Тема 9. Фінанси європейського союзу
9.1.Особливості функціонування фінансової системи ЄС
9.2.Європейський центральний банк, його функції
9.3. Ринок цінних паперів ЄС
9.4.Європейська валютна система
Однією із найхарактерніших особливостей функціонування фін.системи ЄС є те, що на відміну від інших міжнародних економічних організацій ЄС має самостійний бюджет, який об’єднає переважну частину спільних фінансових фондів. Бюджет ЄС – основна фінансова база інтеграційних заходів у межах Союзу, важливий інструмент наднаціонального регулювання економіки країн-учасниць. Створення власної фін.бази – безпрецедентний випадок в історії створення інтеграційних угруповань. Бюджет ЄС концентрує понад 95% усіх об’єднаних ресурсів Союзу. До кошторису Комісії ЄС входять усі бюджетні фонди – Європейський фонд орієнтації і гарантування сільського господарства, Європейський фонд регіонального розвитку, Європейський соціальний фонд, витрати на проведення науково-технічної та промислової політики ЄС та ін. Починаючи із 1971 р. до бюджету ЄС (разом із внесками країн-учасниць) почали надходити власні ресурси у вигляді сільськогосподарських зборів на аграрну продукцію, що ввозиться із третіх країн; митних зборів на ввіз промислової продукції в регіон ззовні; податку на додану вартість (ПДВ). Частина ПДВ з 1979 р.надходить до євробюджету на правах власних ресурсів Союзу. Щорічно встановлюється частка ПДВ, яка підлягає відрахуванню країнами-учасницями ЄС до бюджету. Розмір податку, що перераховується кожною країною, не повинен перевищувати 1% розрахованого податку, виходячи із передбаченої ЄС єдиної основи стягнення податку. Витратна частина бюджету містить кошториси витрат усіх керівних інститутів ЄС.
На початку 60-их років Комісія ЄС розробила програму гармонізації національних бюджетів, яка передбачала вирішення суто технічних питань- розробку рекомендацій щодо уніфікації бюджетної статистики і зближення структур національних бюджетів, зіставлення і аналіз бюджетів, розробку методики гармонізації бюджетної політики.
У 80-их рр.. перед економікою ЄС постали завдання зниження рівня інфляції, досягнення стійких темпів економічного зростання, підвищення рівня зайнятості, стабілізації платіжних балансів. Відповідно до цих завдань Комісія ЄС визначила основні напрями у сфері бюджетної політики: скорочення дефіцитів держбюджетів; збільшення частки бюджетних коштів, які направляються на інвестування; перекваліфікація роб.сили і зниження виробничих витрат; посилення контролю за рівне соціальних витрат. Податкова гармонізація ЄС включає не тільки приведення систем оподаткування до «єдиного знаменника», тобто зближення податкової структури, механізму стягнення, величини основних податкових ставок, а й проведення країнами-учасницями узгодженої под..політики при вирішенні довгострокових структурних проблем. Гармонізована податкова політика означає, що автономне використання податкових інструментів окремими країнами ЄС має перебувати під контролем керівництва ЄС, яке, виходячи із загальних інтересів усіх партнерів, визначає под..політику кожного учасника ЄС.
Із гармонізацією бюджетної і податкової політики в ЄС триває активний процес уніфікації діяльності банківської сфери, створення єдиного ринку банківських послуг, формування якого в основному закінчилося в кінці 1992 р. Цей ринок передбачає такі принципи діяльності європейських ринків:
- для здійснення банк.діяльності на території будь-якої країни-учасниці ЄС достатньо одержати ліцензію в одній із цих країн ( мається на увазі країна походження банку);
- основною моделлю організації європейських банків є універсальний банк, який здійснює фін.операції всіх видів, включаючи операції з ц.п.;
- регулювання банк.діяльності і нагляд за нею здійснює країна походження банку.
Перша банк. директива (1977 р) та друга банк.директива (1993 р) містять узгоджені правила захисту інтересів вкладників, інвесторів і споживачів фін.послуг; регулюють проблеми платоспроможності банків,встановлюють співвідношення власних і запозичених активів; принципу захисту банк.теємниці; правила фін.звітності; рекомендації щодо прозорості закордонних фін.оборудок з метою попередження відмивання «брудних грошей». Багато принцтпових положень цих двох директив базуються на рекомендаціях Банку міжнародних розрахунків у Базелі – найавторитетнішої міжнародної банківської установи світу. У 1994 р. міністри фінансів країн-учасниць ЄС домовились щодо основних положень нової Директиви про посилення контролю за діяльністю банків та ін. фін.інститутів, яка була спрямована на посилення прозорості діяльності фін.груп.
У липні 1998 року розпочав роботу Європейський центральний банк (ЄЦБ) у Франкфурті-на-Майні, а з січня 1999 року успішно було впроваджено єдина валюта ЄС – євро. До Ради ЄЦБ входять президенти національних централ.банків, президент ЄЦБ, його заступник та ще 4 члени правління. Перший склад Правління ЄЦБ (6 осіб) було призначено на зустрічі у верхах країн-членів ЄС у Брюселі на початку травня 1998 р. Першим президентом ЄЦБ став голландець, а його наступником став француз. Президенти національних централ.банків у Європі,що входять до Ради ЄЦБ, призначаються на 5 років, при цьому допускається повторне призначення. Усі члени Ради ЄЦБ мають рівні права при голосуванні, рішення приймаються простою більшістю голосів. З 1 січня 1999 р. ЄЦБ взяв на себе відповідальність за стабільність нової валюти євро, а також за політику процентних ставок і грошової маси у просторі євро. ЄЦБ має повну незалежність від політичних вказівок національних урядів.
Європейські вал.біржі, натхненні успіхами євро, об’єднають зусилля та готуються до поступового злиття. Так, Паризька та Швейцарська біржі підписали угоду про спільне проведення операцій на ринку акцій та облігацій. З 1999 року вони стали членами єдиної «партнерської біржі», яка влітку цього ж року перейшла на сучасну, максимально спрощену єдину систему проведення біржових операцій. Європейська комісія встановила правила, за якими євро угоди і ін. послуги, такі як переведення рахунків на євро, виплати і внески, обмін банкнот – не оподатковуються. Підтверджується також безперервність договорів: сторони не можуть на підставі євро переходу змінити чи закрити угоди.
Готівкові євро з’явились у 2002 році у вигляді 7 нових банкнот, номіналом 5,10,20,50,100,200,500 євро.
Дбаючи про надійність спільної валюти, країни-члени ЄС поставили жорсткі вимоги щодо фінансово-економічних показників країн, які бажають користуватись євро:
- дефіцит держбюджету не може перевищувати 3% від ВВП;
- сукупний держ.борг має становити не більше як 60% від ВВП;
- річна інфляція не може бути вищою середнього рівня інфляції у трьох країнах ЄС із найнижчим рівне інфляції (приблизно 3-3,3%) більш як на 1,5%;
- середнє номінальне значення довгострокових процентних ставок не повинне перевищувати 2% від середнього рівня цих ставок трьох країн ЄС із найстабільнішими цінами (приблизно 9%);
- країни, що переходять на нову європейську валюту, мають дотримуватися встановлених меж коливань вал.курсів у діючому механізмі європейських валютних систем.
Головними критеріями переходу до єдиної валюти на першому етапі були стабілізація державних фінансів та усунення взаємних обмежень на рух платежів і капіталів між країнами-членами ЄС. Нині у просторі євро проживає 291 млн.осіб, а його економічний потенціал сягає 20% економічного потенціалу загальносвітової економіки.
Щодо України, то сьогодні не йдеться про її приєднання до зони євро, бо наші економічні показники поки що не дають змоги наблизитися до країн цієї зони. Однак, враховуючи той факт, що значна частина нашого зовнішньоторговельного обороту припадає саме на зону євро, для України запровадження євро і заснування в Європі якісно нової валютної зони має вже сьогодні велике економічне значення, як для окремих муб»єктів зовнішньоекономічної діяльності, так і для економіки України загалом.
У 1985 р.ЄС було прийнято директиви щодо регулювання ринку ц.п.,які стосувались транспортних операцій, здійснюваних взаємними і спільними інвестиційними фондами; взаємного визнання терміну ц.п., допущених на фондові біржі; фондових операцій; питань інформування широкої публіки про передбачувані випуски ц.п. Із 1994 р.діє домовленість про використання компаніями національної документації при реєстрації переліку ц.п. на фондових біржах інших країн. З 1996 р. для фін.інститутів вступив в дію принцип відповідальності власних капіталів ризикам здійснюваних операцій.
Тому, заходи які реалізуються у фін.сфері керівними органами ЄС, ведуть до відміни обмежень і бар’єрів на шляху переміщення капіталів і фін.послуг, перегляду цілої низки національних стандартів діяльності фін.інститутів і введення єдиних правил контролю за їхньою діяльністю. Також вживаються заходи щодо полегшення організації операцій з мобілізації капіталів на фондових біржах і ринках капіталу, введені і діють єдині правила, які регулюють питання емісії й обігу ц.п., в т.ч. і боргових. За останні 10 років ринок ц.п. ЄС суттєво розширився за рахунок впровадження великої кількості нових видів фін.зобов’язань. Завдяки цьому, з одного боку, у промислових компаній з’явились нові можливості одержання кредитів із банк.джерел, з іншого – це зумовлює розширення спектра і більшу доступність для клієнтів різного роду фін.послуг і значне зниження їх затрат.
Успішному функціонуванню фін.системи ЄС активно сприяє діяльність Європейського інвестиційного банку та створених у його рамках фондів , таких як – Європейський інвестиційний фонд, Тимчасовий Единбурзький фонд кредитування, Премії ЄІБ і Європейський фонд розвитку.
Однією із особливостей сучасних вал. відносин кінця 70-тих років ХХ століття була поява поряд із міжнародною вал.системою – Європейська вал.система (згодом Економічний і валютний союз). Європейська вал.система- це специфічна організаційно-економічна форма відносин країн Європейського економічного союзу (ЄЕС) у вал.сфері, спрямована на стимулювання інтеграційних процесів, зменшення амплітуди коливань курсів національних валют та їх взаємну ув’язку. Метою створення Європейської валютної системи(ЄВС) було досягнення валютної стабільності та створення єдиної валюти, яка оберталася б в ЄЕС, вирівнювання основних економ.показників та уніфікація економічної політики, розробка та впровадження засобів колективного регулювання вал.сфери, стабілізація економ.становища країн-членів ЄВС. Створення ЄВС диктувалось прагненням Західної Європи до більшої фінансової самостійності і стабільності за рахунок послаблення прив’язки європейських валют до долара.
Європейська вал.система включала три складові:
зобов’язання щодо узгодження зміни ринкових вал.курсів у взаємодомовлених кількісних межах за допомогою вал.втручання центральних банків;
механізм кредитної допомоги урядам, які зазнали фін.труднощів при підтримці ринкового вал.курсу на двосторонній основі за рахунок засобів спеціального Європейського фонду вал.співробітництва (ЄФВС) із загальним капіталом 25 млн.ЕКЮ, який згодом було реорганізовано у Єропейський вал.фонд. Ці кошти використовували для короткотермінового ( від 3 – 6 місяців) і середньострокового (від 2-5 років) кредитування;
спеціальна європейська розрахункова одиниця – ЕКЮ, що була колективною міжнародною валютою і мала визначений валю курс, розрахований на базі «вал.кошика» національних валют країн-членів ЄВС з врахуванням їх частки у сукупному валовому національному продукті.
ЕКЮ існувало у вигляді безготівкових записів на рахунках країн-учасниць ЄВС у Європейському вал.інституті. ЕКЮ була еталоном виміру всередині ЄВС, оскільки до неї встановлювались паритети і центральні курси кожної європейської валюти. ЕКЮ випускалась з метою забезпечення вал.резервів і була об»єктом виплати процентів. ЕКЮ не могла застосовуватись для розрахунків поза межами центральних банків ЄЕС і не була дійсним резервним активом, а лише кількісним виразом частки резервних активів у золоті та доларах. ЕКЮ не була вільноконвертованою центральними банками і не могла створюватися кредитними операціями.
Успішне функціонування Європ.вал.системи створило необхідні передумови для формування Економічного і валютного союзу. Стратегічною метою союзу визначалося запровадження єдиної валюти і єдиного центрального банку дванадцяти. На основі «Плану Делора» (Делор-Президент Європейської комісії) було розроблено засади договору про Європейський Союз, який було підписано у нідерландському місті Маастрихт. Цей договір набрав чинності 1993 р, важливою складовою якого стало створення 1 січня 1999 р. Європейського Економічного і вал.союзу, центральним елементом якого є Європейський вал.союз (ЄВС). В інституціональній структурі Європейського Економічного і валютного союзу чільне місце посідає Європейська система центральних банків (ЄСЦБ), основними функціями якої визнано:
- виконавчу, тобто проведення грош-кред.політики;
- управління золотовалютними резервами країн-учасниць;
- організація платіжних систем;
- банківський нагляд.
До складу ЄЕВС входять Європейський центральний банк (ЄЦБ) та 11 національних центральних банків (НЦБ) країн-учасниць. Вищим керівним органом ЄСЦБ є Керівна рада, яку очолюють Президент і віце-президент. До складу Керівної ради входять 6 членів Виконавчої ради, включаючи президента і віце-президента, та 11 голів центр.банків країн-учасниць. Центральні банки інших країн ЄС є асоційованими членами ЄСЦБ і мають право дорадчого голосу.
ЄСЦБ є незалежним інституціональним елементом ЄЕВС і провадить незалежну грошово-кред. політику, основні напрями якої розробляє ЄЦБ, а центральні банки країн-учасниць є відповідальними за її дотриманням.
Найважливіша ціль грош-кред.політики ЄСЦБ – це забезпечення стабільності внутрішніх цін у середньостроковому періоді. Цінова стабільність у ЄЕВС має спиратись на моніторинг, аналіз і прогнозування динамік цін, визначення факторів ризику дестабілізації цін. Аналітичну базу для цього становить динаміка інших макроекономічних показників: середньої заробітної плати, валютних курсів, курсів ц.п.
Офіційні золотовалютні резерви ЄЕВС – найбільші в світі. Їх частка становить 16% світових резервів проти 14% Японії та 4% США. Частка євро у світових золотовалютних резервах зменшилася порівняно із сукупною вагою заміщених національних валю країн-учасниць, але посідає друге місце після частки долара США. Ця пояснюється реструктуруванням резервів країн