1. Наука про адвокатуру.

-осн. поняття та напрями. В Укр. – мало дисертац. досліджень з тематики про науку адвокатури. Рос. вчені-назвали цю науку адвокатологією. Наука про адвокатуру дозволяє студенту вивч. не лише ЗУ Про адвок. та адвокат. діяльність, а й мати логічне мислення, стратегію, тактику, якою повинен володіти кожен адвокат. ЇЇ слід віднести до сусп. наук, але розглядати у контексті соціології, політології, риторики. Але ці науки не зачіпають юрид. аспект адвокатури, тому ця наука має свій власний предмет. Вона є комплексною, поєдн. в собі багато принципів, ін-тів, підгалузей. Сфера дії науки про адвокатуру базується на 1.фундаментал. науках (ТДП, конституц. право), 2.галузевих (кримін. процес, цивіл. процес), 3.прикладні (нотаріат, прокурор. нагляд). Поняття: це сусп., юридична галузь знань про закономірності виникн., становлення, функціонування та подальшого розв. адвокатури з метою виконання вищої соціальної місії держави, спрямованої на захист прав, свобод, законних інтересів громадян, осіб без гр-ва, юр. осіб, а також держави, органів держ. влади, ОМС, в інтересах яких здійсн. адвокатська діяльність. Знання науки впливає на ефективність роботи адвокатів. Три завдання: захист прав людини, адвокатів, забезпеч. ефектив. правового механізму держ.

2. Предмет та сист. Науки про адвокатуру.

Предмет-сист. організації, діяльності адвокатури, які повинні досліджуватися та осмислюватися та теоретичному рівні, що дасть можливість прогнозувати її подальший розвиток, вдосконалювати законодавство. Використання адвокатурою галузевих прав. наук-основа усієї діяльності, спрямованої на виконання завдань адвокатури. Наука про адвокатуру є галуззю загальної науки про право, яка базується на зак-ві про адвокатуру, міжнар. праві, досягненнях інших галузей права, досягненнях інших країн. Вона досліджує правові, соціальні явища адвокатури, закономірності їх виникнення, перспективи розвитку. А також до предмета входять дефініції, категорії, теорії, концепції, явища, правовідносини, принципи адвок. Система: це весь комплекс різноманітної інформації, думок, гіпотез, викладених на паперових та електронних носіях та систематизованих у законодавстві, дисертаційних дослідженнях. На сист. науки впливає к-сть годин, яка відведена для її вивчення у ВУЗі

3. Методи науки про адвокатуру.

Методологія даної науки повинна бути тісно пов’язана з її предметом, зміна предмета повинна впливати і на зміну методів, але вони не повинні замінювати один одного. Методологія-це сукупн. певних принципів, логічн. прийомів, спеціальних методів пізнання окремих процесуальних та матеріал. явищ адвокатури. Метод абстрактного функціонального аналізу-основн. метод - дає можли-вість аналізу сусп. функції, покладеної на адвокатуру щодо сприяння у захисті прав, свобод та інтересів людини і інших об’єктів захисту. Метод синтезу та аналізу-аналіз узагальненої адвок. практики та вироблення практ. висновків щодо організації та діяльн. адвокатури. Емпіричний-вивчення досвіду та практики адвокат. діяльності. Раціональн. – теоретичне осмислення адвокат. діяльності. Конкретно-соціологічний-вивчення окре-мих сторін адвокат. діяльності, ефективності її роботи у сусп., раціональності її правов. регулювання. Порівн.-правовий – співставлення подібних об’єктів пізнання (адвокатура і нотаріат). Формально-логічний–опис, узагальнення, класифікац., систематизація знань.