
- •Самостійна робота № 1
- •Місце конституційного права зарубіжних країн в системі національного права кожної зарубіжної країни.
- •Норми конституційного права і конституційні правовідносини.
- •Підстави виникнення, змін і припинення конституційно-правових відносин, їх види.
- •Конституційна відповідальність в зарубіжних країнах.
- •Самостійна робота №2
- •1.Конституційні звичаї-угоди як джерело конституційного права зарубіжних країн.
- •2. Внутрішньодержавні та міжнародно-правові договори, їх значення в конституційному регулюванні.
- •Самостійна робота №3
- •Самостійна робота № 4
- •Особливості розробки і прийняття Конституції сша 1787 року, Франції 1958 року.
- •Порядок розробки і доповнень конституцій в зарубіжних країнах.
- •Особливості внесення змін до конституцій сша, Франції, Італії, фрн.
- •Самостійна робота № 5
- •1. Організаційні засади та правова регламентація діяльності політичних партій в зарубіжних країнах.
- •Самостійна робота №6
- •1. Особливості набуття громадянства (підданства) шляхом натуралізації в різних зарубіжних країнах.
- •Самостійна робота № 7
- •Конституційні обов’язки і відповідальність громадян (підданих).
- •Правові обмеження для здійснення конституційних прав і свобод громадян (підданих).
- •Самостійна робота № 8
- •Самостійна робота № 9
- •Особливості правого регулювання організації і проведення референдумів у зарубіжних країнах.
- •2. Принципи виборчого права в зарубіжних країнах
- •Самостійна робота № 10
- •Правовий і фактичний статус глави держави.
- •Конституційна і судова відповідальність глави держави в зарубіжних країнах.
- •Самостійна робота № 11
- •1. Правовий статус депутата парламенту в зарубіжних країнах
- •2. Законодавчий процес у парламентах зарубіжних країн, його стадії.
- •3. Порядок скликання сесій парламентів у зарубіжних країнах.
- •Самостійна робота № 12
- •1. Порядок роботи уряду в зарубіжних країнах. Акти уряду.
- •2. Відповідальність уряду та його членів в зарубіжних країнах
- •Самостійна робота № 13
- •1. Порядок розгляду та вирішення справ в органах конституційного контролю
- •1. Порядок розгляду та вирішення справ в органах конституційного контролю
- •Самостійна робота № 14
- •1. Виконавчі органи місцевого самоврядування в зарубіжних країнах.
- •2. Конституційна і судова відповідальність органів місцевого самоврядування в зарубіжних країнах.
- •Самостійна робота №15
- •Демократія і законність – основні закономірності та тенденції розвитку зарубіжних країн.
- •Авторитаризм як тенденція конституційно-правового розвитку зарубіжних країн.
2. Відповідальність уряду та його членів в зарубіжних країнах
Важливе значення для характеристики правового статусу урядів мають питання їх конституційної відповідальності за виконання своїх обов’язків. Конституційна відповідальність настає за порушення не конкретної норми, а загальних вимог конституційно-правових приписів. Сюди насамперед можна віднести: 1) позитивну відповідальність уряду перед президентом країни і (або) парламентом; 2) "негативну відповідальність" або відповідальність у порядку імпічменту за дії, що суперечать закону.
Політична відповідальність уряду в країнах з парламентарними та змішаною республіканською формами правління нерідко називають парламентською відповідальністю, пов’язуючи це її визначення з тим, що усі відповідні процедури відбуваються у парламенті. В президентських же республіках уряд, тобто кабінет при главі держави, несе політичну відповідальність перед президентом, який може відправити у відставку міністрів при несхваленні їхніх дій. Але у будь-якому разі вона у певній мірі є правовою відповідальністю у тому розумінні, що вона передбачена правовими нормами (насамперед конституції та контрольними правами парламенту).
Політична відповідальність уряду як елемент конституційної відповідальності настає у зв’язку з незадовільною його роботою або окремого міністра. Згідно з самою ідеєю власне політичної відповідальності уряду, останній здійснює свої функції до того часу, доки його діяльність задовольняє парламент. Конституції визначають, як правило, чи розповсюджується парламентська відповідальність на окремих членів уряду, чи тільки на уряд у цілому.
Конституційній теорії і практиці зарубіжних країн відомі два різновиди політичної відповідальності уряду – колективна та індивідуальна. Наприклад, в Іспанії, Казахстані, Росії, Чехії та Японії та в деяких інших країнах припускається тільки колективна відповідальність. У ст. 108 Конституції Іспанії, зокрема, зафіксовано таке положення: "За свою політичну діяльність Уряд несе солідарну відповідальність перед Конгресом депутатів". За конституційним же правом ФРН ця відповідальність має індивідуальний характер, що знайшло свій відбиток у ст. 65 Основного закону: "Федеральний канцлер визначає основні напрями політики і несе за них відповідальність. У межах цих основних напрямів кожний федеральний міністр самостійно і під свою відповідальність веде справи своєї галузі".
Розглянемо докладніше конституційну практику ФРН. Тут на конституційному рівні (ст. 65 Основного закону) визначають також найважливіші сфери діяльності Федерального канцлера і міністрів, на які розповсюджується їх парламентська відповідальність – це основні напрями політики (для канцлера) і відання справ своїх галузей (для міністрів). Відповідальність уряду в цілому розповсюджується на всі його рішення, що приймаються ним як колегіальним органом. Щодо обов’язку звіту, то він реалізується за допомогою інформації про стан справ у підзвітній сфері. Для цього використовується право виклику до комітетів Бундестагу, право депутатів на запит і право нижньої палати проводити розслідування (ст. 43, абз. 1). Можливі також публічні дебати у Бундестазі. На практиці конституційно-правовим виходом із кризових ситуацій служать передусім пропозиції з приводу несхвалення або осуду діяльності канцлера або окремих міністрів.
Особливостями відрізняється практика Великобританії а також інших англомовних країн, які сприйняли засади британської конституційної системи. У Великобританії уряд несе індивідуальну та колективну відповідальність перед парламентом. Найбільш серйозна її форма – це відмова урядові в довірі (у ХХ ст. застосовувалося двічі – в 1924 і 1979 рр.), а також резолюція осуду (у цьому столітті не застосовувалась). Питання же довіру в умовах режиму матеріалізму ставиться самим урядом, як правило, у зручний для нього час з метою здійснення тиску на парламент і заставити його прийняти урядовий білль. Якщо ж у довірі буде відмовлено, уряд буде змушений піти у відставку або запропонувати монарху розпустити Палату громад.
Звичайно, колективна відповідальність міністрів може поєднуватися з індивідуальною відповідальністю останніх за доручену їм сферу діяльності. Ця практика характерна для таких держав, як Гватемала, Греція, Коста-Рика, Колумбія, Уругвай, Словаччина.
Можливе також притягнення міністрів до судової відповідальності за ініціативою парламенту (Румунія, Фінляндія, Франція), Розгляд справ може бути віднесений до юрисдикції верхньої палати (США), конституційного суду (Італія, ФРН) або спеціального судового органу (Висока палата правосуддя – у Франції, Марокко, Габоні; Державний суд – у Фінляндії).