2. Методи системи права

Система права поділяється на сфери (супергалузі) публічного та приватного права залежно від методу:

• Імперативний метод (метод влади-підпорядкування). Публічні відносини у більшості регулюються централізовано, на владно-імперативних засадах, на субординації, коли розпорядження уповноваженого суб’єкта обов’язкові для виконання іншими особами. Типовим способом регулювання є заборона, позитивне зобов’язання та спеціально дозвільний тип регулювання за формулою «дозволено лише те, про що прямо зазначено у законі», «не заборонено лише те, що дозволено» або «припис – виконання, заборона – утримання». У приватному праві такий метод присутній як виняток, якщо в актах законодавства прямо вказано про це, а також якщо цей метод випливає із змісту нормативних актів або суті відносин між сторонами (ч. 3 ст. 6 ЦК).

• Диспозитивний метод (метод розсуду сторін). Приватні відносини у більшості регулюються децентралізовано, за методом координації (рівності), на диспозитивних засадах, коли суб’єкт або суб’єкти самі встановлюють свої права і обов’язки у правовідносинах або реалізують свої законні права виключно за власним розсудом. Типовим способом регулювання є дозвіл за формулою: «дозволено все, що прямо не заборонено законом».

У праві імперативний та диспозитивний методи регулювання співвідносяться між собою за принципом: «Стільки приватного, скільки можливо, стільки публічного, скільки вкрай необхідно»; заборони, обмеження застосовуються як крайня міра, коли бажаної поведінки суб’єктів не можна досягти шляхом повідомлення, домовленості; ці методи властиві будь-якій галузі права, але в різному ступені. Цивільне право не є приватним у чистому вигляді, у ньому домінує диспозитивний метод, хоча, як виняток, існують імперативні норми, що обмежують, забороняють, приписують; диспозитивні та імперативні норми є взаємообумовленими. Наявність імперативних норм у цивільному праві пояснюється необхідністю забезпечення захисту публічних інтересів або прав слабкої сторони у цивільно-правових відносинах, наприклад, споживача. У ст. 6 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) встановлена презумпція диспозитивності норм приватного права. Імперативність норми, як правило, повинна бути прямо вказана в нормативному акті. Цивільне право не є інструкцією, що й як робити, а що не можна, його суттю є забезпечення учасників розумною основою цивільних відносин один з іншим. Це правове забезпечення свободи кожного та, одночасно, повага до законних прав та інтересів іншого, це взаємодія з іншими учасниками відносин не шляхом застосування сили, а шляхом згоди та компромісу, а у разі порушення законних прав та інтересів інших виникає зобов'язання компенсації шкоди. Таким чином, на мікрорівні здійснюється саморегулювання цивільних відносин, а державне регулювання здійснюється або як резервне, якщо сторони не врегулювали певні відносини, або як охоронне, з метою охорони та захисту цивільних прав та інтересів учасників відносин.

3. Предмет цивільного права

Предмет галузі права або правового регулювання – це те, що регулюється цією галуззю права, це суспільні відносини, що врегульовані нормами цього права.

Предметом цивільного права як галузі права є особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК).

Права учасників особистих немайнових відносин не мають економічного змісту й не піддаються прямій грошовій оцінці, не можуть бути відчужені. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою, яка володіє ними довічно, не може від них відмовитися або бути їх позбавлена, спрямовані на виявлення та розвиток індивідуальності особи. Ці відносини виникають щодо нематеріальних благ або результатів інтелектуальної діяльності з приводу права авторства, права на життя, права на охорону здоров'я тощо.

Майнові відносини функціонують у сфері економіки, предметом майнових відносин є майно, матеріальні, речові цінності, фізичні речі, результати робіт та послуг; майно також може бути у вигляді майнових прав, обтяжених боргами, або у вигляді результатів інтелектуальної діяльності тощо; це майно має вартість, виступає або може виступати як товар у товарно-грошовому обороті. Майном у цивільному праві вважається певне благо, окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.