Тема 2: Суб"єкти міжн. П

1. Поняття і заг. хар-ка суб"єктів міжн. П;

2. Міжн. правосуб"єктність: поняття та сутність;

3. Д – основний суб"єкт міжн. П. Види Д-в міжн. П і особливість їх правосуд"єктності;

4. Поняття і способи визнання Д-в. Визнання урядів;

5. Поняття та об"єкти правонаступництва;

6. Міжн. правосуб"єктність народів і націй;

7. Правосуд"єктність міжн. орг-цій;

8. Міжн. правосуд"єктність фіз. і юр. осіб.

1. Суб"єкти міжн. П – це носії міжн. П і обов"язків, що виникають у відповідності із загал. нормами міжн. П або положення міжн.-прав. актів.

Суб"єктом міжн. П визнається виключно учасник публічних міжн. правовідносин. В теорії міжн. П виділяють таких суб"єктів:

• Д-ви;

• міжн. орг-ції;

• державоподібні утворення;

• нації та народи, що борються за самовизначення;

• фіз. особи;

• нац. юр. особи.

Загальна ознака суб"єктів – вони мають юр. спроможність до самостійних міжн. дій: створення узгоджених міжн. норм, прийняття участі у таких відносинах.

Суб"єкти міжн. П класифікуються на:

1. 1. первинних – ті, що виникають самостійно і не залежать від волі ін. суб"єкта при створенні. Це Д-ви, яким належать універсальні правовідносини;

   2. похідні (вторинні) – це міжн. орг-ції, існування яких залежить від волі усіх учасників. Інколи до первинних відносять і нації, що борються за самовизначення. Проте такий народ визнається тим, що бореться за самовизначення самими Д-ми світу. Тому це похідний суб"єкт.

2. Відношення суб"єктів:

   1. суб"єкти, що створюють та використовують міжн. норми – це Д, міжн. орг-ції.

   2. суб"єкти, що використовують міжн. норми – нації, народи, що борються та фіз. і юр. особи.

Не всі юр. особи можуть бути суб"єктами міжн. відносин – лише ті, що не знаходятья у прив. власності.

2. Міжн. правосуб"єктність – підлеглість безпосередньому впливу міжн. П, володіння правами та обов"язками, здатність брати участь у міжн. правовідносинах.

Правосуб"єктність різниться за обсягами у суб"єктів => поділ міжн. прав і обов"язків на групи: основні та неосновні.

Основні поділяються на:

• основні загальносуб"єктивні права та обов"язки (притаманні всім: н-д, П вступу у міжн. відносини, обов"язок дотримуватись);

• основні загальні видові (для певного виду: н-д, право Д на ств-ня міжн. орг-ції, біти членом міжн. орг-ції, вступати у міжн. відносини).

Неосновні: виникають в результаті діяльності суб"єкта.

3. Д – основний суб"єкт міжн. П, що має універсальну правосуб"єктність і пов"язана із суверенітетом Д. Суверенітет Д складається із внутр. суверенітету, зовн. суверенітету (самостійність у міжн. відносинах). Суверенним правам кожної Д відповідає обов"язок поважати суверенітет ін. Д. Види: прості і складні.

Укр. – унітарна Д, уряд виступає від імені всіх терит. одиниць. АРК (соц.-культ. автономія) не є самостійним суб"єктом міжн. відносин.

Федерація, конфедерація, унія – складні. Федерація складається з пвних автономних утворень – вист. федеральний уряд передбачає можливість вступу у міжн. відносини суб"єктів федерації. Певні моменти:

• федер. угода – обговор. питання, які вирішуються самостійно.

• федер. угода не передбачає прямо це право – може вступати, але треба погодження федерального уряду.

Конфедерація – кожна складова одиниця зберігає свою державність. Є орган для здійснення мети конфедерації. Наддерж. Мають міжнародну правосуб"єктність, але не повинні суперечити ідеї створення конфедерації.

Унія – різновид конфедерації з релігійним забарвленням.

4. Підстави визнання Д:

1. зміна Д одного іст. типу на ін.

2. виникнення Д в рез-ті досягнення колоніальним народом своєї незалежності.

3. територіальні зміни (об"єднання або розпад на декілька Д).

4. виділення з терит. однієї Д іншої (Ізраїль – Палестина).

Міжнародно-правове визнання – прийняття певного акту, згідно якого така Д вважає за доцільне вступати в офіційні відносини з визнаваємою Д. Визнання в формі офіційного док-ту або привітання уряду нової Д. В теорії МПП є 2 підходи визнання Д чи ні:

1. конституїтивна – новий суб"єкт МП з"являється лише у разі його визнання ін. суб"єктами (відійшла в минуле), багато недоліків;

2. декларативна – факт виникнення нової Д не ставиться у залежність від факту визнання такої Д ін. суб"єктами МП, бажання ін. суб"єктів вступати у МВ з новою Д (дипломатичні, консульські установи).

Форми визнання:

1. де юре – визнання в повному обсязі, носить остаточний хар-р (встановлення дипломатичних відносин) – визнання П нової Д розпоряджатися своїм власним майном та ін. матеріальними цінностями (цінні папери, грош. кошти, зобов"язання), можливість встановлення дипл.-консульских відносин, затв. території.

2. де факто – лише консульські та торговельні відносини, тимчасовий хар-р, перехідна форма визнання. Приклад: США та СРСР. Міжнародна практика – визнання.

3. ed hoc – разове визнання, не визнають, але інколи можуть звернутися за допомогою (Придністровська рес-ка) чи з проханням. Інколи вказується: факт вступу у відносини не є фактом визнання (транспортування, повітряний простір).

Визнання уряду:

Створення нової Д:

• Доктрина 1907 р., МЗС Еквадору. Суть: невизнання урядів, які прийшли до влади революційним шляхом.

• 1903 р. МЗС Мексики. Доктрина ЕСТРАДА. Суть: можливість визнання урядів, що прийшли революційним шляхом. Є процедура – переакредитація дипломатичних представництв (коли представники старого уряду згодні з новим – переакредитація).

Умови визнання урядів:

1. ді-сть нового уряду підтримується народом та відповідає його волі (великий кредит довіри);

2. уряд здійснює ефективну владу;

3. встановлено демокр. прав. режим, що гарантує дотримання прав і свобод людини і гр-на;

4. відсутність втручання у внутр. справи Д з боку ін. Д при приході нового уряду.

Д – основний суб"єкт міжн. П. Правосуб"єктність Д є універсальною, тобто може вступати в ті взаємовідносини, які становлять її інтерес. Держ. суверенітет – неподільність Д в межах її території і самостійне вступання в міжн. відносини. Абсолютного суверенітету не існує. Д залежать одна від одної як в екон., так і в політ. (н-д, зміна зак-ва як умова вступу до Ради Європи) сферах.

Види держав:

1. за формою держ. устрою: прості (унітарні) та складні ( федеративні та конфедеративні). Для унітарних хар-не те, що адм.-терит. одиниці не є самостійним суб"єктом міжн. відносин. Для федеративних Д – всі суб"єкти федерації мають право виступати як суб"єкт міжн. відносин за згодою федерального уряду. В конфедерації Д мають повну міжн. правосуб"єктність, окрім випадку, коли це суперечить цілям конфедерації. Керівний орган конфедерації не визнається самостійним органом міжн. відносин.

Утворення нової Д:

• зміна Д одного іст. типу на новий (СРСР);

• отримання колоніями своєї незалежності;

• зміна статусу території;

• виділення чи виокремлення зі складу ін. Д;

• об"єднання 2-х Д в одну (об"єднання НДР та ФРН).

Підходи до виникнення Д:

• конституїтична теорія – факт виникнення Д пов"язується з фактом визнання її ін. Д, недолік – невідомо, визнання скількох Д потрібно;

• декларативна теорія – є домінуючою – факт виникнення Д як суб"єкта не пов"язується з фактом визнання.

de jure – остаточне визнання і засвідчення дипломатичних відносин.

de facto – проміжне визнання, що може призвести до повного визнання або до невизнання, це відносини екон., торг., але не дипломатичні.

ed hoc – одноразове визнання (Придністров"я, Абхазія).

Визнання урядів:

• коли виникає правова Д;

• коли уряд повалений конст. шляхом;

Щодо першого випадку, то визнання Д тягне і визнання уряду. Щодо 2 випадку, то в історії існує кілька доктрин:

• 1907 р. – невизнання уряду, що прийшов неконст. шляхом ні в якому разі (Еквадор);

• 1930 р. – визнання уряду є процедура переакредитації дипломатичних представництв. На сучасний момент існують такі умови:

  • щоб бі-сть уряду підтримувалась народом;

  • щоб уряд здійснював ефективну політику;

  • встановлення демократичного режиму, що забезпечує права і свободи;

  • відсутність внутр. втручання в справи ін. Д.

5. Правонаступництво Д – це перехід міжн. прав і обов"язків від Д попередньої до нової.

Регламентується:

• Віденська конвенція про правонаступництво Д до міжн. договорів;

• Віденська конвенція про правонаступництво Д по відношенню до держ. власності, держ. архівів і держ. боргів (1983 р.).

Правонаступництво – зміна однієї Д іншою, несення відповідальності за міжн. відносини певної території.

Обидві конвенції не набули юр. сили. Сама процедура правонаступництва зазвичай визначається новоствореними Д-м самостійно. Вона зазначається в міжн. угодах. Правонаступництво виникає у тих випадках (повністю повторюються ознаки виникнення Д-ав), коли виникають нові Д і відновлення території.

Об"єкти правонаступництва:

• міжн. договори;

• держ. власність;

• борги;

• архіви;

• кордон;

• членство в міжн. орг-ціях.

Теорії правонаступництва:

1. теорія універсального пр-ва – прав. відносини, які успадковує нова Д, залишаються такими ж, як і до (Гроу – 17 – 18 ст.).

2. Кейтс, поч. 20 ст. – негативна теорія – коли влада однієї Д змінюється іншою, міжн. угоди попередниці відкидаються.

3. Tabula rassa – пов"язана з утв-нням Д-в (в минулому колоній) – зобов"язання митрополії відкидаються.

На пр-во впливає імідж Д. На сучасному етапі Д-ви-правонаступниці беруть лише частину зобов"язань попередниць, обґрунтовуючи це держ. суверенітетом і невтручанням в справи. Правонаст. є підґрунтям для екон. бази новоствореної Д.

Право наст. майна старої Д:

• нерух. майно на території нової Д – все майно правонаступниці.

• нерух. майно поза межами нової Д – поділ в межах часток ролі, яку відігравала ця Д.

6. Правосуб"єктність народів та націй, що боряться за . . .

Такі народи закріплені в статуних док-тах міжн. орг-цій, зокрема, рівноправності і самовизначення народу. Специфіка в тому, що в разі визнання міжн дер-ми мають можливість:

• укладати договори з гуманітарних питань;

• брати участь в ді-сті міжн. орг-цій (але не як член, а як представник). Це Народна орг-ція Пд Зх Африки.

Цей суб"єкт володіє особливим правом , що відрізняє його від ін. суб"єктів:

• право народно-визвольної б-би збройним шляхом (для Д-ав це право є міжн. злочином). Цей суб"єкт, аби отримати такий статус, повинен мати ознаки (відсутність хоча б однієї з них тягне невизнання такого статусу народу і нації).

• компактне проживання.

• екон., культ.-іст. цілісність та усвідомлення нацією своєї цілісності.

• наявність дискримінації цього народу чи нації.

• наявність єдиного керівного органу цього народу і нації, що має довіру і повагу нації чи народу, що бореться за самовизначення.

Не завжди світове тов-во надає націям і народам статус таких, що борються за самовизначення (н-д, курди)

Міжн. орг-ція – об"єднання Д-ав, що створюється на основі договору, має сис-му постійно діючих органів. Міжн. орг-ція є статутним суб"єктом, тобто виступає в міжн. відносинах на основі статуту. Міжн. орг-ції можуть укладати угоди, бути правонаступником.

МІжн. правосуб"єктність юр. і фіз. осіб

Випадки, коли суб"ктом міжн. відносин є фіз. особа:

• фіз. особа притягнена до відповідальності за міжн. злочини;

• передб. в ст. 55 КУ.

Суб"єкт є юр. особа, коли вона нанесла шкоду Д-ві своїми діями. Юр. особи є суб"єктами міжн. відносин недерж. форми власності.

Транснац. компанії є юр. особами, але як публ. орг-ція і впливає на публ. відносини, але не є суб"єктом міжн. публ. відносин, оскільки представляє приватні інтереси.