2. Історія створення мо

Були спроби створення утворень щодо суто військових питань, торгових. Часто утворення формувалися на основі релігійних засад, щоб забезпечити спільну оборону проти нав’язувань. Це прообрази МО.

На початку 19 ст. ця тенденція набула більш широкого вжитку – розвиток НТП, активність держав на міжнародній арені. Розвиток торговельних відносин.

Міжнародна Рейнська комісія – врегулювати питання судноплавства по річці Рейн

1856 р – аналогічна комісія по річці Дунай . 1866 – Пруд, 1822 – Ельба.

19 ст – період створення МО в сучасному розумінні. Цілі: довгострокові наміри держав.

Перші міжнародно-правові утворення:

Всесвітній телеграфний союз(зараз Всесвітній союз електрозв’язку )

1874 – Всесвітній поштовий союз(є і сьогодні)

1902 – Міжнародний союз цукру

1906 – Союз радіотелеграфного зв’язку

Вершиною цього процесу: 1919 – Ліга Націй

Мета Ліги Націй – усунути війну як засіб міжнародної політики. Ліга націй не мала засобів забезпечення мети. Вона стала осередком забезпечення стабільних контактів між європейськими державами. Прийняла кілька дуже важливих рішень: Рішення про Аландські острови

Вершиною процесу створення МО: створення ООН– центр міжнародного співробітництва – об'єднання держав для спільного вирішення проблем. Створюється на основі взаємної згоди певної групи держав. Договір про досягнення згоди про утворення МО – установчі договори – визначається цілі, за ради яких створюється МО, обсяг правосуб’єктності МО, структура.

Статут МО – умови припинення МО, фіксується структура органів, порядок формування, сфери діяльності, процедура і порядок формування коштів, розмір і порядок сплати членських внесків, підстави припинення діяльності МО, відповідальність за порушення статуту.

Ознаки:

• наявність установчого договору

• Наявність статуту організації

• Наявність організаційної побудови

• Майнова відокремленість

• Постійний чи тимчасовий і регулярний характер діяльність

Тимчасовий характер – функціонує протягом обмеженого часу(Саміти, конференції, наради).

Більшість функціонує на постійній основі.

Регулярність – МО виконує свої функції шляхом періодизації своєї діяльності(ОБСЄ).

Структура МО:????

• Система органів

• Система головних або основних органів

3. Класифікація мо

1. За напрямками діяльності : глобальні, регіональні,

2. Універсальні та із спеціальних питань(Міжнародна морська організація)

3. За членством: відкриті та закриті

4. Предмет : політичні, економічні, торгові, гуманітарні

4.Членство в мо

Суб'єктами МП є тільки міждержавні та міжурядові організації. Членство набувається 2 способами:

• Автоматичне набуття членства – є держави, які підписали установчий договір(є учасниками створення, держави-засновниці)

• Вступ в МО – в статуті МО є умови вступу – універсальні вимоги: визнання статуту і його дотримання та прийняття участі в роботі організації. Може бути тільки миролюбна держава.(ООН). Демократична правова соціальна держава(Рада Європи).

Членство припиняється 2 способами:

• Добровільний вихід

• Виключення з МО. Підстави – переважно порушення статуту, неприйняття участі в роботі організації, несплата членських внесків.

Існує проміжний захід між виключенням і членством: переведення в статус асоційованого члена – позбавляються права голосу. Юридична сила актів МО для інших держав – рекомендаційний характер. Внутрішнє право актів МО – обов’язків характер.

Ще стародавні Афіни пишалися тим, що вони надають свою територію для притулку громадян інших держав. Розвитку інститут притулку отримав розвитку з початком серйозних міждержавних конфліктів.

Право особи в силу об’єктивних чи суб’єктивних причин покидати територію власної держави та шукати порятунку у інших державах.

2 види притулку:

1. В індивідуальному порядку із політичних міркувань (політичний притулок). – ті чи інші громадські/політичні діячі, які переслідуються власною країною через їх політичні/громадські думки чи діяльність.

2. Надання притулку колективно необмеженій кількості людей – надання притулку біженцям (до них відносять осіб, які в силу певних факторів змушені покидати територію власних держав)

Що стосується 1, то з точки зору формальної, до осіб, які мають право просити політичного притулку – громадські та політичні діячі, які переслідуються представниками незаконного, диктаторського тощо режиму.

Політичний притулок не надається особам:

1. Які переслідуються властями держави за скоєння кримінального злочину

2. Які переслідуються за скоєння злочинів міжнародного характеру

3. Які ведуть громадську, політичну (тощо) діяльність проти законної легітимної влади.

Політичний притулок може надаватися на території держави, і в приміщенні дипломатичного представництва (дипломатичний притулок).

Надання дипломатичного притулку забороняється згідно із Віденською Конвенцією.

Надання притулку біженцям:

Об’єктивні обставини – природні катаклізми

Суб’єктивні обставини – громадянська війна, міждержавна війна, переворот, дискримінація за будь-якою ознакою тощо

ЗУ «про статус біженців».

Держава зобов’язана дати притулок біженцям, так як це зумовлюється гуманітарними людяними обставинами.

Держава, яка надає притулок визначає місця для переходу лінії державного кордону, а на неї покладається обов’язок створити всі належні умови для перебування цих осіб на території держави.

Біженці не мають права покидати місця їх утримання.

Інститут притулку є досить людяний, прогресивний, гуманний, з другого боку лягає іноді тяжким тягарем на власті держави, яка надає притулку. Притулку шукають на територіях прикордонних держав. Власті країни повинні сприяти організованому поверненню біженців на територію їх держави. Проте, немає ніяких підстав депортувати їх. У разі, якщо вони не хочуть повертатися на Батьківщину, вони залишаються у країні, яка їх прийняла зі статусом особи без громадянства, а влада має обов’язок надати їм громадянство за спрощеною схемою.

З одного боку право притулку – право особи, а надання притулку – право/обов’язок держави.

Біженці не відносяться до населення держави.

Згідно норм МП забороняється колективна депортація та колективна екстрадиція. Лише у індивідуальному порядку.

1. Особливості співробітництва держав у галузі прав і свобод людини

2. Хартія прав людини і її характеристика

3. Основна класифікація прав і свобод людини

4. Міжнародний механізм захисту прав і свобод людини

Співробітництво у цій галузі є однією із наймолодших і провідних галузей сучасного міжнародного права.

Особливістю є те, що це та галузь права, предметом якої є права і свободи людини. Тут не йдеться про громадян, іноземців тощо. Тут ідеться про людину, де б вона не була, у якому статусі тощо.

Рада Європи має за ціль захист прав і свобод людини. Заснована 10 країнами – 7 держав мали монархічну форму правління (Швеція, ВБ, Іспанія, Голландія, Бельгія, Люксембург)

Джерела:

1. Статут ООН

2. Європейська конвенція захисту праві і свобод людини (1951 р в рамках Ради Європи)

3. Хартія прав людини

4. Низка міжнародних конвенцій, присвячені забороні геноциду та апартеїду тощо.

5. Низка доменів, які були прийняті в рамках діяльності ООН

Хартія прав людини

Хартія прав людини – не існує як документ. (Біль про права).

Хартія прав людини – умовна назва 3х основоположних документів:

1. Загальна декларація прав і свобод людини і громадянина (ГА ООН на третій сесії 10 грудня 1948 року)

2. Міжнародний пакт «про громадянські і політичні права»

3. Міжнародний пакт «про економічні, соціальні і культурні права»

1 - Цей документ не є правовим, оскільки не покладає ні на кого обов’язків. ООН проголошує це як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і держави.

2 – є документом загальнообов’язковим. «Кожна держава, яка бере учать у цьому пакті зобов’язується…»

Основна класифікація прав та свобод людини

• Індивідуальні права і свободи ( група прав і свобод, яка сформувалася ще з часів сивої давнини):

5 основних груп:

1. Громадянські права (особисті права і свободи – СРСР)

2. Політичні права (пов’язані із можливістю фізичної особи у формуванні держави)

3. Економічні права (основи матеріального буття – право на працю, право на відпочинок тощо)

4. Соціальні права (група прав, якими забезпечуються особи, що не можуть забезпечити собі нормальне матеріальне буття – каліки, немічні, сироти тощо)

5. Культурні права (інтелектуальні)

• Колективні права:

1. Право націй і народів на самовизначення

2. Права національних, мовних, релігійних, етнічних меншин

1. Поняття території

2. Державна територія

3. Правові підстави, способи набуття та зміни державної території

4. Державні кордони: види, способи і порядок встановлення державних кордонів

5. Правовий режим прикордонних зон

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ТЕРИТОРІЙ

Територія – це частина географічного середовища, в межах якої існує людство та суб’єкти міжнародного права.

З розвитком людства, виникає нове значення території, що потягнуло за собою необхідність у впорядкуванні. Виникає потреба визначити правовий статус територій та порядок користування ними.

Територія – це частина простору Земної кулі, космосу та планет, в межах яких функціонує міжнародне товариство.

Види територій:

1. Державна територія – частину простору Земної кулі, в межах якої кожна держава здійснює свою суверенну владу, в межах якої функціонує суспільство.

2. Міжнародні території – особливість їх статусу полягає у тому, що це ті частини простору, на які не розповсюджується юрисдикція жодної з держав, і, відповідно, національне законодавство тих чи інших держав. (Відкрите море за межами територіальних вод держав, повітряний простір над відкритим морем, морське дно, космічний простір, найближчі до Землі планети)

3. Території із змішаним правовим режимом – ті частини простору, на які, з одного боку, розповсюджується юрисдикція держав(и), з іншого – юрисдикція міжнародних організацій. Такі території відкриті для користування всіма державами. (Міжнародні річки (Дніпро, Неман, Амур, Ніл, Тіса, Ельба, Одер), деякі штучні об’єкти (канали) тощо)

4. Території із спеціальним правовим режимом – статус цих територій визначається не нормами міжнародного чи національного права. Він визначається міжнародними договорами між групами держав (Арктика, Антарктика)

На сьогодні правовий статус усієї території Земної кулі, космосу та найближчих планет – чітко визначений.

ДЕРЖАВНА ТЕРИТОРІЯ

Без території держава не може існувати, саме тому, державна територія є однією з основних ознак держави.

Складається із 4 елементів:

1. Суходіл (має вигляд континенту, може включати острови тощо)

2. Повітряний простір (100 – 110 км вгору над суходолом)

3. Водні простори

4. Надра – частина простору Земної кулі вглиб суходолу та прибережних територіальних наділів держави.

• Фіктивні території

• Пересувні території

Підстави для зміни території:

1. Внаслідок нац.-визвольної війни, проголошення власної держави

2. Плебісцит – всенародне опитування

3. Відторгнення території – коли супроти волі тієї чи іншої держави, частина її території вилучається та передається іншій державі – можливо лише за рішенням Ради Безпеки ООН

4. Цессія - Одностороння – одна держава за своєї волі передає частину території іншій державі - Двостороння – обмін територіями. Рівні за площами та геологічними показниками.

Державні кордони

Встановлюється за взаємною згодою сусідніх держав.

2 види державних кордонів з точки зору їх фізичного існування:

1. Фізичні (природні) - ручки, гори, різного роду скелі і тд.

2. Штучні кордони – лінія позначається людьми – Велика Китайська стіна

Способи зміни державних кордонів:

1. Делімітація

2. Демаркація

Міжнародно-правова регламентація населення

1. Поняття і правовий статус населення

2. Поняття набуття, зміна і втрата громадянства

3. Поняття і правовий статус іноземців, види режиму іноземців

4. Правовий статус осіб з подвійним громадянством

5. Особливості правового статусу осіб без громадянства

6. Право притулку, і порядок надання притулку. Правовий статус біженців

До населення відносяться:

1. Громадяни даної держави

2. Іноземці

Міжнародно-правова відповідальність

1. Поняття міжнародно-правової відповідальності

2. Підстави міжнародно-правової відповідальності

3. Види міжнародно-правової відповідальності

МПВ – особливий інститут. Поява його обумовлена суто об’єктивними підставами. Там де є будь-які зобов’язання має бути МПВ.

Цей інститут спрямований на потребу забезпечення міжнародного правопорядку, забезпечення миру та безпеки, усунення (поновлення) порушених прав. І хоча це надзвичайно важливий інститут, тим не менше, якихось кодифікаційних документів, спеціальних джерел з цього приводу не існує.

До джерел даного інституту відноситься ряд конвенцій, в яких безпосередньо йдеться про відповідальність:

1. Конвенція за міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами (196(7)2 року)

2. Конвенція про попередження злочину геноциду та покарання за нього (1948 року)

Що являє МПВ?

МПВ – негативні (небажані) наслідки, які наступають для суб’єкта міжнародного права в наслідок скоєння правопорушення.

МПВ - зобов’язання усунути правопорушення та відшкодувати спричинену шкоду.

Суб’єкти:

1. Держави

2. Юридичні та фізичні особи, втих випадках, коли вони сприймаються як суб’єкти МП

Мета:

1. Попередження (профілактична ціль)

2. Ліквідація порушення

3. Відшкодування заподіяної шкоди

Функція:

1. Каральна

2. Оновлення прав

Міжнародне правопорушення – протиправна дія, або бездіяльність, які посягають на міжнародний правопорядок і інтереси суб’єктів МП.

Види:

1. Злочини – сусп. небезпечні дії, які ставлять під загрозу

2. Делікт – порушення зобов’язань, які передбачені МД.

Підстави МПВ:

1. Правові (юридичні) – наявність відповідних норм, принципів, договорів, конвенцій, звичаєвих норм і так далі.

2. Фактичні – здійснення правопорушення, що може бути здійснене шляхом дії, або шляхом бездіяльності

• Наявність об’єкта правопорушення

• Протиправна поведінка або без дійсність

• Наявність шкоди

• Наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою.

ВИДИ МПВ

1. Матеріальна відповідальність – відповідальність за таку шкоду, яка визначається матеріальними (вартісними) категоріями (відшкодування збитків, реституція, репарації, контрибуції)

2. Нематеріальна (морально-політична) відповідальність (реставрація, репресалія, реторсії, сатисфакція)

Застосування до правопорушника санкцій:

1. Політичні санкції

2. Економічні санкції