РудоквасОлександр Степанович

(підр – Буткевич, Задорожній , Ницин, 2 книги : 1) Міжнародне право питання теорії; 2) Міжнародне право: основні галузі)

Міжнародне право являє собою таку систему, яка торкається усіх частин права.

Поняття, сутність, джерела і система сучасного міжнародного права

1. Поняття, становлення і етапи розвитку міжнародного права

2. Особливості сучасного міжнародного права

3. Поняття і види джерел міжнародного права

4. Система сучасного міжнародного права

Поняття, становлення і етапи розвитку міжнародного права

Жодна з правових систем не розвивається сама по собі, вона розвивається під впливом (а іноді і під вимогою) міжнародного права. Оскільки міжнародне право є найбільш прогресивною галуззю. Закони відображають процеси у суспільстві, а міжнародне право працює на перспективу.

Міжнародне право базується на праві як такому (базис – римське право), відображає всі особливості суспільства та кожної окремої держави.

Не дивлячись на теорію Леніна та Маркса, в давній час існували не лише нормами моралі, етики тощо, але і договори, які є проявом міжнародного права і права взагалі. Тобто, право виникло ще до держави.

Жодна людина, спільнота, держава не може існувати ізольовано. Тобто, вона сама (самостійно) не може вирішити внутрішні проблеми. Їх можна вирішити лише з допомогою інших. Отже, з формальної точки зору, та чи інша спільнота, держава, змушена звертатися до інших спільнот, держави задля вирішення внутрішніх проблем. Навіть США, Японія, ЄС, все одно вони змушені об’єктивно звертатися до інших держав (Японія – по корисні копалини, ЄС – по газ, США – за боротьбу із тероризмом).

Отже, з формальної точки зору, виникнення міжнародного права є неухильним та об’єктивно зумовлене.

Міжнародне право - невід’ємна частина права як такого. На сьогодні це сукупність прав всіх держав та власне міжнародне право.

На відміну від права держави міжнародне право має особливості:

• Міжнародне право має справу із стосунками між державами.

• На відміну від національного права, де є спеціальні органи, які формують право держави (парламент, Президент тощо), в міжнародному праві таких органів немає. (Це є наслідком суверенітету, який забезпечує відсутність втручання у внутрішні справи держави. Йде створення норми, яка забезпечує відносини, але не зачіпає суверенітет. Тобто, міжнародне право створюється суб’єктами міжнародного права.

• Немає апарату примусу. Сила міжнародного права базується на інтересах держав. Кожна держава, вступаючи в контакт ставить за мету досягти власної мети.

• Метод правового регулювання (засоби, якими забезпечуються норми права). Основний метод – переговори.

• Наявність особливих суб’єктів, які притаманні тільки міжнародному праву.

Міжнародне право являє собою сукупність звичаєвих договірних норм, якими врегульовуються стосунки між суб’єктом міжнародного права з питань, що становлять взаємний інтерес.

Міжнародне право являє собою само стійну особливу правову систему.

Розвиток міжнародного права

Оскільки міжнародне право є досить давнім явищем, міжнародне парво має досить багато етапів розвитку. Різні вчені визначають різну кількість етапів (3,7, навіть 11!) Але вчені вирішили пов’язувати етапи з певними подіями. Тому зараз виділяють 5 етапів:

1. Період від первіснообщинного ладу до Вестфальського мирного конгресу (1648 р)(визнання незалежності Нідерландів та Швейцарії, незалежність німецьких князівств. Збір всіх голів держав після 30-ти-літньої війни. Домовленість про віротерпимість. Було встановлення правила ведення війни)– характеризується епізодичністю міжнародних контактів. Міжнародні стосунки здійснювалися в 2 напрямках: Торгівля та війна. Саме в цей період почала формуватись наука міжнародного права. Батьком її вважається БугоГроцій. Він перший ввів міжнародно-правову термінологію, яку використовують і сьогодні

2. 1648 – Віденський конгрес (1815 рік). Після остаточного розгрому Наполеона було зібрано конгрес, на якому було зібрано представників великої кількості країн. На ньому було досягнуто домовленість про політичну рівновагу в Європі. Держави домовилися вести політику на принципах суверенітету та рівності. Кожна держава на Європейському континенті заслуговує повагу інших країн Європи. Держави домовилися про довічний нейтралітет Швейцарії. Гарантами нейтралітету Швейцарії виступила Англія, Швеція, Франція, Пруссія, Росія. На ньому була прийнята Віденська конвенція про дипломатичні класи. Тут закріплюється ієрархія чиновників та закріплені їх привілеї та імунітети.

3. Віденський конгрес – завершення WWII. Були зроблені перші кроки до кодифікації міжнародного права. Сформувався новий суб’єкт міжнародного права – міжнародні організації, створення ООН. У статуті ООН біло заборонено війну як засіб міжнародної політики. Сформувалися нові галузі міжнародного права: міжнародне економічне право, повага до прав і свобод людини. Вперше була систематизована вся міжнародно-правова система.

4. 1945рік – кінець 90х років минулого століття - крах колоніальної системи, поява на міжнародній арені великої кількості нових держав. Нові галузі права: космічне право, екологічне право, міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю . Виникають міжнародно-правовий захист національних меншин та право націй на самовизначення. У зв’язку краху колоніальної системи з’явився новий суб’єкт міжнародного права – нації і народи, які мають право на створення власної держави. Визнається право фізичної особи на участь у міжнародному публічному праві

5. Кінець 90х років – сьогодення–всі держави на сьогодні сповідують відкриту ринкову економіку. Високий рівень кодифікації міжнародного права

Особливості сучасного міжнародного публічного права.

Найхарактерніші риси сучасного міжнародного права:

1. В міжнародному праві сформувалася міжнародна спільнота

2. Існування єдиної суспільно-політичної формації

3. Велика кількість суб’єктів міжнародного права

4. Необмежена кількість об’єктів міжнародного права

5. Великий рівень кодифікації та систематизації міжнародного права, як наслідок – велика кількість галузей

6. Прогресивність міжнародного права (носить прогнозуючий характер, працює на перспективу)

7. Наявність імперативних норм (загальнообов’язкових)

8. Пріоритетний напрямок розвитку – права і свободи людини.

9. Стабільний нормотворчий процес. (створення нових норм відбувається систематично, в плановому порядку, а не хаотично)

Поняття і види джерел міжнародного права

Міжнародне права має свої власні, притаманні лише собі джерела.

По-перше, міжнародне право базувалася на звичаєвих нормах, які носили міждержавний характер. Зараз вони простежуються у міжнародному морському права, конвенційному праві, праві міжнародних договорів тощо.

По-друге, надзвичайно важливим джерелом є міжнародні договори. Саме через договори і створюються норми міжнародного права.

По-третє – загальноприйняті принципи міжнародного права.

Ще один вид джерел – рішення міжнародних судових органів

Наукові доктрини – праці авторитетних правників.

Останній – рішення і резолюції міжнародних організацій

Ще 2 джерела:

1. Рішення і постанови вищих судових органів окремих держав, в тому числі і рішення конституційних судів.

2. Окремі законодавчі акти тих чи інших держав

Система сучасного міжнародного права

Систематизуються за:

1. За джерелами

2. За предметом правового регулювання

3. За юридичною силою

Суб’єкти міжнародного права

1. Поняття та загальна характеристика суб’єктів та об’єктів міжнародного права

2. Держава – основний суб’єкт міжнародного права

3. Міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій

4. Нації та народи як суб’єкти міжнародного права

5. Правосуб’єктність юридичних і фізичних осіб в міжнародних відносинах.

В міжнародному праві поняття суб’єкта є дещо інакшим, оскільки можна бути суб’єктом міжнародного права, але не бути учасником міжнародних відносин, не будучи учасником, але будучи стороною.

В міжнародну правосуб’єктність включається:

1. Здатність вступати в міжнародні відносини

2. Здатність суб’єкта укладати міжнародні договори

3. Здатність суб’єкта мати дипломатичні консульські стосунки

4. Здатність суб’єкта створювати міжнародні організації та вступати в міжнародні організації

5. Здатність приймати участь у міжнародній правотворчості.

Суб’єктом може бути лише та особа, яка має мати низку ознак:

1. Персоніфікована особа (2 види – персони іпсофактум – за фактом заняття окремої посади вже є суб’єктами (Президент, Прем’єр-міністр, посли) та особи, які мають відповідні повноваження)

2. Зовнішня відокремленість (суб’єкт діє відокремлено,не пов'язаний ні з чим та ні з ким (з іншими суб’єктами)

3. Здатність особи формулювати, реалізовувати та відстоювати свою волю

4. Бажання і здатність брати на себе і виконувати міжнародно-правові зобов’язання

5. Розповсюдження на дану особу норм міжнародного права

Великий історичний шлях єдиним суб’єктом виступала тільки держава, згодом – міжнародні організації, а в 20 столітті – нації та народи.

Ці 3 суб’єкти визнаються і понині.

Що стосується об’єктів, то на відміну від загальноприйнятих правових уявлень про об’єкт, в міжнародному праві в поняття об’єкта виступають інтереси та зобов’язання.

Держава – основний суб’єкт міжнародного публічного права.

Держава, на відміну від інших суб’єктів має СУВЕРЕНІТЕТ (верховенство держави на власних територіях. Держава є основним носієм міжнародної правосуб’єктність.

З міжнародним правом пов’язані 2 інститути:

1. Інститут визнання

2. Інститут правонаступництва

Визнання являє собою односторонній добровільний акт, яким дана держава заявляє про те, що новоутворену державу вона розглядає як рівну собі та готова мати з нею міжнародні стосунки в повному обсязі.

Визнання держави треба тоді, коли змінюється суспільно-політичний стан.

Існує три форми визнання:

1. Юридичне (deiure)– остаточно, не підтягається

2. Фактичне (defacto)

3. Визнання в кожному окремомувипадкуAdhoc

Інститут правонаступництва сформувався з норм цивільного права.

Правонаступництво – перехід прав і зобов’язань від одного суб’єкта до іншого.

Об’єктом правонаступництва є міжнародні договори, державна власність, державні архіви, державні борги, членство в міжнародних організації.

Правосуб’єктність міжнародних організацій

1865 рік – перша створена міжнародна організація (Всесвітній Телеграфний Союз, зараз - Всесвітня мережа електрозв’язку)

Обсяг правосуб’єктності міжнародної організації записано у її статуті.

Ознаки народу або нації як суб’єкту міжнародного права:

1. Компактність проживання

2. Спільність походження

3. Спільна мова

4. Характерна для нації психологія (менталітет)

5. Єдина релігія

6. Наявність дискримінації

7. Має бути лідер (особа, або колегія), яка очолює національно-визвольну боротьбу та буде представляти націю на міжнародній арені від імені своєї наці.

НА сьогодні таких націй (народів) 3:

1. Палестина

2. Курди

3. Баски Юридичні і фізичні особи не є суб’єктами міжнародного права, але у випадках, визначених міжнародним правом вони можуть бути суб’єктами МПП.

Фізичні особи сприймаються як суб’єкти міжнародних відносин у наступних ситуаціях

1. Фізична особа звертається до міжнародної спільноти за захистом порушених прав (Європейська Конвенція про захист прав і свобод людини).

2. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (ГА ООН ) Факультативний протокол №1 до міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Комісія з прав людини.

3. В разі, якщо особа скоює злочин міжнародного характеру

Принципи сучасного міжнародного права

1. Поняття, класифікація та функції загальновизнаних принципів мп

2. Основні принципи мп

3. Загальні принципи мп

Принципи – провідні засади, керівні ідеї. Принципи склалися в наслідок багатовікового керування ними, їх багатовікового використання.

В статуті ООН – перші 6 з 10 основних принципів:

1. Принцип незастосування сили, чи погрози силою

2. Принцип суверенної рівності держав

3. Принцип співробітництва

4. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів

5. Принци невтручання у внутрішні справи держав

6. Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов’язань

З метою забезпечення миру, принципи поширюються на всі держави, а не тільки на країн-членів.

Декларація про принципи міжнародного права. – було прийнято на річницю ООН

Принцип рівноправ’я та права націй на самовизначення.

Хельсінкський заключний акт – Заключний акт нарад по безпеці і співробітництві в Європі

Ще принципи:

1. Принцип територіальної цілісності держав

2. Принцип непорушності державних кордонів.

Ці принципи за своєю природою мають вищу юридичну силу.

Приймаються та скасовуються у особливому порядку

Є універсальними, загальновизнаними та загальнообов’язковими нормами

Норми прямої та опосередкованої дії.

Принципи – стабільні норми (діють та будуть діяти невизначений термін.

Принцип, на відміну від інших правових норм, які мають обов’язок та право, має 2 обов’язки під собою:

1. Дотримуватися та не порушувати принципи

2. В разі порушення міжнародних принципів, міжнародна община зобов’язана покарати порушника.

Порушення принципів розглядається як найтяжчий злочин.

Функції:

1. Регулятивна функція (підтримання правопорядку та покарання за порушення)

2. Стимулююча функція (стимулюють розвиток, розширення контактів, розширення взаєморозуміння)

Основні принципи міжнародного права

1. Принцип незастосування сили, чи загрози сил. Найчастіше розуміється як не застосування зброї. Але насправді не дає нав’язувати свою волю силою, чи загрозою її застосування. Застосування зброї правомірне у 3 випадках: з метою самооборони, реалізація націями та народами власного права на самовизначення, за рішенням Ради Безпеки ООН. Сюди включається заборона загрози економічними, політичними засобами. Сюди включається провокація та розпалення громадянської війни.

2. Принцип територіальної цілісності держав. Виключає анексію (приєднання територій в наслідок агресії, або просто відчуження її від іншої країни.

3. Принцип непорушності державних кордонів (Заключний акт…). Державні кордони є непорушними і встановлювати державні кордони можуть лише прикордонні держави за взаємною згодою між собою. Саме державний кордон чітко визначає межі верховенства держави. Посягання на державний кордон, спроби змінити державний кордон розглядається як один з найтяжчих злочинів, як посягання на верховенство держави на власних територіях

4. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів. Будь-які спори повинні бути вирішені будь-якими способами, окрім силових. Мирне вирішення спорів повинно проходити в якнайкоротші терміни

Кінцева мета:

Заборона війни, усунення можливості зміни державних кордонів та розширення територій за рахунок силових дій.

Загальні принципи

Це та група принципів, яка слугує сприянню дружніх добросусідських та братерських відносин між державами. До них відносяться:

1. Принцип суверенної рівності – кожна держава з часу виникнення вже є суверенною. Всі держави суверенно рівні, не залежно від населення, території, економічного розвитку, форми правління тощо, Кожна держава в міжнародних стосунках має лише 1 голос. Сутність полягає в тому, що кожна держава на свій розсуд визначає свій устрій, державний лад, форму правління, управляє суспільством так, як вона бажає і ніхто не може втручатися.

2. Принцип невтручання у внутрішні справи держави – ніхто не має права при будь-яких обставинах, втручатися у справи, які віднесені до виключно внутрішньої компетенції держави.

3. Принцип співробітництва держав – орієнтування всієї міжнародної спільноту на підтримку стійких та постійних відносин між державами. Держави повинні допомагати максимально ефективно виконувати зобов’язання, які держави беруть на себе вступаючи у взаємовідносини між собою.

4. Принцип поваги прав і свобод людини (включаючи свободу думки, релігії і переконань). Кожна людина, що виїжджає за кордон забезпечується міжнародним правом, ця людина знаходиться від захистом міжнародної спільноти.

5. Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов’язань. – ті зобов’язані, які вказані в договорі повинні виконуватися належним чином та в строки, які вказані у цьому договорі.

6. Принцип верховенства міжнародного права (приорітет міжнародного права над національним) – держави при невиконанні договорів не мають права посилатися на національне законодавства.

Зазначені принципи в свої сукупності сприяють розвитку добрих, нормальних добросусідських відносин. Вони (принципи) служать для сумісного вирішення загальносуспільних міжнародних проблем.

Співвідношення і взаємодія міжнародного і національного права

Одне із завдань Конституційного Суду – визначати відповідність чи невідповідність того чи іншого законопроекту нормам міжнародного права.

Теорії застосування норм міжнародного та національного права:

1. Дуалістична теорія – кожна з них самостійна правова система, кожна з яких виконує свої функції, ці системи не пов’язанія, виконують свої функції автономно. Хибність: порушуючи норми міжнародного права завжди можна апелювати посиланнями національного права. А отже, спираючись на норми національного права порушували норми міжнародного права.

2. Моністична теорія – представники цього напрямку теорії виходять з того, щ оце самостійні правові системи, які взаємодоповнюють одна з одною, впливають одна на одну тощо. Є 3 напрями: Перший – представники якого вважають, що національне право є домінуючим над міжнародним. Другий напрям моністичної теорії – вони вважали, що міжнародне право переважає над національним. Третій напрям – вважають, що жодна з них не має верховенства над іншою.

Імплементація – процес запозичення, включення до тієї, чи іншої правової системи норм іншої правової системи.

Існує три форми імплементації (включення норм міжнародного права до національного права)

1. Відсилка – ст. 9 КУ

2. Трансформація – коли державний орган видає акт, на основі якого норма видозмінюється та пристосовується до даної правової системи.

3. Рецепція – коли норма міжнародного права береться в вигляді, в якому вона і включається в правову систему держави.

Право міжнародних договорів

1. Поняття права міжнародних договорів і міжнародного договору як такого

2. Суб’єкти і об’єкти, види міжнародних договорів. Форма міжнародного договору

3. Порядок та стадії укладання міжнародних договорів

4. Структура, мова, найменування договору, тлумачення міжнародних договорів

5. Умови дійсності міжнародного договору

6. Дія і припинення дії міжнародного договору

7. Призупинення дії міжнародного договору

8. Застереження до договорів

9. Реєстрація і опублікування договорів

10. Правовий статус і функції депозитарію

Право міжнародних договорів (ПМД) є однією з провідних галузей сучасного міжнародного права. Це, власне кажучи, одна з перших галузей права, яка формувалася найпершою. Особливість – вона базується безпосередньо на звичаєвих нормах, а також нормах і принципах звичаєвого права. Як будь-яка галузь права, ПМД має предмет правового регулювання. Але є особливість, ПМД має 2 предмети:

1. Всі відносини, які виникають між суб’єктами міжнародного права (зважаючи на те, що всі відносини – це договори)

2. Відносини, пов’язані з порядком укладання, підписання та виконання міжнародних договорів, тобто норми процесуального права.

ПМД є однією з найбільш кодифікованих галузей права. (Віденська конвенція «про право міжнародних договорів» - 1969 року, набула чинності – 1980 ; Віденська конвенція «про право міжнародних договорів між державами і міжнародними організаціями, чи між міжнародними організаціям» - ще не набула чинності)

ПМД – являє собою самостійну галузь, що складається зі звичаєвих і правових норм, якою врегульовуються міжнародні стосунки між суб’єктами міжнародного права, а також порядок укладання, підписання і виконання міжнародних договорів.

В основі даної галузі лежить безпосередньо договір. Договір – це угода між 2ма або більше суб’єктів міжнародного права з приводу питань, які становлять взаємний інтерес.

Міжнародний договір являє собою досить складну субстанцію. В першу чергу акцентується увага на сутності самого договору.

Меморандум – схожий на МД, тим не менш, він їм не є. Одна із цілей ПМД – відмежування МД від такого роду актів (меморандум, пропозиція, протокол засідання тощо).

З метою спрощення пошуку договору, приєднання до того, чи іншого договору тощо, прийнято МД класифікувати (об’єднувати в групи для зручності у пошуку серед величезної кількості МД).

2 види договрів:

1. Правоутворюючі – ті, які встановлюють норми МП

2. Договори з інших питань – будь-які договори, за якими сторони беруть на себе ті,чи інші зобов’язання.

В основі дотримання міжнародних догорів є інтерес (взаємні інтереси). Втрачаючи авторитет держава втрачає гарантію на задоволення тих потреб, які стоять перед державою та які треба задовольняти лиш з допомогою міжнародної спільноти.

Суб’єктами міжнародного договору є суб’єкти міжнародного права. Дуже часто суб’єкти МП виступають як учасники договору (коли він приймає участь, але догорів не є обов’язковим для нього), іноді навіть як сторона (договір для сторони є обов’язковим).

Віденська конвенція виділяє:

1. Учасник договору – особа, яка приймала участь у підготовці проекту договору та його підписанні, але сама не підписувала

2. Сторони, що домовляються - суб’єкти які погодилися на обов’язкові для них договори

3. Учасник договору - суб’єкт, для якого договір є обов’язковим і на якого від розповсюджує свою дія

4. Особи, що підписали угоду - суб’єкт, для якого договір набуває чинності та є обов’язковим

Об’єктом міжнародного договору є будь-які інтереси та будь-які зобов’язання.

В МП, як і в більшості держав світу, є принцип «дозволяється все, що прямо не заборонено». Отже, об’єктом може бути будь-який інтерес та будь-яке зобов’язання, що не заборонено.

Об’єктом МД не можуть бути:

1. Інтереси або зобов’язання, які протирічать загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права.

2. Аморальні зобов’язання

3. Інтереси третіх осіб

4. Питання, що віднесено виключно до внутрішньої компетенції тієї чи іншої держави

МД поділяють:

1. За об’єктами:

• Політичні

• Економічні

• Договори із спеціальних питань

2. За колом суб’єктів

• Між державами

• Між державами і міжнародними організаціями

• Між міжнародними організаціями

• Між державами та націями і народів

• Тощо

3. За дією у часі

• На певний (обмежений) час

• На невизначений термін

4. За кількістю учасників договору

• Двосторонні договори

• Багатосторонні договори

5. За дією в просторі

• Універсальні (на всій території Земної кулі та стосується всіх держав)

• Регіональні

• Локальні

6. Можливість приєднатися до договору

• Закриті (приєднання неможливе, сторонами можуть бути лише ті суб’єкти, які підписали договір)

• Відкриті

Договір обов’язково повинен бути укладений письмово! Формою договору є письмова. Тим не менш, те, що Віденська конвенція не застосовується до МД не у письмовій формі не зачіпає юридичної сили такого роду договорів.

З формальної точки зору міжнародне право визнає обидві форми міжнародних домовленостей.

Порядок та стадії укладання міжнародних договрів

Цей процес надзвичайно тяжкий і великий. Це розтягується на довгий час та має різноманітні правові дії.

3 найбільш важливі моменти (стадії – комплекс дій, по завершенню яких наступають конкретні юридичні наслідки)

1. Прийняття тексту МД

2. Встановлення автентичності текстів міжнародного договору. (всі різномовні тексти повинні бути за своїм змістом абсолютно однаковим)

3. Згода на обов’язковість міжнародного договору (незалежно від форми укладання договору, він є обов’язковим для сторін)

Назва договору

В назві договору зазначається предмет договору. Абсолютна більшість вчених вважає невід’ємною частиною договору – Назву.

Другий структурний елемент – преамбула – щось на зразок вступу. Преамбула є факультативною. Може бути, а може і бути відсутньою.

Третій структурний елемент – основна частина договору. Саме тут фіксується все, заради чого йде укладення договору.

Заключення – четвертий елемент. Тут фіксується час вступання договору в чинність, фіксуються сторони договору, умови припинення, призупинення, можливість/неможливість приєднання до договору, яку відповідальність несуть сторони у разі невиконання договору, дата підписання договору та містяться підписи сторін даного договору.

Додатки – факультативний елемент – приймається в розвиток міжнародних конвенцій, інших міжнародних договорів. Є, по суті, окремим міжнародним договором.

Тлумачення МД

Умови дійсносты міжнародного договору

1. Має укладатися суб’єктами міжнародних правовідносин

2. Відповідність договору існуючим загальноприйнятим принципам та нормам міжнародного права

3. Договори повинні укладатися з доброю волею, при наявності бажання і зацікавленості в цьому договорі.

4. Має бути належним чином оформлений

5. Договір має бути зареєстрований у ООН

6. Публікація МД.

Недійсні договори діляться на абсолютно не дійсні (введення в оману, підкуп,залякування, які суперечать принципам МП) та ті, що оскаржуються.

Дія МД у просторі і часі.

Догові вступає в дію за:

1. настання часу, вказаного в самому договорі

2. з часу підписання

3. з настання умов, зазначених у договорі

Підстави для припинення дії МД:

1. за взаємною згодою сторін

2. По виконанню зобов’язань, вказаних у договорі

3. По завершенню часу, на який він укладений.

4. Зникнення об’єкта, або предмету договору.

5. Денонсація

6. Призупинення

Застереження до МД

Це односторонній акт, добровільна заява одного з суб’єктів МД про те, що те чи інше положення договору, те чи інше зобов’язання тощо, не розповсюджується на даний суб’єкт.

Право міжнародних організацій

1. Поняття і джерела права міжнародних організацій

2. Історія створення міжнародних організацій, їх юридична природа, структура і компетенція органів

3. Поняття і класифікація міжнародних організацій

4. Членство у міжнародних організаціях

Право міжнародних організацій - відносно молода галузь сучасного МП. Вона почала формуватися всередині 19 століття, коли були створені перші міжнародні організації. Однак на сьогодні це одна із найрозвинутіших галузей. Вона суттєво впливає на сучасну правову систему майже кожної країни. Спостерігається тенденція збільшення кількості МО (міжнародних організацій). На сьогодні є більше 500! І їх кількість лише зростає.

Джерела:

• Статут ООН

• Статути всіх інших міжнародних організацій

• Рішення і резолюції, що приймаються органами даних організацій

• Віденська конференція про право міжнародних договорів між державами та міжнародними організаціями чи між міжнародними організаціями

• Конвенція ООН про привілеї та імунітети ООН

• Віденська конвенція про представництво держав та їх відносини…

Класифікація міжнародних організацій:

• Глобальні

• Регіональні

• Універсальні

ООН

Генеральна Асамблея ООН

Економічна соціальна рада (ECOSOC)

Міжнародний суд ООН

Секретаріат ООН

Секретаріат по суті обслуговує усі інші органи цієї організації. Вони виконують організаційно-технічні функції. Очолюється Генеральним секретарем. Персонал складається з міжнародних чиновників. До його складу можуть входити громадяни будь-якої країни. Має 15 000 робочих місць.

Генеральний секретар обирається на 5 років з правом переобрання.

Спеціалізовані установи ООН

СУ ООН – самостійні міжнародні організації, деякі з яких були створені ще до створення ООН як організації. Але враховуючи значення цих організацій, їх вплив на міжнародне життя, вони отримують статус спец установ, які діють під Егідою та від імені ООН. На сьогодні їх нараховуються 16.

Такі установи поділяються на 3 основні групи, виходячи з предмету та напряму їх діяльності:

1. Економічні ( продовольча і сільськогосподарська організація ООН, організація ООН з промислового розвитку, міжнародна організація цивільної авіації, міжнародна морська організація тощо)

2. Гуманітарні спеціалізовані установи (всесвітня організація охорони здоров’я ООН, UNESCO, Всесвітня організація інтелектуальної власності, міжнародна організація праці тощо)

3. Організації технічного напрямку (Всесвітня торгова організація

Право зовнішніх зносин

1. Поняття, предмет і загальна характеристика права зовнішніх зносин, джерела права зовнішніх зносин

2. Поняття і класифікація органів зовнішніх зносин держави

3. Внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин, їх статус і компетенція

4. Закордонні органи зовнішніх зносин

5. Дипломатичні представництва: поняття, склад і функції

6. Порядок призначення і припинення діяльності глави дипломатичного представництва.

7. Персонал дипломатичного представництва

8. Дипломатичні класи і ранги, порядок присвоєння

9. Поняття, призначення і обсяг дипломатичних привілеїв та імунітетів

10. Дипломатичний корпус

Це право іноді називають дипломатичним (консульським) – це неправильно, адже держави реалізують ці функції не лише через консульства та представництва, але і іншими способами : спец місії, міжнародна торгівля тощо.

Кожна держава має внутрішні і зовнішні функції. Саме для реалізації зовнішніх функцій і створюється спеціальна система органів.

Вони діляться на:

1. Внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин (розміщуються на території даної держави та забезпечують функціонування міжнародних держав на території країни - конституційні органи зовнішніх зносин (президент, прем’єр-міністр, міністр закордонних справ) - органи загальної компетенції (парламент, уряд, міністерство закордонних справ) - органи спеціальної компетенції (відділи, управління, департаменти іноземних справ при міністерствах, відомствах, організаціях)

2. Закордонні – розміщується за межами країни. - постійно діючі закордонні органи (посольства, консульства, торгові представництва, постійні представництва при міжнародних організаціях) - Тимчасові органи зовнішніх зносин (спеціальні місії і місії Ad Hoc)

Види зовнішніх установ:

1. Генеральное консульство

2. Консульство

3. Віце-консульство

4. Консульська агенція.

Посольство являє собою державну установу, відповідно, воно має свою відповідну структуру.

1. Відділ преси

2. Консульський відділ

3. Відділ науки і техніки

4. Протокольний відділ

5. Секретаріат посольства

6. Тощо

Всі структурні підрозділи посольства зосереджують увагу на виконані своїх функцій, а також на обслуговування посольства та посла.

Стаття 3 Віденської Конвенції про дипломатичні зносини:

1. Представницька функція

2. Функція захисту інтересів держави та її громадян, а також юридичних осіб на території країни-перебування

3. Функція ведення переговорів із властями країни-перебування

4. Інформаційна функція

5. Заохочення розвитку дружніх добросусідських стосунків між державами в усіх напрямках

Умови встановлення дипломатичних стосунків :

1. Акт визнання У договорі фіксується

• Чисельний склад персоналу посольства

• Чисельний склад дипломатів

2. Підбір приміщення для дипломатичного представництва

3. Підбір кандидатури посла

4. Згода країни прийняти в якості посла певної особи.

Акредитація посла завершується:

• Відкликання посла

• Відставка

• Закриття посольства

• При розриві дипломатичних стосунків

• Зникнення суб’єкту міжнародного права

• Конфлікт між акредитуючою державою та державою, яка представляється цим послом

• В наслідок смерті посла

• Оголошення посла persona non grata

Персонал дипломатичного представництва

Персонал посольства складається з 3 категорій працівників:

1. Дипломатичний персонал

2. Адміністративно-технічний персонал

3. Допоміжний персонал

Дипломатичні класи і ранги, порядок їх присвоєння

1. Клас послів – очолюють посольства та акредитовані державою – від Ватикану - нунції

2. Клас посланників – від Ватикану - інтернунції

3. Повірені у справах – при міністрі закордонних справ.

Дипломатичні ранги:

1. Аташе

2. Третій секретар

3. Другий секретар другого класу

4. Перший секретар другого класу

5. Другий секретар першого класу

6. Перший секретар першого класу

7. Радник другого класу

8. Радник першого класу

9. Надзвичайний і повноважний посланник другого класу

10. Надзвичайний і повноважний посланник першого класу

11. Надзвичайний і повноважний посол

10.10

Дипозитарій - особа, яка забезпечує зберігання оригіналів багатосторонніх МД. Особливість статусу – покладається великий обсяг міжнародно-правових дій. Це особистість міжнародна.

Дипозитарій Функції:

• Виготовляє копії оригіналів, завіряє і відсилає всім учасників договорів

• Переклад оригіналу на інші мови.

• Реєстрація МД

• Переконується в належному оформленні МД, чи є всі підписи учасників

• Інформує в разі приєднання до договору нового суб’єкта

• Інформує про можливі застереження, про відкликання застережень

• Надсилає ратифікаційні грамоти

• Інформує про вихід з договору сторони, про намір денонсувати даний договір

• Інформує про термін закінчення дії МД

Дипозитарія вибирають самі учасники договорів. Може виступати міжнародна організація.

10.10

Право міжнародних організацій

1. Поняття і джерела права МО

2. Історія створення МО, їх юридична природа, структура і компетенція органів

3. Поняття і класифікація МО

4. Членство у МО

1. Право МО – відносно молода галузь, з сер 19 ст. - почали формуватись перші МО.

Сьогодні містить кілька кодифікаційних елементів, значно впливає на МП. Збільшення кількості МО. Існує понад 500 МО.

Особливість – з формальної точки зору, джерела даної галузі є вирішальними для всіх інших галузей МП. На їх основі складаються міжнародні договори.

Вся система сучасного права МО умовно поділяється на 3 групи:

1. Норми які визначають структуру, природу, компетенцію органів МО, їх функції, діяльність апарату МО – норми внутрішнього права МО

2. Норми, які визначають характер взаємовідносин МО з суб’єктами МП, в першу чергу з членами МО - норми зовнішнього права МО

3. Норми, які стосуються порядку прийняття правових актів органами МО, врегулювання відносин пов’язаних з правотворчістю – норми, що врегульовують правотворчі процеси

Джерела:

• Статут ООН

• Статути всіх інших МО

• Рішення і резолюції, які приймають органи МО

• Віденська конвенція про право МД між державами і МО чи між МО 1986р

• Конвенція ООН про привілеї та імунітети ООН 1946р

• Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах із МО універсального характеру 1975р – закріплюється обсяг привілеїв представників держав в процесі функціонування МО

• Регламенти МО – особливий вид ПА, які детально регулюють діяльність МО

Право МО – сукупність норм, які врегульовують порядок створення МО, формування їх органів і визначають участь МО у міжнародній правотворчості.