10. Онтологічні та натурфілософські питання у „Шестидневі” Іоанна, екзарха Болгарського.

Іоан екзарх Болгарський в своєму «Шестодневі» в «Слові першого дня» переоповідає історію створення світу, описану в Біблії та тлумачить її. Він одразу зазначає, що видимий світ не є Богом, а є лише Його творінням. Він висміює погляди грецьких філософів, які вважали, що світ створився сам собою, або пішов з вогню чи з води. Світ створив Бог і ніхто не може в цьому сумніватися. В перший день Бог створив ще до того неіснуюче, а в другий та наступні дні Він змінював уже наявну матерію.

11. Філософське вчення Іоанна екзарха Болгарського. Проблема людини

Іоан Болгарський у своїй роботі звертається до проблеми людини, оскільки питання про те хто є людина і для чого вона живе на світі-до нашого часу залишається актуальним. Тому дуже важливо що у «Шестидневі» розповідається про нас самих. Головною тезою, якою пронизаний твір є те як людина сама розуміє себе у всіх відношеннях, як в духовному, так і в фізичному, тобто самооцінка людини, яка повинна досягати вищого рівня.

Розповідь Іоанна про створення людини дуже схоже на переказ Біблії. Він говорить що Бог створив людину задля того, щоб вона пізнавала світ, адже світ був створений саме для неї. Більше того, зі слів «сотворим человека по образу и подобию Нашему», ми бачимо, що Бог хотів показати гідність людини, тобто створена Богом людина займає центральне місце в творенні, оскільки Бог уподібнює людину до самого себе-а це є вкрай важливим.

Далі можна прослідкувати, що людина народжується доброю, яка бориться зі спокусами та прагне до ідеалу. Наведемо цитату «…был создан человек, который имеет все названные способности и еще намного лучшую - одаренную разумом и духовным зрением душу, т. е. ум и разум, благодаря которым он и выше и лучше всех»…

Основною метою людини за Болгарським є пізнати світ сповна, і владарювати над всією землею настільки, наскільки джерелом його власного життя є любов Всемогущого.

Складність людської природи, яка покликана стати, подібно Богу, вмістилищем любові і єднання, відбивається також у тому, що «чоловіка і жінку створив їх» У повному протиріччі зі звичаями епохи, автор говорить не тільки про рівну гідність чоловіка і жінки, а й про їх сутнісній єдності.

Отже, вплив людини на природу планети стало настільки сильним, що з дивовижною наочністю явило нам ту відповідальність людини за створений світ, якою наділив нас Творець.

З іншого боку, історія останніх століть демонструє людині всю згубність релігійно-морального індиферентизму і, одночасно, безплідність спроб побудувати поза релігійну, безбожну етику.

Все це робить оповідання про створення світу одним із найбільш яскравих і важливих в Одкровенні і для нашого часу.

12. Філософсько-релігійні ідеї богомілів.

Богомильство — дуалістична єресь, що в Х столітті поширилася в Болгарії і звідти перекинулася й в Україну. Головним її ініціатором і поширювачем уважають на підставі свідчення болгарського полеміста пресвітера Козьми (з другої половини X в.) "попа Богомила, що жив у першій половині X в". Але, як зазначає проф. М. Грушевський, всі відомості про нього настільки непевні, що саме існування цього проповідника богомильства тепер не всі дослідники допускають.

не можна не відзначити великого впливу богомильства на творення в Україні особливо так званих космологічних легенд. Мабуть, і казки про Правду й Кривду, дуже в нас поширені, належать до тих, що витворилися під богомильським дуалістичним поглядом на світ. Проте, вже акад.

Їхні догмати патріарх збирає в таких пунктах:

Існують дві основи — добро і зло, творець світла і творець ночі, творець людини і творець янголів та інших сотворінь. Дух зла — Сатанаїл — творець і пан матерії, всього видимого світла і нашого тіла; подружжя, продовження й розмноження людського роду — це діло Сатанаїлове; Мойсеїв закон і пророки теж були від нього; Христос не був дійсною людиною, і Його смерть і воскресіння були тільки примарою.

Козьма й інші полемісти закидували богумилам, що вони не шанують Богородиці і говорять про неї ганебні речі, відкидають Христові чудеса і не вважають причастя Божою установою; не поважають хреста, вважають його дияволовою вигадкою; не шанують ікон, прирівнюючи їх до ідолів; глузують із святих мощей, кажучи, що при них сидять біси та роблять чуда на збаламучення простаків.

Наші знання про богомолів ми черпаємо з "Книги Іоана Богослова", що зветься також "Секретом єретиків".

Текст її переховався в латинському перекладі в формі відповідей Христа на запити Іоана: розповідається історію Сатанаїла, сотворення світу, гріхопадіння і запанування Сатанаїла над людьми, далі визволення їх Христом і, нарешті, даються провіщання про кінець світу.

Богомільство-це єретичний рух,що виникає у середині 20 ст.Існує богомільська книжність,яку прийнято відносити до апокрифічної літератури. Богомільська література: «Катарський требніх», «Таємна книга», «Бесіда проти Богомілля».

Богомильство отвергало господствующую восточно-христианскую церковь, иерархию, храмы, таинства и обряды, совершаемые священниками (заменив их более простыми молитвами, совместными ритуальными трапезами). Подобно всем средневековым еретикам, богомилы утверждали, что их учение представляет собой подлинное христианство, что оно исходит из Евангелия как самого достоверного источника, единственного, содержащего подлинные слова Иисуса и апостолов. Они не признавали позднейших писаний отцов церкви (например, Иоанна Златоуста, Василия Великого и др.) и отвергали постановления и догматы, принятые на семи вселенских соборах. Истинно христианскими книгами они считали лишь четыре Евангелия (от Матфея, Марка, Луки и Иоанна), послания апостола Павла, «Деяния апостолов» и «Апокалипсис» («Откровение Иоанна. Богомильство не признавало Ветхий завет, поклонение кресту, святым, мощам. В основе религиозно-философского учения богомильства лежало представление о двойственности мира, о постоянной борьбе в нём доброго и злого начал. Земной мир и тело человека богомилы объявляли созданными дьяволом, небесный мир и душу человека — проявлением доброго начала. В богомильских общинах различались «совершенные», которые вели аскетический образ жизни, отрицали брак, и рядовые члены. Богомільство проіснувало до 14 ст.В Київській Русі також було богомильство.Визнавали лише молитву «Отче наш». Как форма социального протеста народных масс богомильство представляло одно из важнейших еретических движений средневековья, сыгравшее крупную роль в истории Болгарии и оказавшее влияние па еретические учения в Западной Европе. В конкретной ситуации середины X в. богомильство содействовало ослаблению феодального Болгарского царства.