шлюбів і т.д.), і тим паче не всі сім’ї проходять всі фази розвитку, але тим не менш ми маємо певний стандарт на який можна спиратись. Психологічні проблеми 5 фази: конфлікт виникає тоді, коли старша дитина покидає дім (виникає криза спілкування вже з дорослими дітьми), криза стає більш загостреною, коли йдуть інші діти, особливо коли подружжя розуміє, що саме та чи інша дитина для них грала найважливішу роль (що навколо неї, її проблем батьки спілкувались один з одним, і любов до неї їх згуртовувала). Пара розуміє, що їм немає про що говорити, чи навпаки загострюються старі проблеми, тому саме в цей період зростає число розлучень. В сім’ях де є лише одна дитина, батьки можуть відчути, що покладений початок самотньої старості. А якщо і дитина і батьки не можуть перенести ізоляцію один від одного, то можливе захворювання дитини та рецидиви як стабілізатор сім’ї, патологічно можуть нав’язуватись дитині ролі (наприклад, юнацька шизофренія, алкоголік, наркоман чи інші тяжкі порушення). Дитина повинна відокремити себе від своєї сім’ї, але в той же час зберігти з нею зв’язок, щоб не залишити своїх дітей депривованими від бабуся та дідуся. З іншого боку це час свободи і можливостей реалізувати свої приховані бажання і можливості, це час „пожити для себе”. Проблеми 6 та 7 фази: вихід на пенсію (проблема прийняття цього факту) може зробити проблему перебування на одинці один з одним ще гострішою. Крім того неможливість повністю себе реалізувати може призвести до виникнення симптомів. І саме ці симптоми зазвичай надають можливість другій половині пристосуватись до активного образу життя (хвороба чоловіка чи жінки дає можливість приймати активні дії, возити хворого по лікарнях, шукати ліки, домовлятись з лікарями тощо). Коли ж один з подружжя вмирає, інший залишившись одним змушений шукати нові зв’язки зі своєю сім’єю, адаптуватись до старості, і тут постають проблеми незахищеності та догляду за старою людиною, високий тиск на дитину, що доглядає свого батька чи матір, моральні проблеми з приводу ставлення до притулків тощо.