
- •1.Термін ,,Середні Віки”. Періодизація середніх віків.
- •2.Джерела з історії середніх віків 5-11ст.
- •3. Джерела з історії середніх віків 11-15ст.
- •5.Демографічні процеси у країнах Західної Європи.
- •6. Загальні закономірності відтворення населення країн Зх.Є. У с.В.
- •7.Соціоекологія західноєвропейського середньовіччя.
1.Термін ,,Середні Віки”. Періодизація середніх віків.
Середньовіччя- період виникнення, розквіту, та занепаду феодальних відносин на території Зх. Європи та Візантії. Термін Середні віки – Флавіо Бйондо вперше ввів. Келер Йоган –ввів в періодизацію історії.
Немає єдиної думки про хронологічні межі Середньовіччя
ПОЧАТОК: 395р – розділ римської імперії, 476 – падіння Західної Римської імперії
КІНЕЦЬ: Початок книгодрукування, епоха великих географ відкриттів, 1359- падіння Константинополя, епоха відродження, епоха реформації.
Раннє середньовіччя (5-11) – велике переселення народів, вторгнення варварських племен то утворення ними держав, народження на сході ісламської культури, Каліфат, перші слов’янські держави., руйнування рабовласницьких відносин. Сформувалось феодальне помістя. Європа стала християнською.К-ра: темні віки ЗХ.Європи
Середнє, класичне(11-13)- хрестові походи, розквіт архітектури (готика), велика роль церкви в суспільстві, формування європейських націй. розквіт феодалізму. Виникає середньовічне місто, замість античного полісу. Зявляється міська економіка і к-ра. Період феодальної роздробленості. В кін.почали формуватися цент. держави. Розквіт к-ри, зявляються школи і перші університети, романи, поезії. Романська, готична к-ра
Пізнє(14-15) - традиції рицарства, розклад феодальних відносин,з’являється мануфактура,виникає станова представницька монархія. В кінці виникає абсолютна монархія-абсолютизм.
2.Джерела з історії середніх віків 5-11ст.
Візантійський імператор Юстиніан І звелів у VI ст. кодифікувати римські закони."Кодекс Юстиніана" (закони римських імператорів II—VI ст.), "Нові закони" (новели) — пізніші едикти самого Юстиніана І, Дігести (чи Пандекти — систематизовані висловлювання найавторитетніших римських юристів у 50-ти книгах) . У Західній Європі до XI—XII ст. користувалися "Кодексом імператора Феодосія II" — більш раннім зведенням римських законів. З'явилися наприкінціV — на початку IX ст. їхні судебники, які в медієвістиці називаються "правдами"(Бургундська, Вестготська, Салічна,Рипуарська, Саксонська та інші "правди'). На Британських островах "правди" з'явилися в VII—XI ст..Із варварських "правд" найціннішою для дослідника германського світу є "Салічна правда", яка виникла вVI ст. у салічних (приморських) франків і відображала найдавніші норми звичаєвого права.Текст "правд" доповнювався і правився. Так поступово склалося королівське законодавство, найціннішим пам'ятником якого є капітулярії франкських королів VIII—IX ст., особливо "Капітулярій про маєтки" Карла Великого. Капітулярії поєднували в собі норми державного і вотчинного права й містили цінну інформацію про господарство, соціальний устрій, політичні інститути, військову організацію тощо. Серед документів ранньосередньовічного діловодства виділяються своєю інформативністю так звані формули — грамоти, складені за певним зразком. У формулах зафіксовані випадки дарування землі, звільнення рабів тощо, одним словом — епізоди соціально-економічної та політичної історії.
Цінним джерелом для вивчення соціально-економічних процесів у ранньому Середньовіччі є інвентарні описи маєтків, складені в VI—XI ст..- поліптики.
Історіографічні пам'ятки: історії — великі описи важливих політичних подій, до нас дійшли "Історія війн Юстиніана", написана в VI ст. Прокопієм Кесарійським, "Хроніка" монаха Ісидора Севільського (кінець VI — 30-ті роки VII ст.), присвячена історії вестготів, "Історія франків", написана її VI ст. Григорієм Турським. Біографії:("Життя Карла Великого" Ейнгарда, IX ст.) та аннали — фіксацією найважливіших історичних подій за той чи інший рік. Розквіт західноєвропейської анналістики , припав на VIII—X ст.Житія святих, з'явилася за доби християнізації (IV—VIII ст.) та іконо-борського руху у Візантії (VIII—IX ст.). Дуже цінним джерелом слугують пам'ятки народного епосу.Епічні твори складені не латиною, а живими народними мовами. Серед них виділяються німецька "Пісня про Хільдебранта" (IX ст.) та англійський "Беовульф" (близько 1000 р.), германська "Пісня про Нібелунгів" (близько 1200 р.), блискучий французький епос "Пісня про Роланда" (записаний у XIII—XIV ст.), присвячений військовим походам Карла Великого, іспанська "Пісня про Сіда" (XIV ст.).