4. Адвокатура як навчальна дисципліна.

Адвокатуру можна також розглядати як навч. дисципліну. Її завдання: дати студентам наукові знання про адвокатуру; розкрити суть цього правового явища, його внутр.. закономірності, зовн. вияви, щоб підготувати студентів до застосування отриманих знань у їх практ. діяльності; вивчити НПА; вивч. прийоми і методи адвокат. майстерності; підвищити рівень правосвідомості, поваги до закону. Система склад. із Загальної та Особливої частин. ЗЧ – історія розв., виникнення адвокатури, організація адвокатури в Укр., адвокатська етика. ОЧ – процесуальна діяльність адвоката в КСУ, у кримін. процесі, цивіл., господар., нотаріальн. процесах.

5.Місце адвокатури серед інших навч. Дисциплін.

Вона тісно пов’язана з такими дисциплінами як нотаріат в УКр., Прокуратура в Укр., виконавче провадження, бо ці органи також виконують правоохоронні, правозахисні функції. Нотаріат здійсн. захист суб’єктів цивільних відносин на стадії їх реалізації, тому ф.о., ю.о. часто потребують допомогу кваліфікованого адвоката, який також спеціалізується і на нотаріальному процесі. Адвокат може роз’яснювати клієнту такі нотаріальні дії як посвідч. заповіту, договору довічн. утримання, спадкового договору. Він може порадити клієнту обрати між судовою та нотаріальною формою захисту (у випадку необхідності стягнення аліментів). Навіть будучи суддями необхідно мати глибокі знання з адвокатури і нотаріального процесу, щоб кваліфіковано розглядати справи з приводу визнання заповіту недійсним з підстав порушення процедури його посвідчення. Щодо зв'язку із виконавчим провадженням: він проявляється у випадку виконання ухвал суду щодо забезпечення позову шляхом арешту певного майна, бо в такому разі, щоб захистити свого клієнта, адвокат має знати норми виконавчого провадження. Адвокатура і нотаріат переплітаються в контексті нотаріальної таємниці – вона не може бути розкрита навіть на вимогу адвоката згідно із адвокатським запитом.

6.Зародження адвокатури

Історичні джерела засвідчують, що паростки адвокатури виникли ще у древніх народів, коли у племенах або між ними виникали суперечки і їх врегулювання потребувало від вождяплемені виконання функцій, подібних до правосуддя. Знаходилися радники вождя, котрі інформували його про суть конфлікту, надавали йому поради щодо врегулювання ситуації, прийняття рішення. Одночасно з'явилась і потреба у захисті, який здійснювали батьки або друзі, так звана родинна адвокатура. Під час розгляду суперечки збиралися родичі, сусіди, знайомі, які висловлювали свою думку на користь кожного з супротивників, або радили, яка зі сторін є пра́вою, допомагали звернутися до вождя тим, хто був невдоволений прийнятим ним рішенням, виголошували промови на захист певної особи. Тобто вже тоді вирізнялися люди, які захищали чиїсь, а не свої, інтереси.

Особи, які професійно займалися правозахистом, з'явилися значно пізніше, коли звичаєве право замінювалося писаними законами.

В літературі обстоювалася думка, що адвокатура існувала в усі часи і у всіх народів, їй надавали божественне походження, стверджувалося, що швидше за все адвокатура виникла ще тоді, як тільки люди вперше засвоїли форми громадянського устрою. Припускалося, що адвокатура народилася разом з першим судовим процесом, де перед першим суддеювиступив і перший адвокат. У стародавніх країнах правосуддя здійснювалося із застосуванням принципів усності, гласності, змагальності (наприклад, у Стародавній Індії) або, навпаки, процес був письмовий і таємний (наприклад, у Стародавньому Єгипті). У стародавніх іудеїв, де суд був змагальним і гласним, підсудні мали право на захист, який здійснювати могла кожна людина, а згодом цю функцію виконували кандидати на суддівську посаду, на участь яких не бралася згода особи, яку вони захищали.

На перших стадіях юридичного розвитку суспільства адвокатура не існувала в тому вигляді, в якому ми її спостерігаємо нині у європейських народів. Ще у XIX ст. про­фесор Є.В. Васьковський писав, що адвокатура, подібно до всіх соціальних інститутів, не виникає одразу в цілком ор­ганізованому вигляді, а утворюється спочатку у вигляді незначного зародка, який може за сприятливих умов фор­муватися і досягти певного розквіту. Адвокатура не виникла разом із судом. Лише в міру ускладнення політичної організації шляхом об'єднання кількох племен під владою єдиного вождя відправляти правосуддя стало не під силу одній особі. Вождь для успішного виконання урядового контролю уже потребував помічни­ків. Він збирав біля себе людей, які здобували для нього необхідні відомості, давали поради та виконували його на­кази. Деякі з них допомагали йому відправляти правосуд­дя і, таким чином, виникали органи суду. У народів, які досягли цього ступеня розвитку, вже можна знайти перші зародки адвокатури. Це — королівства зулусів, бечуанів. У кафрів (Південно-Східна Африка) позивач приходив до суду зі своїми рідними, які здійснювали функції адвокатів. У Китаї захист дозволялося здійснювати родичам або приятелям обвинуваченого. У Туреччині були так звані муфтії — знавці ісламського права, обов'язки яких полягали в наданні юридичних порад зацікавленим особам. Вони коментували правові норми, і їхня думка мала силу закону. У стародавніх іудеїв захисником міг бути будь-який бажаючий. Це допускалося і навіть вважалося священним обов'язком: "Робіть добро, прагніть до справедливості, допомагайте пригнобленим, віддавайте право сиротам і захищайте вдів".