30. Структура міжнародного договору.

1. Назва – обов’язковий структурний елемент.

2. Преамбула – факультативний елемент. Як правило, застосовується у договорах, що мають надзвичайну важливість.

3. Головна (основна) частина договору. Саме тут фіксується предмет договору.

4. Заключна частина (Заключні положення). Також обов’язковий елемент, бо в ньому фіксується момент набрання чинності договору, сторони, умови припинення (розірвання) цього договору, можливість приєднання до договору нових суб’єктів, час припинення дії договору, за яких умов і яку відповідальність несуть сторони за невиконання чи неналежне виконання договору, підписи сторін.

5. Додатки – факультативний елемент. Додатки – окремі міжнародні договори, що укладаються в розвиток положень вказаного договору.

6. Найменування договору – тип (договір, акт, трактат, декларація, пакт тощо).

Договори, як правило, пишуться на мовах сторін. Виходячи зі змісту, можливе використання інших мов, про які сторони домовляються.

31. Поняття і характеристика стадій укладання міжнародного договору.

Під стадією розуміють комплекс дій по завершенню яких настають конкретні юридичні наслідки.

Основні три стадії:

1. Прийняття тексту міжнародного договору (текст приймається більшістю). У Раді Європи раніше рішення приймалися одностайно. Зміни вносити не можна після підписання.

2. Встановлення автентичності текстів міжнародного договору (всі різномовні тексти за змістом одномовному; після встановлення автентичності всі міжнародні договори є юридично рівними).

3. Згода на обов’язковість міжнародного договору (підпис, попередній підпис, обмін документами, заява, національний акт, ратифікація). Юридичні наслідки не залежать від форми згоди, він є обов’язковим для сторін.

32. Форма і мова міжнародного договору.

Договори укладаються в усній або письмовій формі. Перевага надається письмовій формі. Усна форма зустрічається нерідко і називається „джентельментською угодою” Така угода була укладена 17 листопада 1934р. між СРСР і МНР про надання взаємної допомоги у разі воєнного нападу на одну з держав.

У двосторонньому договорі частіше використовують дві мови — кож¬ної зі сторін, у зв'язку з чим договір складається в двох екземплярах, кожний — мовою однієї зі сторін. У багатосторонньому договорі, у якому іноді беруть участь до сотні держав і більше, складати договір такою кількістю мов неможливо. Тому учасники договору обирають декілька найбільш поширених мов, якими складається текст договору. Історично найбільш поширеними мовами міжнародного договору були спочатку ла¬тинська, потім французька. (Французькою мовою й сьогодні видається значна кількість міжнародно-правової літератури.) У подальшому в цю кількість увійшла англійська. У наш час в ООН визнано офіційними мова¬ми англійську, французьку, іспанську, російську, китайську, німецьку та араб¬ську. Цими мовами, як правило, на міжнародних конференціях укладаються всі міжнародні договори.

У ряді випадків не тільки двосторонні, але й багатосторонні договори можуть укладатися однією мовою. Це, зокрема, стосується договорів, що укладаються між країнами СНД. Такою є Конвенція про правову допомо¬гу і правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ, що складена в одному примірнику російською мовою, підписана у Мінську 22 січня 1993 р. десятьма країнами: Вірменією, Білорусією, Казахстаном, Киргизією, Молдавією, Росією, Таджикистаном, Туркменією, Узбекистаном і Україною [12].

У рамках СНД мають місце й інші способи вирішення мовної проблеми, коли двосторонній договір укладається не двома, а трьома мовами. Так, договір про правову допомогу між Україною і Грузією, підписаний 9 січня 1995 p., був укладений українською, грузинською і російською мовами.