- •1. Наука про адвокатуру.
- •2. Предмет та сист. Науки про адвокатуру.
- •3. Методи науки про адвокатуру.
- •4. Адвокатура як навчальна дисципліна.
- •5.Місце адвокатури серед інших навч. Дисциплін.
- •6.Зародження адвокатури
- •7. Адвокатура в Античній Греції
- •8. Інститут адвокатури у Давньому Римі
- •9. Розвиток інституту адвокатури у Франції.
- •10. Розвиток інституту адвокатури в Англії
- •11. Розвиток інституту адвокатури у Німеччині
- •12. Зародження і розвиток інституту адвокатури в Україні
- •13. Адвокатура України після 1917 року
- •14. Розвиток інституту адвокатури на землях Східної Галичини й Буковини до 1939 року
- •15. Формування адвокатського корпусу за чинним законодавством України
- •16. Право особи на отримання кваліфікованої правової допомоги: конституційні аспекти
- •17. Право особи на отримання кваліфікованої правової допомоги: міжнародно-правові аспекти
- •18. Міжнародні стандарти та нормативи адвокатури та адвокатської діяльності
- •19. Законодавство про адвокатуру, сучасні проблеми та шляхи їх вирішення
- •20. Поняття адвокатської діяльності, її мета
- •21. Принципи адвокатської діяльності
- •22. Гарантії адвокатської діяльності
- •23. Види адвокатської діяльності
- •24. Набуття права на заняття адвокатською діяльністю
- •25. Вимоги щодо несумісності відносно діяльності адвоката
- •26. Адвокат: поняття, вимоги до набуття статусу
- •27. Допуск до складення кваліфікаційного іспиту особи, яка виявила бажання стати адвокатом
- •28. Кваліфікаційний іспит: нормативне регулювання, процедура проведення
- •29. Стажування особи для набуття статусу адвоката
- •30. Стажист адвоката: права та обов’язки Положення про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю
- •31. Керівник стажування: права та обов’язки
- •32. Свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльності: умови отримання. Посвідчення адвоката
- •33. Форми організації роботи адвоката
- •34. Єдиний реєстр адвокатів України
- •35. Порівняльна характеристика здійснення адвокатської діяльності адвокатом індивідуально та у формі адвокатського бюро
- •36. Порівняльна характеристика адвокатського бюро та адвокатського об’єднання
- •37. Об’єднання адвокатів Стаття 18. Об'єднання адвокатів
- •38. Професійні та суспільні права адвоката Стаття 20. Професійні права адвоката
- •39. Обов’язки адвоката Стаття 21. Професійні обов'язки адвоката
- •40. Помічник адвоката Стаття 16. Помічник адвоката
- •41. Стажист адвоката
- •Стаття 10. Стажист адвоката. Стажування
- •Стажист має право:
- •Стажист зобов’язаний:
- •Зупинення і припинення стажування
- •42. Порівняльна характеристика помічника та стажиста адвоката
- •43. Соціальне страхування адвоката
- •44. Пенсійне страхування адвоката
- •Закон «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»
- •Закон «Про пенсійне забезпечення»
- •Стаття 19. Розміри пенсій за віком
- •Підручник
- •45. Оподаткування діяльності адвоката
- •178.2. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
- •46. Відповідальність адвоката: поняття та види
- •47. Дисциплінарна відповідальність адвоката Стаття 33. Загальні умови дисциплінарної відповідальності адвоката
- •48. Процедура здійснення дисциплінарного провадження Стаття 34. Підстави для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності
- •Стаття 35. Види дисциплінарних стягнень, строк застосування дисциплінарних стягнень
- •Стаття 36. Ініціювання питання про дисциплінарну відповідальність адвоката
- •Стаття 37. Стадії дисциплінарного провадження
- •Стаття 38. Перевірка відомостей про дисциплінарний проступок адвоката
- •Стаття 39. Порушення дисциплінарної справи
- •Стаття 40. Розгляд дисциплінарної справи
- •Стаття 41. Прийняття рішення у дисциплінарній справі
- •Стаття 42. Оскарження рішення у дисциплінарній справі
- •49. Кримінальна відповідальність щодо адвоката
- •50. Зупинення права на заняття адвокатською діяльністю Стаття 31. Зупинення права на заняття адвокатською діяльністю
- •51. Припинення права на заняття адвокатською діяльністю Стаття 32. Припинення права на заняття адвокатською діяльністю
- •52. Сутність поняття «адвокатська етика»
- •53. Мораль та моральність у адвокатській діяльності
- •54. Співвідношення моралі, моральності та етики для адвокатської діяльності
- •55. Особливості адвокатської етики
- •56. Етичні засади регулювання адвокатської діяльності. Правила адвокатської етики
- •57. Принципи адвокатської етики
- •58. Етичні правила поведінки у сфері «адвокат-клієнт»
- •59. Етика поведінки адвоката при відмові від подальшої роботи з клієнтом
- •60. Етичні правила у взаєминах «адвокат-колега»
- •61. Етика відносин «адвокат-суд»
- •62. Відповідальність адвоката за порушення правил адвокатської етики
- •Стаття 79. Відповідальність керівників адвокатських об'єднань за незабезпечення умов для дотримання Правил адвокатської етики
- •Стаття 80. Загальні засади застосування дисциплінарної відповідальності за порушення Правил адвокатської етики
- •63. Адвокатська таємниця
- •64. Підстави для здійснення адвокатської діяльності Стаття 14. Підстави для надання адвокатом правової допомоги
- •65. Договір про надання правової допомоги: поняття, зміст, форма
- •Стаття 16. Форма угоди про надання правової допомоги
- •Стаття 17. Загальні вимоги до змісту угоди про надання правової допомоги
- •66. Підстави для відмови в укладенні договору про надання правової допомоги
- •67. Гонорар адвоката: поняття, порядок обчислення, особливості
- •68. Припинення, розірвання договору про надання правової допомоги
- •69. Надання адвокатом безоплатної правової допомоги
- •70. Адвокатське самоврядування: основні засади та завдання
- •71. Національна асоціація адвокатів
- •72. Конференція адвокатів регіону
- •73. Рада адвокатів регіону
- •74. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури
- •Стаття 9. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія регіону
- •75. Ревізійна комісія адвокатів регіону
- •76. Вища кваліфікаційна комісія адвокатури
- •77. Вища ревізійна комісія адвокатури
- •78. З’їзд адвокатів України
- •79. Рада адвокатів України
- •80. Здійснення в Україні адвокатської діяльності адвокатом іноземної держави
- •81. Відповідальність адвоката іноземної держави
13. Адвокатура України після 1917 року
Після повного знищення адвокатури у 1917 р. наступне її створення будувалось на концептуально нових підходах до її організації та функціонування і полягало у під-контрольності і по суті підпорядкованості її державним органам.
У перші післяжовтневі роки були створені колегії правозаступників у народних судах та окремі — при революційних трибуналах. Всі правозаступники перебували на державній службі і одержували заробітну плату, що свідчить про значне одержавлення адвокатури, обмеження професійної свободи та незалежності адвокатів. - Колегії захисників створювались при губернських відділах юстиції (потім — при губернських судах), їх перший склад затверджувався президією губернського виконавчого комітету за поданням відділу юстиції. Положення про комісії захисників 1922 р. передбачало право членів колегії вести практику індивідуально, у приватних кабінетах, разом з тим зобов'язувало їх чергувати у юридичних консультаціях2. Таким чином, невідома дореволюційній адвокатурі функція організації юридичної допомоги населенню одержала обов'язковий характер.
Індивідуальна форма діяльності адвокатів відповідала суспільно-політичним умовам того часу, зокрема умовам нової економічної політики. Однак у подальшому все більше визначалась необхідність іншої форми цієї діяльності1. У зв'язку з цим адвокатські кабінети почали само-ліквідовуватися, а юридичні консультації — поступово перетворюватися в основну організаційну форму діяльності адвокатури.
Наступним етапом встановлення нагляду за адвокатурою з боку держави та обмеження її незалежності було створення у 1937 р. у структурі НКЮ УРСР відділу судового захисту і юридичної допомоги населенню, на який покладалось здійснення загального керівництва, нагляду за діяльністю колегій захисників, підпорядкованих НКЮ.
Положення про адвокатуру СРСР 1939 р. передбачило організацію адвокатури у вигляді обласних, крайових, республіканських колегій адвокатів. (Ця організаційна побудова колегій залишається незмінною й до теперішнього часу.) Загальне керівництво їх діяльністю здійснювалось НКЮ СРСР через НКЮ УРСР та обласні управління юстиції.
Положенням були скасовані колективи захисників, які діяли в межах колегій, та визначалось, що вся практична діяльність здійснюється через юридичні консультації. Тільки особи, що стали членами колегій адвокатів, могли займатися адвокатською діяльністю. В окремих випадках з дозволу НКЮ УРСР до занять адвокатською діяльністю допускались особи, що не були членами колегій2.
У розглядуваний період реформування адвокатури мало як негативні, так і позитивні наслідки, але роль останніх зводилася нанівець з прийняттям деяких правових актів, які порушували законність і обмежували права громадян. Так, була виключена участь захисника з певних категорій кримінальних справ1, а потім і значно обмежена на стадії попереднього розслідування.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни форми організації адвокатури України залишилися без істотних змін.
Це підтвердило й Положення про адвокатуру УРСР 1962 р. Говорити про престиж адвокатури та ефективність її діяльності у цей період не доводиться, оскільки знову дали про себе знати недооцінка та приниження принципів демократії, порушення прав людини, декларативний характер основних законодавчих актів. Адвокатура все ще залишалася під пильним наглядом державних органів.
За встановленим правилом займатися адвокатською діяльністю могли виключно члени колегій та тільки у складі юридичних консультацій. Це значно обмежувало право багатьох кваліфікованих юристів на заняття адвокатською діяльністю, оскільки доступ до колегій адвокатів був дуже важким2.
Подальший розвиток законодавства про адвокатуру України зумовлений затвердженням Положення про адвокатуру УРСР від 1 жовтня 1980 p., яке надало колегіям адвокатів вагомі повноваження у самоврядуванні, вирішенні своїх внутрішньо-організаційних питань, здійсненні керівництва і контролю за професійною адвокатською діяльністю. Разом з тим нове законодавство передбачало й повноваження органів державної влади та управління стосовно загального керівництва колегіями адвокатів. Так, Міністерству юстиції УРСР було надано право зупиняти виконання рішень загальних зборів чи постанов президії колегії адвокатів у разі невідповідності їх чинному законодавству, ним встановлювався порядок надання адвокатами юридичної допомоги та оплати праці, здійснювались інші повноваження, пов'язані з загальним керівництвом адвокатурою республіки.
У другій половині 80-х років розпочалося оновлення всієї правової основи державного та суспільного життя
1 Наприклад, постановою Президії ЦВК від 1 грудня 1934 р. «Про порядок ведення справ по підготовці або вчиненню терористичних актів» була виключена участь захисника в суді при розгляді цієї категорії справ.
2 Див.: Варфоломеева Т.В. Вказ. праця. — С. 20.
України, формування в республіці правової держави. Виникла потреба у значному підвищенні ролі адвокатури.
13 листопада 1989 р. З'їздом народних депутатів СРСР були прийняті Основи законодавства СРСР і союзних республік про судоустрій, відповідно до яких значно розширювалася сфера діяльності захисника у кримінальному процесі. Він став брати участь у справі з моменту затримання, арешту чи пред'явлення обвинувачення (ст. 14 Основ). З 1991 р. відповідно до Закону України «Про підприємництво» допускається здійснення юридичної практики за ліцензією, яка видається Міністерством юстиції України особам, що мають юридичну освіту.
Таким чином, колегія адвокатів перестала бути єдиною можливою формою об'єднання адвокатів, а юридична консультація — єдино можливим місцем роботи.
10 квітня 1991 р. була затверджена Інструкція про оплату юридичної допомоги, що надається адвокатами громадянам, підприємствам, установам, організаціям і кооперативам. Вона закріпила основний принцип оплати юридичної допомоги — погодження між адвокатом і особою, що звернулася по правову допомогу.
В цей час виникли гостра потреба в реформуванні адвокатури і необхідність створення національного законодавства щодо адвокатури. Першим нормативним актом у цій сфері став Закон України «Про адвокатуру», прийнятий Верховною Радою України 19 грудня 1992 р.
