Право міжн. Зносин

1. Поняття і джерела права міжн. зносин.

2. Встановлення дипломатичних зносин, засн. дипломатичних представництв і припинення їх ді-сті.

3. Поняття, види, заг. хар-ка органів зовн. зносин Д.

4. Дипломатичні привілеї та імунітети.

1. Право міжн. зносин – це галузь міжн. П, що включає принципи та норми міжн. П. Вона постійно модернізується. До 1960 р. ця галузь базувалась на звичаях, за винятком окремих виключень. 1815 р. – Віденський регламент про ранги дипломатичних представників, що був доповнений Аахетським протоколом 1818 р.

Після 2 світ. війни було заключено:

• Віденська конвенція про дипломатичні зносини (1961 р.), набула чинності у 1967 р.

• Віденська конвенція про консульські зносини 1963 р. (чинна з 1967 р.).

• Конвенція про спеціальні місії (1969 р.), чинна з 1987 р.

• Конвенція про попер. та набуття . . . проти осіб, що корист. міжн. захистом в тому числі і міжн. агентів 1973 р. (1977 р.)

• Віденська конвенція про представництво Д-ав у їх відносинах з міжн. орг-ціями універсального хар-ру (1975 р.)

Питання зовн. зносин регулюють і міжн. джерела, і нац-ні. Тому джерелом цього права є і нац.:

• Указ ПУ "Положення про дипл. представництва Укр. за кордоном".

• Указ ПУ 1993 р. "Положення про дипл. представ. та консульські установи іноз. Д в Укр.".

• Положення про дипл. службу в Укр. 1993 р., ін.

Право міжн. зносин – комплексна галузь, що поділена:

• право дипломатичних зносин;

• право консульських зносин;

• право торговельного представництва;

• право міжн. представництва і іноз. Д;

• право зовнішніх місій.

2. Встановлення дипл. представництв відбувається із визнання Д де-юре. Встан. і заснуванню дипл. предст-в передує низка переговорів щодо питань доцільності встановлення дипл. зносин, рівень, на якому будуть встановлені дипл. зносини тощо. І лише після цього підписується угода про встановлення дипл. зносин, де зазначається клас дипл. предст., додаткові привілеї дипломатів та імунітетів. Угода може містити і дипломатичну квоту (через те, що імунітет юрисдикції). Потім – переговори щодо місця розташування предст-в (в деяких Д-ах є право власності на будівлю і землю для нерезидентів, в ін. цього нема). В Укр. – можна.

Початком встановлення дипл. зносин є призначення голови дипл. представництва. Припинення дипл. відносин: розірвання і припинення. Припинення не пов"язане з певним негативним ставленням тієї країни, що втановл. своє дипл.представн. до тієї Д, де було встановлено (н-д, через відсутність коштів). Розірвання – наслідок осуду однієї Д діянь іншої (н-д, акт агресії, невиконання договірних зобов"язань). Н-д, Боснія і Герцеговина, хоч і йшли бойові дії, дипл. зносини не були розірвані. Можна поновити дипл. представництво, але процедура повторюється з початку.

3. Органи звон. зносин Д – це держ. органи, за допомогою яких Д здійснює зовн. зв"язки з ін. Д-ми.

Види: внутр. держ-ні і зовн. держ-ні.

Внутр. держ-ні органи поділяються:

1. внутр. держ-ні органи зовн. зносин конст. компетенції.

2. внутр. держ-ні органи зовн. зносин заг-ної компетенції.

3. внутр. держ-ні органи звон. зносин спец. компетенції.

До 1-ої групи відносяться: глава Д, керівник уряду, керівник органу зовн. зносин – міністр закорд. справ. Їм не потрібно надавати окремий док-т на представництво Д у зовн. зносинах. Це право їм надано законом. Президент представляє Д, веде переговори, укладає договори, приймає рішення про визнання іноз. Д, призначення і звільнення глав дипломатичних представництв, прийняття вірчих та ін. грамот від представників ін. Д. Міністр ЗС – несе персональну відповідальність за виконання покладених на МЗС завдань; самостійно приймає послів і посланників ін. Д; закріплює вірчі грамоти, приймає повноважних іноз. тимчасових повірених, видає такі повноваження від Укр.;присвоює дипл. ранги, призначає співробітників дипл. представництва у посольствах Укр. за кордоном та постійних представництвах в міжн. орг-ціях; підписує консульські патенти для глав консульських установ за кордоном; скріплює повноважних представників Укр., що беруть участь у сесіях міжн. орг-цій; видає повноваження на підписання міжн. договорів.

До 2-ої групи відносять: КМУ, ВРУ, МЗС. ВРУ – ст. 85 КУ (п.3 – приймає закони; п. 5 – визначає засади...; п. 9 – оголошує за поданням ПУ стан війни і укладання миру; п. 32 – надання у встановлених законом строк згоди на ратифікацію та денонсацію договорів). КМУ – забезпечує здійснення зовн. політики і зовн.-екон. ді-сті Д; реалізує заходи щодо забезпечення обороноздатності та безпеки Укр.; скеровує роботу МЗС. МЗС – представляє Д на зовн. арені та перед дипл. корпусом зовн. Д-ав; поклад. обов"язок аналізувати ситуацію, що стосується заг-ного міжн. стану; готує пропозиції ПУ та КМУ з питань зовн. політики Укр.; здійсн. координаційної ді-сті власних дипл. представництв та зв’язки із дипл. представництвами ін. Д; бере участь у прийомі делегацій з ін. країн; здійснює візити до ін. Д, забезпечує здійсн. візитів до ін. Д представників Укр., представники МЗС беруть участь у роботі міжн. конференцій, нарад, займаються розробкою угод. Через МЗС здійснюється захист прав осіб фіз. і юр., які перебувають на території ін. Д.

3-тя група. На даний час в Укр. таких органів не існує. До початку адмін. реформи – Мін-во зовн.-екон. зв’язків і торгівлі. Тобто, до цієї групи відносяться органи, що мають спеціальні повноваження у певній сфері в міжн. відносинах. До повноважень Мін-ва зовн.-екон. зв’язків і торгівлі відносили: забезпечення єдиної зовн.-екон. політики; координація зовн.-екон. ді-сті; організація роботи торг. місій Укр. за кордоном; здійсн. заходи щодо нетарифних регулюв. зовн.-екон. ді-сті (реєстр. учасників ЗЕД, реєстрація окремих видів контрактів); контроль за дотриманням зак-ва Укр. та міжн. договор. На даний момент кожне Мін-во має такі окремі спец. повноваження. Проте це не самостійні органи.

Звон.-держ-ні органи зовн. зносин поділяються:

• за строковістю дії: постійнодіючі (дипломатичні предст – посольство, постійно діючі місії) і тимчасові (консульства і представництва при міжн. орг-ціях).

Між посольством і місією нема ніяких відмінностей у функціях. Єдина різниця – рівень акредитації. Перші акредитуються главою Д, а другі – главою МЗС.

Функції (Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р.):

• предст-во акредит. Д-ви в Д перебування (підтримання з цією Д зовн. зносин);

• захист інтересів Д-ви та її громадян в межах, які дозволяє міжн. П;

• ведення переговорів з урядом Д перебування;

• з'ясування всіма законними засобами умов та подій в Д-ві перебування, повідомлення про них МЗС;

• заохочення дружніх відносин між акредитованою Д та Д-ою перебування, розвиток співробітництва в галузі освіти, науки, культури.

Інколи можуть надаватися додаткові ф-ції. Тоді при дипл. предст-ві створюються консульства, які займаються цими ф-ціями.

Главою дипл. представництва є: посол, посланник, повірений у справах. Ця особа є головним при акрид. установі, здійснює кер-во і контроль за ді-стю усіх установ власної країни, спеціалістів, делегацій, ін. осіб, які знаходяться на території Д перебування. До поч. 20 ст. не було чіткої кі-сті посольств.

1815 р. – Віденський регламент, який встановив класифікацію глав дипл. представництв:

• надзвичайний і повноважний посол і папський нунцій;

• надзвичайний і повноважний посланник і папський інтерн унцій;

• повірений у справах.

На Аахенському конгресі цей перелік було доповнено ще одним: міністр – резидент, що зайняв місце після надзвичайного посланника.

Щодо Віденської конвенції 1961 р. – дипл. представників було поділено на класи:

• посли та папські нунції, акрид. при главі Д;

• посланники і папські інтерн унції, акредит. при главі Д;

• повірений у справах, акрит. при МЗС.

Посли очолюють посольства, а посланники - консульства за звичаєм. Але ніякої відмінності між цими класами не повинно проводитись, крім відносин етикету.

Повірений у справах – очолює дипл. предст., акрид. при МЗС. Але існує тимч. повірений у справах (н-д, глава дипл. предст-ва не може виконувати свої ф-ції через хворобу, смерть, відрядження, коли ще не призначено нового. Іншими словами – це в. о.). Для призначення тимч. повіреного достатньо відправити відповідну ноту до органу закорд. справ. Ця нота зазвичай персональна.

Дипломатичні ранги:

1. надзвичайний і повноважний посол.

2. надзвичайний і повноважний посланник 1-ого класу.

3. надзвичайний і повноважний посол 2-ого класу.

4. радник 1-ого класу.

5. радник 2-ого класу.

6. 1 секретар 1-ого класу.

7. 1 секретар 2-ого класу.

8. 2 секретар 1-ого класу.

9. 2 секретар 2-ого класу.

10. 3 секретар.

11. аташе.

Початок та завершення місії диплом. представництва

Віденська конвенція 1961 р. – після того як було узгоджено кандидатуру і затверджено її Президентом України, потрібна попередня згода на цього кандидата країни перебування.

Країна перебування може вимагати будь-яку інформацію про цього кандидата. Після отримання такої інформації, країна перебування надає відповідне рішення за чи проти отримання агреману.

Коли надана згода – агреман, коли не отримав агреману – персона нон-грата.

Це рішення надається через дипломатичне листування.

Коли попередня згода не надана – то процедура починається спочатку.

Коли надана згода – надається кандидату вірча грамота – тобто повноваження на виконання функцій глави дипломатичного представництва надається Президентом України.

Коли особу приймають первинно – то досить лише вірчої грамоти, коли ж претендент замінює попередника, то йому вручається і відклична грамота.

Після отримання таких документів, цей кандидат відправляється в країну перебування, де його зустрічають. В країні перебування він іде на зустріч до міністра закордонних справ, який перевіряє правильність оформлення документів.

На цій стадії даному кандидату може бути відмовлено, про що держава не зобов’язана давати пояснення чому саме йому було відмовлено.

Потім призначається час офіційної аудієнції глави із Главою держави, де йому вручається вірча грамота. На цю аудієнцію також запрошують глав інших дипломатичних представництв. І на цій стадії главі може бути відмовлено у виданні вірчої грамоти без пояснень.

З моменту вручення вірчої грамоти главі держави перебування, кандидат вважається главою дипломат. представництва.

Згідно віденської конвенції 1961р. припинення відбувається:

• з ініціативи держави, що акредитує (ст.43);;4

• з ініціативи країни перебування (ст.9);

Положення про дипломат. представництва України за кордоном:

• відклик в установленому порядку;

• у разі смерті;

• оголошення персоною нон-грата.

Міжнародна практика знає інші підстави:

• зникнення країни перебування, або акредит. країни;

• у зв’язку із невизнанням власним Урядом.

Персонал дипломат. представництв поділяється на:

1. дипломатичний (від 1-го до остан. рангу);

2. адміністративно-технічний;

3. обслуговуючий.

Адміністративно-технічний – бухгалтер, перекладач, друкарки, архіваріуси.

Обслуговуючий – водій, швейцар ін.

Дипломатичний корпус – сукупність дипломатичних представників 1-ї групи (вузьке розуміння)

Дипломатичний корпус - сукупність дипломатичних представників 1-ї групи та їх родини, але за умов, що вони постійно проживають в країні перебування. (широке розуміння).

Дипломатичний корпус очолює дуаєн (старійшина) – є главою дипломатичного корпусу, він найстарший за класом і часом акредитації в державі. Це особа церемоніальна.