11. Розвиток інституту адвокатури у Німеччині

Історія адвокатури в Німеччині достатньо давня. Так, починаючи з VI в., більшість німецьких племен мала свої закони («закони варварів»). Німецьке прислів'я того часу свідчить: «Юристи - погані християни». Треба зазначити, що ще до християнською періоду на цих землях вже використовувався термін advokatio (vogtei). Але пошаною з боку державної влади адвокатура не користувалася. І Іочаток зародження адвокатури покладено духівництвом. Саме священики для захисту своїх прав в судах наймали освічених людей, які знали звичаї, порядок судового розгляду справ, правові норми. Вже в законодавчих актах 799, 802, 803, 805 років зустрічаються норми щодо адвокатів. В той же час будь-яка особа могла одержати право на заняття адвокатською діяльністю.

Внутрішньої організації адвокатури не було (колегій, союзів і т.п.). У судовій практиці Німеччини з 1495 р. заснований Імператорський суд, половина складу якого складалася з «докторів права» (вчепих-правознавців з університетів). З того часу в судову практику активно стати притягуватися вчені права з університетів для консультацій. Тобто фактично університетам було надано право «офіційних консультацій», які були створені при юридичних факультетах за зразком судових колегій і складалися з професорів права даного університету. І Іри сумніві в правильності своєї позиції суд мав право спрямувати матеріали справи в таку комісію, яка давала свій висновок, що згодом ставав фактично присудженням. У Німеччині існувала такса юридичних послуг, за порушення якої адвокат позбавлявся права практикувати і сумісно з клієнтом, який переплатив, підлягав штрафу, а іноді - тілесному покаранню

У період XV1-X1X столітть адвокатура поступово набуває іншу форму. В цей час вона стає самостійною організацією, яка існує і в даний час. в 1876 р. в Німеччині адвокат міг браги участь на попередньому слідстві У Німеччині кількість адвокатів була встановлена державою. Дисциплінарний нагляд за і\ діяльністю здійснював апеляційний суд. Фрідріх Великий був відкритим ворогом адвокатури, він називав адвокатів «п'явками» і фактично провів одержавлення адвокатури, «пропонувавши замість адвокатів державних урядовців - правових комісарів, які проіснувати до 1849 p., фактично підтвердивши повну помилковість такого рішення. До речі, представників, які одержували за виконану роботу не гонорар, а оплату за послуги, часто називати прокураторами.

Основним нормативним актом, який закріплює правовий статус адвокатури в Німеччині, є Федеральне положення про адвокатуру 1959 p.2, що діє з незначними змінами і сьогодні. За цим актом адвокат є незалежною особою у сфері правосуддя. Будучи людиною вільної професії, адвокат є компетентним консультантом і представником інтересів громадян. Його право виступати з юридичних питань в загальних судах, арбітражних або адміністративних органах обмежується лише федеральним законом.

12. Зародження і розвиток інституту адвокатури в Україні

Історичний шлях розвитку адвокатури в Україні

Професійна адвокатура в Україні сформувалася в період так званої польсько-литовської доби (ХІV-ХVІ ст.).

В останній чверті ХІV ст. землі України були завойовані і підпорядковані Великому князівству Литовському, а після укладення в 1569 році Люблінської унії між Польщею та Литвою і утворення внаслідок цього Речі Посполитої, вони були приєднані до Польщі.

Литовський статут передбачив спеціального урядового захисника для убогих людей, вдів і сиріт, які не могли себе захищати – прокурора, який міг бути лише професійний юрист. Литовський статут детально регулював діяльність захисника. До захисників пред’являлись високі етичні вимоги.

Таким чином у Литовському Статуті вперше в Україні зроблена спроба впорядкувати справу судового захисту та чітко виділити адвокатську діяльність як певну професію.

Норми литовського статуту і магдебурзького права продовжували діяти в Україні і в період гетьманщини (1628 р. – кінець ХVІІІ ст. ). В першій половині ХVІІІ століття розпочалася робота з кодифікації українського права, яка закінчилася в 1743 році підготовкою проекту кодексу

українського права “Права, за якими судиться малоросійський народ”. Хоча цей проект і не набув офіційного визнання царським російським урядом, ння царським російським урядом, але він широко застосовувався на практиці і є визначною пам’яткою козацького права в Україні.

В цьому законопроекті вперше в Україні вживається слово “адвокат” в значенні захисника прав сторони, передбачається обов’язок реєстрації професійних адвокатів у судах, де вони виявляють бажання працювати, а також обов’язок складати присягу, яка передбачала високі етичні вимоги

до професійного захисника.

Хоча в цілому праця адвокатів оплачується, але законопроектом передбачались випадки безоплатного надання правової допомоги. Від плати звільнялись малозабезпечені, вдови, сироти.

Як самостійний правовий інститут адвокатура в Україні була запроваджена після проведення на початку 60-х років ХІХ століття судової реформи в царській Росії. Свій правий статус інститут адвокатури дістав за “Судовими статутами” затвердженими 20 листопада 1864 року. Згідно цих

статутів адвокатура поділялася на дві категорії:

присяжних повірених;

приватних повірених.

Українська адвокатура того часу відрізнялася передовими, демократичними принципами своєї організації. 1874 року з’явилося розпорядження про тимчасове припинення функцій рад присяжних повірених з передачею їх повноважень окружним судом. В цьому ж році Міністру юстиції надано право

виключати з адвокатури тих приватних повірених, яких він визнав негідними.