82. Поняття і способи набуття громадянства.

Через інститут громадянства визначаються право-відношення фізичних осіб з державою. Громадянство – це правовий зв'язок особи з державою, який полягає у наявності взаємних прав та обов’язків. Громадянство набувається 2-а способами: звичайний – громадянство набувається в індивідуальному порядку, - виключний – набувається у виключних випадках , колективно. Звичайний спосіб: 1 Автоматичне набуття за фактом народження: - за місцем народженням, - за громадянством батьків, - змішана система. 2 Натуралізація – за бажанням фізичної особи, для цього необхідно 5умов: проживання на території держави протягом певного часу; наявність коштів для існування; відмова від громадянства, яке має особа(для усунення подвійного громадянства); визнання конституції, законодавства даної держави і запевнення про їх дотримання. 3 Пожалування громадянства – надається за певні заслуги перед якоюсь державою. Втрата громадянства можлива: при виході з громадянства за добровільним рішенням; при натуралізації; при позбавленні громадянства. Інколи виокремлюють автоматичну втрату, спричинену натуралізацією за рубежем. Вихід із громадянства – це втрата громадянства за вланим бажанням на підставі рішення повноважних органів держави.

83. Правовий статус іноземців, види режиму іноземців.

Термін “іноземець” у національному та міжнародному праві може вживатися широкому та вузькому значенні. У широкому значенні цей термін охоплює як іноземних громадян, так і осіб без громадянства, а у вузькому – лише іноземних громадян.

Іноземні громадяни (іноземці) – це особи, які перебувають на території держави, громадянами якої вони не є, і мають докази належності до громадянства іноземної держави.

Особливість статусу іноземців полягає в тому, що вони, з одного боку, підпадають під дію територіального верховенства тієї держави, на території якої вони знаходяться, а з іншого – вони не припиняють свого правового зв’язку з державою, громадянами якої вони є.

Іноземець може користуватися правами або виконувати обов’язки, що випливають з його громадянства, лише доти, доки це допускається державою перебування. Держава перебування при цьому не повинна порушувати загальновизнаних міжнародних принципів і взятих на себе міжнародних зобов’язань при регулюванні правового статусу іноземців на своїй території. Перш за все, іноземців стосуються міждержавні угоди, що регламентують питання правової допомоги, в’їзду та виїзду іноземців та деякі інші.

Правове становище іноземних громадян визначається внутрішнім законодавством держави з урахуванням міжнародно-правових норм. Іноземець має право розраховувати на дипломатичний захист держави громадянства, якщо законно перебуває на території іноземної держави. Якщо ж перебування є незаконним, то можливі різноманітні несприятливі наслідки (відповідальність, видворення за межі країни тощо).

Виділяються такі види правових режимів іноземців:

1) режим недискримінації означає надання іноземному громадянину певної загальних умов перебування, прав, свобод та обов’язків, у будь-якому разі не гірших, що надаються громадянам будь-якої іншої іноземної держави;

2) режим найбільшого сприяння передбачає обов’язок держави надати іноземному громадянину умови перебування, права, свободи та обов’язки, які вона встановлює чи встановить у майбутньому для громадян будь-якої третьої держави;

3) національний режим передбачає надання іноземним громадянам же умов перебування, прав, свободі обов’язків, якими володіють її власні громадяни, за винятком випадків передбачених законодавством держави перебування чи міжнародними договорами;

4) спеціальний режим полягає у встановленні пільгових умов діяльності для іноземних громадян в межах спеціально визначених територій (вільних та спеціальних економічних зон, прикордонних територій, технопарків тощо);

5) преференційний режим передбачає встановлення певних пільгових (преференційних) умов діяльності для громадян окремих держав.

Деякі іноземці мають особливий статус, пов’язаний з наданням їм дипломатичних і консульських привілеїв та імунітетів. Це так звані особи “що користуються міжнародним захистом”.

Певними особливостями характеризується зміст політичних прав іноземців. Як правило, права обрати і бути обраними до органів влади у державі перебування іноземцям не надаються.

На іноземців не покладається обов’язок несення військової служби. Добровільна воєнна служба іноземців в принципі не суперечить міжнародному праву, якщо вона не має характеру найманства.