13. Адвокатура України після 1917 року

Після повного знищення адвокатури у 1917 р. наступне її створення будувалось на концептуально нових підходах до її організації та функціонування і полягало у під-контрольності і по суті підпорядкованості її державним органам.

У перші післяжовтневі роки були створені колегії правозаступників у народних судах та окремі — при революційних трибуналах. Всі правозаступники перебували на державній службі і одержували заробітну плату, що свідчить про значне одержавлення адвокатури, обмеження професійної свободи та незалежності адвокатів. - Колегії захисників створювались при губернських відділах юстиції (потім — при губернських судах), їх перший склад затверджувався президією губернського виконавчого комітету за поданням відділу юстиції. Положення про комісії захисників 1922 р. передбачало право членів колегії вести практику індивідуально, у приватних кабінетах, разом з тим зобов'язувало їх чергувати у юридичних консультаціях2. Таким чином, невідома дореволюційній адвокатурі функція організації юридичної допомоги населенню одержала обов'язковий характер.

Індивідуальна форма діяльності адвокатів відповідала суспільно-політичним умовам того часу, зокрема умовам нової економічної політики. Однак у подальшому все більше визначалась необхідність іншої форми цієї діяльності1. У зв'язку з цим адвокатські кабінети почали само-ліквідовуватися, а юридичні консультації — поступово перетворюватися в основну організаційну форму діяльності адвокатури.

Наступним етапом встановлення нагляду за адвокатурою з боку держави та обмеження її незалежності було створення у 1937 р. у структурі НКЮ УРСР відділу судового захисту і юридичної допомоги населенню, на який покладалось здійснення загального керівництва, нагляду за діяльністю колегій захисників, підпорядкованих НКЮ.

Положення про адвокатуру СРСР 1939 р. передбачило організацію адвокатури у вигляді обласних, крайових, республіканських колегій адвокатів. (Ця організаційна побудова колегій залишається незмінною й до теперішнього часу.) Загальне керівництво їх діяльністю здійснювалось НКЮ СРСР через НКЮ УРСР та обласні управління юстиції.

Положенням були скасовані колективи захисників, які діяли в межах колегій, та визначалось, що вся практична діяльність здійснюється через юридичні консультації. Тільки особи, що стали членами колегій адвокатів, могли займатися адвокатською діяльністю. В окремих випадках з дозволу НКЮ УРСР до занять адвокатською діяльністю допускались особи, що не були членами колегій2.

У розглядуваний період реформування адвокатури мало як негативні, так і позитивні наслідки, але роль останніх зводилася нанівець з прийняттям деяких правових актів, які порушували законність і обмежували права громадян. Так, була виключена участь захисника з певних категорій кримінальних справ1, а потім і значно обмежена на стадії попереднього розслідування.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни форми організації адвокатури України залишилися без істотних змін.

Це підтвердило й Положення про адвокатуру УРСР 1962 р. Говорити про престиж адвокатури та ефективність її діяльності у цей період не доводиться, оскільки знову дали про себе знати недооцінка та приниження принципів демократії, порушення прав людини, декларативний характер основних законодавчих актів. Адвокатура все ще залишалася під пильним наглядом державних органів.

За встановленим правилом займатися адвокатською діяльністю могли виключно члени колегій та тільки у складі юридичних консультацій. Це значно обмежувало право багатьох кваліфікованих юристів на заняття адвокатською діяльністю, оскільки доступ до колегій адвокатів був дуже важким2.

Подальший розвиток законодавства про адвокатуру України зумовлений затвердженням Положення про адвокатуру УРСР від 1 жовтня 1980 p., яке надало колегіям адвокатів вагомі повноваження у самоврядуванні, вирішенні своїх внутрішньо-організаційних питань, здійсненні керівництва і контролю за професійною адвокатською діяльністю. Разом з тим нове законодавство передбачало й повноваження органів державної влади та управління стосовно загального керівництва колегіями адвокатів. Так, Міністерству юстиції УРСР було надано право зупиняти виконання рішень загальних зборів чи постанов президії колегії адвокатів у разі невідповідності їх чинному законодавству, ним встановлювався порядок надання адвокатами юридичної допомоги та оплати праці, здійснювались інші повноваження, пов'язані з загальним керівництвом адвокатурою республіки.

У другій половині 80-х років розпочалося оновлення всієї правової основи державного та суспільного життя

1 Наприклад, постановою Президії ЦВК від 1 грудня 1934 р. «Про порядок ведення справ по підготовці або вчиненню терористичних актів» була виключена участь захисника в суді при розгляді цієї категорії справ.

2 Див.: Варфоломеева Т.В. Вказ. праця. — С. 20.

України, формування в республіці правової держави. Виникла потреба у значному підвищенні ролі адвокатури.

13 листопада 1989 р. З'їздом народних депутатів СРСР були прийняті Основи законодавства СРСР і союзних республік про судоустрій, відповідно до яких значно розширювалася сфера діяльності захисника у кримінальному процесі. Він став брати участь у справі з моменту затримання, арешту чи пред'явлення обвинувачення (ст. 14 Основ). З 1991 р. відповідно до Закону України «Про підприємництво» допускається здійснення юридичної практики за ліцензією, яка видається Міністерством юстиції України особам, що мають юридичну освіту.

Таким чином, колегія адвокатів перестала бути єдиною можливою формою об'єднання адвокатів, а юридична консультація — єдино можливим місцем роботи.

10 квітня 1991 р. була затверджена Інструкція про оплату юридичної допомоги, що надається адвокатами громадянам, підприємствам, установам, організаціям і кооперативам. Вона закріпила основний принцип оплати юридичної допомоги — погодження між адвокатом і особою, що звернулася по правову допомогу.

В цей час виникли гостра потреба в реформуванні адвокатури і необхідність створення національного законодавства щодо адвокатури. Першим нормативним актом у цій сфері став Закон України «Про адвокатуру», прийнятий Верховною Радою України 19 грудня 1992 р.