77. Валютний ринок, суть, види та основи функціонування.

За своїм економічним змістом валютний ринок – це сектор грошового ринку, на якомуурівноважуються попит і пропозиціяна такий специфічний товар, як валюта.

За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок – це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забеспечують можливість вільно продати-купити національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.

В.р. має всі атрибути звичайного ринку: об”єкти і суб”єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.

Об”єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні – для резидентів, коли вони купують чи продають їх за нац. Валюту, та національні – для нерезидентів, коли вони купують чи продаютьці цінності за іноземну валюту. Об”єктом купівлі-продажу одночасно виступають націнальні і іноземні валютні цінності.

Суб»єктами валютного ринку можуть бути будь-які еконмічнві агенти та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валти та організаційно забеспечують операції купівлі-продажу.

79. Механізм валютного регулювання, його особливості в Україні.

Валютне регулювання – діяльність держави та уповноважених нею органів регламентувати вал.відносини економ.суб’єктів та їх діяльність на вал.ринку. Регламентується: процес курсоутворення, діяльність комбанків, здійснення міжнародних платежів, ввезення та вивезення вал.цінностей, формування та викоритсанння золотовалютних резервів тощо. Через введення чи скасування певних обмежень органи вал.регулювання мають можливість скеровувати вал.потоки в найвигідніших для націон.економіки напрямах. Цей інструмент має переважно адміністративний х-ер і суперечить тенденції лібералізації вал.відносин. Зараз в Укр. це один із ключових валютних інструментів. Методи, які забезпечують переважно економічний вплив на валютні відносини: курсова політика (цілеспрямоване проведення комплексу заходів з девальвації - зниження обмінного курсу: підвищення конкурентноспроможності націон.виробника, стимулювання експорту, але зростання цін на імпортн товари; політика ревальвації – підвищення обмінного курсу: стимулює розвиток імпорту, збільшується пропрозиція на товарних ринках, але експортери зазнаватимуть втрат); облікова (дисконтна) політика ЦБ – зниження чи підвищення облікової ставки, ставки депозитного та позичкового %. Збільшення %ї ставки сприяє зростанню курсу нац.валюти; валютна інтервенція – оперативне підтримання вал.ринку в стані рівноваги шляхом збільшення чи зменшення купівлі чи продажу ЦБ іноземної валюти за національну. НБУ активно застосовує валютні інтервенції. Стерилізована інтервенція – у разі продажу іноземної валюти на валют.ринку на таку ж суму на відкритомі ринку купують ЦП, а при купівлі іноземної валюти продають ЦП.

До практичної розбудови власної валютної системи Україна приступила у листопаді 1992р. Першому етапу формування вал.системи , який співпав з періодом високої інфляції, був характерний суто адміністративний порядок вал.регулювання (обвальне падіння курсу укр.валюти). Другий етап з 1994 по 1996 роки - повернення до ринкових методів організації вал.відносин, в 1995р. офіційна заборона обігу іноземної валюти, децентралізація вал.ринку, визначення офіційного курсу на підставі результатів торгів на УМВБ, зменшення до 40% частки вал.виручки експортерів, яка підлягала обов’язковому продажу. З 1996 р. після випуску в обіг гривні – третій етап –ринкові засади набули подальшого розвитку: плаваючий валютний курс, припинення опреацій на УМВБ, офіційне визнання вільної конвертованості гривні за валютними операціями.