Тема 8. Міжнародні фінанси
8.1.Міжнародні фінанси в сучасній світогосподарській системі
8.2.Складові і функції міжнародних фінансів
8.3.Міжнародні фінансові потоки
8.4.Валютне регулювання, валютнеобмеження та валютні ризики
8.5.Міжнародні фінансово-валютні інституції, міжнародні економічні організації
Виникнення і розвиток міжн.фінансів є зумовлені глобалізацією економічних зв’язків, посиленням інтеграційних процесів у економічній, політичній і соціальній сферах. Міжнародна фін.с-ма обслуговує міждержавний рух товарів, послуг та факторів виробництва і відіграє самостійну роль, яка проявляється через функціонування міжнародних фін.ринків.
Міжнародні фінанси визначаються як сукупність відносин зі створення і використання грош.коштів (фондів), необхідних для здійснення зовнішньо економ.діяльності міжнародних фірм і держав. Під грош.коштами, коли йдеться про фінанси, розуміють не просто гроші, а гроші, як капітал, тобто вартість, яка приносить додаткову вартість (прибуток). К а п і т а л – це рух, постійна зміна форм у кругообігу, який проходить три стадії – грошову, продуктивну, товарну. Тому, фінанси – це грошовий капітал, поток грош.коштів, які обслуговують обіг капітал.
Специфіка міжн.ф. полягає в тому, що дії в сфері міжн.ф. пов’язані з низкою часових та просторових чинників ринку ( валютного, кредитного, інфестиц.,політичного), що зумовлюються невизначеністю і коливанням обмінних курсів цінних паперів, відмінністю порівняльних темпів інфляції та рівнів відсоткових ставок у різних країнах, невизначеністю економ.політики тієї чи ін.країни. Міжнародні фінанси є однією із визначальних підсистем світового гос-ства, яка справляє вирішальний вплив на націонал.та світов.економіку. В той же час між.ф. функціонують як цілісна сис-ма, складовими якої є:
- світова валютна с-ма, яку характ-зують такі складові як національні та резервні валюти, міжнародні колективні валюти, умови взаємодії конвертованості, валютний курс, націонал.та міжнародні механізми регулювання вал.курсів;
- міжнародні розрахунки, які обслуговують рух товарів, факторів виро-цтва, фін.інструментів, а також платіжний баланс, у якому відображаються всі операції, пов»язані з між народ.розрахунками;
- міжнародні фін.ринки та механізми торгівлі конкретними фін.інструментами – валютою, кредитами, цін.паперами;
- міжнародне оподаткування, як метод мобілізації фондів грош.коштів;
- міжнарод.фін.менеджмент, головне місце в якому приділяється між народ.інвестуванню, управлінню ризиками, транснаціональному фінансуванню тощо.
До головних функцій М.Ф. відносять:
1) р о з п о д і ль ч а , сутність якої полягає в тому що через механізм МФ здійснюється грош.розподіл і перерозпод.світового продукту. Внаслідок існування МФ створюються, розподі., і викор-ються грош.фонди, забезпечуються різні потреби світового госп-ства. Ця функція покликана сприяти організації збалансованого і ефективного світового виробн.-цтва, розвитку в усіх галузях світ.економіки з метою найбільш повного задоволення потреб світ.госп-ства;
2) к о н т р о л ю ю ч а ф-ція, яка в загальному вигляді полягає у здійсненні контролю за вироб-цтвом та розподілом світ.суспільного продукту в грош.формі шляхом обліку та аналізу його руху. Результатом реалізації цієї функції є прийняття рішень щодо МФ, розробки поточної та стратегічної між народ.фін.політики;
3) р е г у л ю в а л ь н а ф-ція, яка пов’язана із втручанням міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій за допомогою фінансів у процес відтворення;
4) с т а б і л і з у ю ч а ф-ція, сутність якої полягаї у створенні в світо господарській сис-мі стабільних умов для економічн. та соціальних відносин.
Міжнародні фін.операції здійснюються на міжнарод.фін.ринках і являють собою діяльність вирішення завдань з організації та управління грош.відносинами, що виникають при формуванні та використанні відповідних коштів у рамках світового фін.середовища.Основні фіжнар.фін. операції – це операції з переказу грошей, операції з капіталом, інвестиційні та спекулятивні операції. Міжн.фін.операції в сучасних умовах динамічно розвиваються, перетворюючи фін. системи окремих країн, а також зв’язки між фін.системами цих країн.
Основними завданнями МФ є:
- аналіз фін.сфери у світвому масштабі;
- визначення взаємодії фін.операцій на світовому рівні та розгляд між народ.фін.операцій як безперервний процес із постійними змінами;
- розробка нових фін.методів, які впливають на регіональні фін.сис-ми та сприяє їх інтеграції;
- аналіз фін.діял-сті на різних рівнях: націонал.,регіонал.,глобальному.
МФ сприяють інтернаціоналізації системи суспільно-економічних та грош.відносин з приводу акумулювання, розподілу і перерозп. інтернаціональних фін.ресурсів та між народ.фін.потоків. Вплив між народ.фін.відносин на розвиток світових господ.зв’язків здійснюються через інтернаціоналізацію всієї сукупності ланок торгівлі, системи валютних та кредитних відносин, механізму цінних паперів та інвестицій. На цій основі формуються пропорції між норд.обміну, тобто досягається внутрішня єдність компонентів світового ринку, а також єдина система маж народ. Валютно-фін. та кред.відносин.
У світовому госп-стві постіно відбувається переливання грош.капіталу з однієї країни в іншу, що створює світові фін.потоки.Міжнародні фін.потоки - це сукупність фін. операцій, об’єктом яких виступає грош.капітал. Ці потоки обслуговують між народ.торгівлю товарами, послугами і перерозподіл капіталів між країнами.
Типи міжн. фін потоків можна класифікувати за такими ознаками:
1)вид економ.діял-сті за структурою платіжного балансу: розрахунки за товари, послуги; оплата праці нерезидентів; доходи від інвестицій; поточні і капітальні трансферти; пряме та портфельне інвестування; потоки резервних активів;
2)економічні взаємовідносини між нерезидентами – зовнішньоторгівельні; капітальні (інвестиційна та кред.дііяльність); спекулятивні; балансуючі (для зрівноваження зовнішніх платежів і розрахунків країн);
3)функціональне призначення – підприємницькі та позичкові;
4)строки виконання фін.операцій – коротко, середньо і довгострокові;
5)форма власності щодо джерел фін.потоків – приватні і офіційні.
Основними каналами руху фін.потоків є:
- валютно-кредитне і розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів і послуг;
- зарубіжні інвестиції в основний і оборотний капітал;
- операції з ц.п. та різними фін.інструментами;
- валютні операції;
- допомога країнами, що розвиваються і внески держави в міжнародні організації.
Обсяг та напрями фін.потоків залежать від різних чинників – це:
стан світової економіки
зниження торгівельних бар»єрів;
різні темпи економ.розвитку країн;
структурна пребудова економіки тієї чи ін. країни
випереджаюче зростання між народ.руху капіталу порівняно з між народ.торгівлею, що відбивається на розмірах міжн.фін.ринках.
перехід промислово-розвинутих країн від трудоємного до наукоємного виробництва
зростання дефіцитів плат.балансів внаслідок незбалансованості між народ.розрахунків.
Головне призначення МФРинку полягає в забезпечення перерозподілу між країнами акумульованих вільних фін.ресурсів для сталого економ.розвитку світ.госп-ства і одержання від цих операцій певного доходу. Через структури МФР тимчасово вільні фін.ресурси переводяться із тих секторів світ.госп-ства, де вони з’являються у ті сектори, де в даний час на них є потреба. Завдяки цьому стає можливим валютне, кредитне, розрахункове обслуговування між нар.тогівлі товарами та послугами, закордонних інвестицій, урядових запозичень тощо.
Головною функцією МФР є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко щалучити достатню кількість фін. засобів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні. Залучення ресурсів на МФР значно розширює фін.можливості кожної країни і сприяє вирівнюванню її економічн.розвитку та створенню умов для підвищення суспільного добробуту.
Світовий фін.ринок традиційно поділяється на міжнародні валютні ринки, міжнародні ринки боргових зобов’язань, міжнарод.ринки ц.п., кожний з яких включає євроринок (ринки євродепозитів, єврокредитів, євроакцій, єврооблігацій, євровекселів тощо).
Сучасний світ.фін.ринок характеризується:
- значним обсягом фін.ресурсів та операцій, які здійснюються цілодобово, у більшості своїй уніфіковані і до яких залучаються суб’єкти з високим рейтингом;
- скасуванням обмежень на фін.потоки через національні кордони, таких як контроль капіталів та обмеження обігу іноземних валют;
- високим рівнем використання інформаційних технологій, які зменшують вартість трансакцій між країнами;
- застосуванням різноманітних фін.інструментів.
Економічні, політ., військові , культурні та ін..відносини між країнами
породжують різноманітні грош.платежі та надходження.
Зовнішньоеконом.діял-сть кожної країни приводить до виникнення двох зустрічних потоків іноз.валюти – вхідного та вихідного. Інтегральним показником цих потоків можуть слугувати баланси міжнарод.розрахунків як співвідношення грош.вимог і зобов’язань, надходжень і платежів однієї країни щодо інших.
Є декілька видів балансів між нар.розрахунків: розрахунковий баланс, баланс міжнарод.заборгованості і платіжний баланс.
Розрахунковий баланс використовується для виявлення країн – нетто-кредиторів і нетто-боржників. Він характеризує співвідношення всіх заборгованостей певної країни з боку іноземних партнерів на певну дату і зобов’язань щодо них цієї країни незалежно від строків надходження платежів. Розрахунковий баланс дає можливість визначити масштаби зовнішньоеком.дія-сті, особливо у сфері міжнародного кредиту, проте від не достатньо повно віддзеркалює стан справ, бо і серед іноземних боргів і серед зобов»язань країни можуть бути як прострочені позиції так і платежі, строк погашення яких ще не настав.
Баланс міжнародн.заборгованості ( його ще називають балансом між народ.інвестицій) не враховує поточної заборгованості, а показує лише співвідношення між закордонними активами і золотовалютними резервами країни, з одного боку, і зобов’язаннями перед іноземними вкладниками, з другого.
Платіжний баланс є найбільш поширеним балансом міжнар.розрахунків який показує співвідношення платежів за кордон і надходжень з-за кордону за певний період часу( кВ, рік, місяць).
Платіжний баланс – це балансовий розрахунок між народ.операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарс.зв»язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів. Тобто, це кількісне і якісне відображення масштабів, структури і характеру ЗЕ операцій країни, її участі у світовому господ-стві.
Останнім часом у доповнення до плат.балансу, який відображає відомості про рух потоків цінностей між країнами, складають і баланс міжнародних активів та пасивів країни, що відображає її міжнарод.фін.стан.
За економ.змістом розріхняють платіжний баланс на певну дату і за певний період.
Плат.баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів і надходжень, які з дня на день постійно змінюються.Плат.баланс за певний період ( місяць, кв.,рік) складається на основі статистичних показників про здійснені за цей період ЗЕ дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародн. економ. зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовому госп-стві. З бухгалт.погляду, плат.баланс завжди перебуває у рівновазі. Але за підсумками його осн.розділів може мати місце або активне сальдо – якщо надходження перевищують платежі, або пасивне сальдо – коли платежі перевищують надходження.
Платіжний баланс необхідний із трьох таких причин:
По-перше – за допомогою записів результатів обміну між країнами легше зробити висновок про стабільність системи «плаваючих вал.курсів», бо плат.баланс допомагає виявити акумулювання валют в руках тих людей, які більше зацікавлені в цьому (резиденти) і тих, які намагаються позбутися цих валют (нерезиденти).
По-друге, плат.баланс незамінний і в умовах фіксованих вал.курсів, оскільки допомагає визначити розміри нагромадження даної валюти в руках іноземців і дає змогу вирішити питання про доцільність підтримки фіксованого курсу валюти, якщо їй загрожує криза.
По-третє – рахунки плат.балансу надають інформацію про накопичення заборгованості, виплату процентів і платежів з основної суми боргу і можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів. Ця інформація необхідна для того, аби зрозуміти наскільки країні-боржнику стало важче чи дорожче погасити борги іноземним кредиторам.
Платіжний баланс складається з таких розділів:
торговельний баланс, тобто співвідношення між вивезенням та ввезенням товарів;
баланс послуг та некомерційних платежів (баланс «невидимих» операцій);
баланс руху капіталів і кредитів.
Торговельний баланс – це співвідношення вартості експорту і імпорту. Оскільки значна частина зовнішньої торгівлі здійснюється в кредит, то є розбіжності між показниками торгівлі, платежів та надходжень, що фактично здійснені за відповідний період. Економ.зміст активу або дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни залежить від її становища у світ.госпо-стві, характеру її зв’язків з партнерамиі загальної економ.політики
Баланс послуг та некомерційних платежів - включає платежі і надходження з транспортних перевезень, страхування, електронного, телекосмічного та ін..видів зв’язку, між народ.туризму, обміну науково-технічним і виробничим досвідом, експортних послуг, утримання дипломатичних, торговельних і ін. представництв за кордоном, передачі інформації, культурних і наукових обмінів, різних комісійних зборів, реклами, організації виставок, ярмарок і ін.
Сьогодні послуги стали найбільш динамічним сектором світогосподарс. зв»язків , їх значення і вплив на обсяги і структуру платежів постійно зростають. Це торгівля ліцензіями, ноу-хау, ін. видами науково-техн. І виробничого досвіду, лізингові операції, ділові консультації і ін.послуги виробничого і персонального характеру.
Баланс руху капіталів і кредитів – це співвідношення вивозу і ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів. За економ.змістом ці операції поділяються на 2 категорії:
1 – міжнарод.рух підприємницького капіталу;
2 – міжнарод.рух позикового капіталу.
Підприємницький капітал включає прямі закордонні інвестиції ( придбання і будівництво під-ств за кордоном) і портфельні інвестиції ( купівля ц.п. закордонних компаній).
Міжнарод.рух позичк.капіталу класифікується за ознаками терміновості.
Розрізняють коротко, середньо і довго строк. операції. Довго- і середньо строк. операції включають державні і приватні запозичення, які надають на термін понад 1 рік. Одержувачами держ. запозичень і кредитів виступають переважно країни, що розвиваються і ті які відстають від світових лідерів (постсоціалістичні країни), тоді як розвинуті країни виступають головними кредиторами. До приватних запозичень і кредитів вдаються нарівні з країнами, що розвиваються , також корпорації розвинутих країн, активно використовуючи залучення ресурсів зі світового ринку у формі випуску довгострок. ц.п. або банк.кредиту. Короткострокові операції включають між народ.кредити терміном до 1 року; поточні рахунки національних банків у закордонних банках; переміщення грош.капіталу між банками.
Валютне регулювання – діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямовану на регламентацію та регулювання міжнарод.розрахунків і порядку здійснення операцій з валютою та вал.цінностями з метою урівноваження платіжних балансів, зміни структури імпорту або його обмеження, скорочення платежів за кордон, концентрації вал.ресурсів у руках держави.
Основними завданнями здійснення вал.регулюання та контролю є:
1.організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості націон.грош.одиниці;
2.регулювання платіжної функції іноземн.валюти та ін. іноземн.інструментів. регламентація поточних операцій платіжного балансу;
3.організація внутрішнього вал.ринку;
4.регламентація та регулювання банк.діял-сті з вал.цінностями;
5.встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон вал.цінностей;
6.забезпечення стабільних джерел надходження іноземн.валюти на національний вал.ринок.
Вал.регулювання забезпечується спеціальною системою правових норм і засобів. У системі держ. регулювання економ. життя кожної країни виділяють сукупність заходів, які проводяться центральними банками у сфері грош.обігу і валютних відносин з метою впливу на купівельну спроможність грошей, валютні курси та на економіку загалом, що становить сутність певної вал.політики держави. Ця політика здійснюється переважно у 2 формах :
обліковій (дисконтній) та девізній. Облікова (дисконтна) політика означає зміну облікової ставки центральн,банку з метою регулювання вал.курсу шляхом впливу на рух короткострокових капіталів. В умовах пасивного платіжного балансу центральн.банк підвищує облікову ставку і цим самим стимулює приплив іноземного капіталу з країн, де цей рівень нижчий. Цей приплив коротко строк.капіталів поліпшує стан платіжн.балансу, створює додатковий попит на національну валюту, таким чином сприяє підвищенню її курсу. Девізна політика спрямована на регулювання вал.курсу шляхом купівлі-продажу іноземн.валюти (девіз). У сучасних умовах девізна вал.політика часто набирає форми вал. інтервенції – прямого стручання центр.банку в операції з іноземн.валютою на вал.ринках при одночасному введенні обмежень у сфері вал.операцій на внутрішньому ринку. При використанні девізної політики у разі падіння курсу націон.валюти центр.банк країни продає на вал.ринках , як правило, значні суми іноземної валюти, що приводить до зростання курсу націон.валюти щодо іноземної і навпаки, скуповування іноземн.валюти веде до падіння курсу національної.
Девізна вал.політика справляє тимчасовий і обмежений вплив на рівень вал.курсу. якщо немає докорінних порушень платіжного балансу. За наявності таких порушень активне використання девізної політики може призвести до швидкого виснаження вал.резервів країни, не запобігши при цьому процесу знецінення націон.валюти.
Валютне обмеження є системою нормативних правил, встановлених в законодавчому та адміністративному порядку, які спрямовані на обмеження операцій з золотом, вал.цінностями та іноземною валютою. Вони поширюються на фіз..і юрид.осіб при обміні валюти власної країни на іноземну, і також при ін.. вал.операціях. Вал.обмеження передбачають організацію і здійснення компетентними органами відповідних країн спеціальних заходів вал.контролю з метою врівноваження платіжних балансів і підтримки курсів націон.валют. Система вал.контролю за здійсненням вал.операцій то послаблюється то стає більш жорсткішою залежно від економічної ситуації як в окремій країні так і в світовому госп-стві. Втручання держави у сферу міжнар.вал-фін.відносин виявляється в періодичному використанні валютних клірингів , при застосуванні яких взаємні розрахунки між двома або кількома країнами здійснюється шляхом заліку зустрічних вимог, а платежі валютою здійснюються лише на суму різниці в товарних поставках та наданих послугах. Вал.кліринг спочатку використовувався лише для зовнішньоторговельних розрахунків, а згодом був поширений на операції неторговельного характеру та ін.платежі, що виникають у результаті економічних зв’язків між окремими країнами та економ.угрупованнями. Вал.кліринги справляють двоїстий вплив на розвиток зовнішньої торгівлі. З одного боку, вони пом’якшують негативні наслідки вал.обмежень, надаючи можливість країнам-експортерам використовувати вал.виручку. З ін..боку, при клірингових розрахунках зовнішньоторговельн. оборот необхідно регулювати з кожною країною окремо, а валютну виручку можна використовувати лише в тій країні, з якою укладена клірингова угода. Крім того, замість виручки у конвертованій валюті експортери за поставлені товари на надані послуги одержують національну валюту. Спочатку це було причиною пошуку країнами різних обхідних шляхів щодо додержання клірингових угод, а згодом з лібералізацією міжнарод.економ.відносин, вал.кларинг між розвинутими країнами значно скоротився.
Зовнішньоеконом.операції пов’язані з різного роду вал.ризиками , небезпекою вал.(курсових) втрат, які можуть виникнути у зв’язку зі зміною курсу іноз.валюти щодо національної при проведенні зовнішньоторговельн., кредитних і валютних операцій. При цьому, експортер може зазнати збитків (курсових втрат) при зниженні курсу іноземн.валюти щодо національної – в період між підписанням контракту та здійсненням за ним платежів. Курсові втрати імпортера пов’язані з ймовірним підвищенням курсу валюти, в якій передбачені розрахунки за контрактом. За запобіганням вал.ризиків практика між народ.розрахунків виробила систему вал.застережень, які є специфічною формою вал.обмежень. Вал.захисні застереження направлен на учунення або обмеження вал.ризику в торговельно-економ.відносинах з країнами, розрахунки з якими здійснюються у вільно конвертованій валюті, а також тими з них, де розрахунки здійснюються за клірингом. При цьому застереження, що передбачають перерахунок суми платежу в разі зміни курсу валюти платежу, є двосторонніми , бо можливі збитки і вигоди однаково поширюються і на експортера і на імпортера. Односторонні застереження захищають інтереси тільки однієї стороки на випадок підвищення або зниження вал.курсу.
Система вал.обмежень регламентується державою в цілому, а специфічна їх форма – вал.застереження – використовується на макроеконм.рівні у ЗЕ відносинах юр. і фіз..особами. Система вал.регулювання і вал.контролю спрямована на досягнення країнами, ін..суб’єктами ЗЕ відносин більшого ступеня своєї платоспроможності щодо ін..країн чи суб»єктів та світового співтовариства в цілому.
Відповідно до чинного законодавства, органами вал.контролю в Україні визначені: - НБУ; - Уповноважені банки; - ДПАУ; - Міністерство зв’язку України; - Державний митний комітет України. Залежно від своїх функцій зазначені органи мають різний обсяг повноважень у сфері вал.контролю. Головними органами вал.регулювання та контролю виступає НБУ.
Валютними операціями називають певні банківські та фін.операції, пов»язані з переходом права власності на вал.цінності. Це використання вал.цінностей як засобу платежу; ввезення, вивезення, песилання та переказування вал.цінностей; отримання та надання кредитів, перерахування відсотків; залучення інвестицій, придбання цінних паперів та ін..операції, здійснення яких відбувається тільки за умови отримання відповідних ліцензій НБУ. Валютні операції поділяються на п о т о ч н і та т е р м і н о в і.
До п о т о ч н и х вал.операцій відносять:
- «тод» (поставка валюти сьогодні – «сьогодні на сьогодні»);
- «том» (поставка валюти наступного роб.дня – сьогодні на завтра»)
- «спот» (поставка валюти на другий день – «сьогодні на післязавтра»)
Такі операції використовуються переважно для обслуговування зовнішньоторговельних розрахунків, а також з метою одержання додаткового прибутку в разу коливань вал.курсів.
Протягом останніх 10-15 років широкого розвитку набули т е р м і н о в і вал.операції, такі як - форвардні, ф»ючерсні, опціонні, вал.арбітражі та їх різновиди і комбінації.
Форвардними операціями наз. угоди з обміну валют за раніше узгодженим курсом, які укладаються сьогодні, проте дата валютування ( виконання контракту) відкладена на визначений термін у майбутньому.
Валютні ф»юферси – контрактні угоди на купівлю-продаж стандартизованої суми іноземн. валюти за стандартизованою специфікацією валют та узгодженою ціною. Відповідно до такої угоди її учасники одержують право і зобов’язання обміняти обумовлену стандартизовану суму певної валюти на іншу у встановлені терміни в майбутньому за курсами, визначеними на момент укладання угоди.
Валютні опціони є формою термінової угоди двох сторін – продавця і власника опціону, внаслідок якої власник опціону отримує право, а не зобов’язання, купити у продавця опціону або продати йому заздалегідь визначену суму однієї валюти в обмін на іншу ( або на націон. грош. одиницю) за обумовленим вал.курсом.
Арбітражні операції, метою здійснення яких полягає в одержанні прибутку від різниці вал. курсів. Вал. арбітражні операції поділяються на:
- тимчасові, пов’язані із зміною вал.курсів в часі;
- просторові (географічні), пов’язані з різницею вал.курсів на регіональних ( націонал.) ринках;
- конверсійні, обумовлені коливанням курсових співвідношень різних валют.
У світі існує не один десяток міжнарод. фін. організацій (МФО). Фін.організація є міжнародною тоді як її засновники виступають особи із різних країн, причому як приватні так і офіційні (представники держ.структур). Діяльність міжнарод.організацій пов’язана із виконанням певних функцій, які визначаються їхніми статутами. Фін.забезпечення виконання таких функцій здійснюється через фонди, що створюються цими організаціями. Це можуть бути узагальнені фонди, наприклад бюджет ООН, і цільові – під конкретні заходи і програми. Тому з погляду міжнарод.фінансів їх суб’єктами на наднаціональному рівні виступають, з одного боку, міжнародні економічні організації, з іншого – міжнародні фін.інститути.
Міжнародні економічні організації вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн з приводу формування бюджету чи ін. фондів цих організацій. Отримані кошти використовуються на фінансування централізованих заходів, проектів і програм цих організацій , на утримання їхнього апарату та на фін.допомогу окремим країнам. Тому, кожна країна може отримувати кошти від міжнарод.організацій як у вигляді прямого фінансування, так і в опосередкованій формі через різні централізовані заходи, проекти і програми, які стосуються цієї країни чи поширюються на неї.
Міжнародні фін.інститути мають взаємовідносини як з урядами, так і суб’єктами господарювання в окремих країнах. Взаємовідносини з урядами складаються за 2 напрямами. 1-ий відображає процес формування статутного капіталу за рах.внесків окремих країн. 2-ий характеризує кредитні взаємовідносини – надання кредитів урядам та їх погашення і сплата процентів. Взаємовідносини з підприємствами мають двосторонній кред.характер. Міжнародні фін.інститути здійснюють фін.забезпечення певних проектів, надають кредити окремим підприємствам, як правило, на конкурсній основі.
Отже, як міжнарод.економ.організації, так і фін. інститути забезпечують централізацію певної частини міжнарод.фін.ресурсів для забезпечення потреб світового господарства. Вони фінансують окремі проекти і програми, керуючись інтересами світового господ-ства в цілому, а не окремих країн, якими б важливими вони для цих країн не були.
Наднаціональна координація міжнарод.фінансів здійснюється міжнародними та регіональними вал.-фінансовими організаціями, які створюються на базі багатосторонніх угод між державами. Їхня мета – сприяння розвитку зовнішньої торгівлі і міжнародного та регіонального вал.-фін. співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів
країн, що входять до них, регулювання курсів їх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.
Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний вал.фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який сьогодні є головною установою Світового банку. Окрім МБРР до структури Світового банку входять:Міжнародна фін.корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ) та Центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).
У липні 1944 р. представники 44 країн на вал.-фін.конференції ООН, що відбулася у Бреттон-Вудсі (США), підписали «Заключний акт», складовими якого були статути МВФ та МБРР.
Міжнародний валютний фонд (МВФ) – міжнарод.наднаціональна вал.-кред.організація, яка має статус спеціалізованої представницької установи ООН. МВФ розпочав свою діяльність з березня 1947 р. Місце перебування - Вашингтон. Відповідно до статуту , метою створення МВФ була сприяння міжнародному вал.співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримування рівноваги платіжних балансів країн-членів Фонду, вжиття системи заходів, спрямованих на регулювання валю курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам-членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних балансів, на ліквідацію вал.обмежень, організацію консультативної допомоги з фін. та вал. питань. Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються з внесків країн-членів, для кожної з яких встановлюється вступна квота залежно від країни у світовій торгівлі. Ця квота переглядається кожні 5 років. Квота країн-членів МВФ під час дії Бреттон-Вудської вал.системи складалася з 25% у золоті і 75% - у національній валюті даної країни, а з моменту введення в дію Кінгстонської вал.системи ця квота складається з 22,7% - у вільно конвертованій валюті і 77,3% у національній валюті.
У 1947 р. членами МВФ було 49 країн світу, а його основний капітал становив 7,7 млрд.дол.США. Найбільші розміри квот належали США, Великобританії, Франції, Китаю та Індії. Нині оплачений капітал сягає 297млрд.дол.США. Із цієї суми 2/3 належить промислово-розвинутим країнам і лише 1/3 – країнам, що розвиваються, які становлять 4/5 членів Фонду. У 1991-1992 рр. членами Фонду стали понад 20 країн світу, в т.ч. колишні республіки СРСР. Всього на сьогодні членами МВФ є 181 країна. Україна була прийнята до МВФ у 1992 р.
Керівними органами Фонду є Рада управляючих, Директорат, Секретаріат. Вищим органом є Рада управляючих, яка приймає у Фонд нових членів, затверджує зміни паритетів валют країн-учасниць, переглядає квоти, розподіляє чистий прибуток Фонду. Директорат займається поточним регламентуванням діяльності цієї організації. Голоси у Раді управляючих МВФ розподіляються залежно від розміру квоти тієї чи ін. країни.
Визначальним органом Фонду є Виконавча рада, яка складається з 24 виконавчих директорів. З них 8 представляють окремі країни ( США, Німеччина, Японія, Франція, Великобританія, Саудівська Аравія, Росія, Китай). Решта виконавчих директорів представляють групи країн. Україна входить до групи з 12 таких країн як Нідерланди, Румунія, Ізраїль, Болгарія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Грузія, Кіпр, Молдова, Вірменія, Македонія.
Виконавчим директором цієї групи країн є представник Нідерландів. Україна посідає в групі 2-ге місце за кількістю голосів. ЇЇ представник призначений заступником виконавчого директора від групи.
У 1995 р. між країнами-членами МВФ було досягнуто домовленості про створення механізму термінової фін.допомоги окремим країнам на випадок фін.криз, включаючи створення вал.стабілізаційних фондів. Ця допомога реалізується через політику траншів та механізм розширеного фінансування.
Політика траншів застосовується тоді, коли кредити Фонду надаються звичайними каналами країнам-членам МВФ у вигляді траншів, або часток, які становлять 25% квоти відповідної країни у Фонді. Для одержання першого та наступних кред.траншів країни-члени фонду повинні продемонструвати серйозні зусилля щодо подолання ними труднощів, пов»язаних зі станом платіжного балансу.
Механізм розширеного фінансування використовується тоді, коли Фонд підтримує середньострокові програми шляхом домовленості про розширене фінансування країн-членів МВФ з метою подолання труднощів з платіжним балансом, викликаних макроекономічними і структурними проблемами.
Основу фінансових коштів МВФ складають платежі країн-членів в рахунок встановлених для них квот. Відповідно до квот визначаються права запозичення для більшості кредитів МВФ і право голосу. Спочатку чверть платіжних зобов’язань країн виконувалась золотом, залишок – валютою країни, який оформлюється у вигляді безоборотної , безпроцентної ноти (простого векселя). Зі змінами статуту МВФ (1978) місце золота зайняли платежі в іноземній валюті. Проте фонд може дозволити цю частину платежів здійснювати у власній валюті країни ( для слаборозвинутих країн).
Крім платежів членів, МВФ може використовувати і ін. можливості для поповнення своїх кред.ресурсів – обо’язковий продаж членами МВФ своєї валюти у встановлених межах; запозичення у членів МВФ при їх згоді; операції на міжнародних фін.ринках; процентні платежі по раніше наданих кредитах і повернення основних сум боргу; кред.лінії. які відкриваються групами країн. Джерелом засобів МВФ є також продаж золотого запасу, накопиченого вперіод системи фіксованих паритетів. Основним напрямом використання коштів Фонду є кредитування. Кредити фонду мають ряд ознак. По-перше, найчастіше величина кредиту пов’язується з розміром квоти країни в МВФ, хоча є і виключення. По-друге, кредит надається у формі запозичення, при якому країна купує у МВФ іноземну валюту за власну валюту. Після закінчення встановленого періоду часу країна-член зобов’язана викупити національну валюту в тій сумі в якій був наданий кредит. По-третє, кредити надаються за умови прийняття та виконання країною певних зобов’язань із реформування економіки. Основними видами кредитів МВФ є так звані кредитні угоди “stend-by”. Головне призначення їх полягає у кредитуванні макроекономічних стабілізаційних програм країн-членів для подолання дефіциту платіжн.балансу. Кошти, купуються країною в межах кред.ліній, надаються траншами. Кожен наступний транш надається тільки за умови виконання країною стабілізаційних програм. Якщо країна не виконую умов угоди МВФ, то черговий транш може бути затриманий або зобов’язання про його надання може бути анульоване. Іншим видо кредитів МВФ є надання коштів на поповнення валютних резервів центрального банку країни. Ці кошти слугують для запобігання різким коливанням вал.курсу, які можуть призводити до великого дефіциту плат.балансу.
Лінії компенсаційного фінансування відкриваються для країн – експортерів сировини і імпортерів зернових. При експорті компенсуються тимчасові збитки, що виникають у країн, валютні надходження яких сильно залежить від кон’юнктури світових експортних цін, при імпорті – додаткові витрати, пов’язані з підвищенням імпортних цін на зерно.
Для країн, які мають низький рівень доходу на душу населення і проблеми із платіжним балансом, МВФ надає кредити на боротьбу з бідністю та забезпечення економічного зростання. Процентна ставка по них не перевищує 0,5% річних. Перед наданням таких кредитів країна-позичальник, МВФ і Світовий банк розробляють спільно середньостроковий рамковий план економ.розвитку, який слугує основою програми структурних перетворень, що конкретизується в щорічних угодах сторін.
Враховуючи, що деякі країни не дотримуються своїх платіжних зобов’язань, МВФ відкрив страхові рахунки, кошти на які надходять в основному з процентів по кредитах МВФ, внески країн-боржників і країн-кредиторів. Щорічно страхові резерви МВФ підвищуються на 5%.
У 1944 р. на Міжнародній вал-фін. конференції в Бреттон-Вудсі крім МВФ було утворено Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР).
Місце перебування – Вашингтон. Це одна з найбільших у світі міжнародних фін-кред.установ, яка надає довгострокові кредити під державні програми, тільки урядам та центральним банкам країн-членів. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ. МБРР є головною складовою Світового банку (СБ). Крім МБРР до Світового банку входять Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).
Головним завданням Світового банку є сприяння сталому економічному зростанню, яке веде до скорочення бідності у країнах, що розвиваються, шляхом надання допомоги у зростанні виробництва через довгострокове фінансування проектів і програм розвитку. МБРР на початку своєї діяльності був призначений, згідно до Статуту, надавати потерпілим від війни країнам довгострокові кредити для відбудови їх економіки, а також гарантувати приватні інвестиції за кордоном. Сьогодні Банк надає технічнуі фін.допомогу більш ніж 100 країнам світу, які є членами МВФ. Основна маса кредитів направляється на розвиток виробничої інфраструктури та сільського господарства – галузей відносно малорентабельних, з високим строком окупності і витрат де неохоче вкладає свої кошти приватний капітал. МБРР фінансує як пріоритетні держ.програми в галузях енергетики, імпорту обладнання для розвитку гірничої промисловості, інвестування проектів для будівництва нафто- і газопроводів, модернізацію під-ств тощо. Сьогодні налічується 180 держав-членів МБРР. Статутний капітал МБРР створюється шляхом підписання країн-членів на його акції та випуску облігацій. Акції розподіляються між країнами-членами відповідно до їх квот у МВФ. Першочергові внески до стат.капіталу здійснюються в розмірі 20% від суми підписання, для створення власних ресурсів Банку, необхідних для здійснення його операцій. Інші 80% мають бути сплачені за першою вимогою Банку. Значну частину кредитів МБРР надає з коштів, одержаних від розміщення на ринку капіталів своїх облігаційних позик. Кредити МБРР надаються, як правило, на термін 15-20 років і мають п’ятирічний пільговий період. Ці кредити надаються країнам, які продемонстрували певне економічне зростання та соціальний прогрес. Кожна позика надається уряду чи під його гарантії зацікавленій країні. Відсоткова ставка кредиту змінюється кожні 6 місяців і орієнтується на рівень відсоткових ставок міжнародних ринків позикового капіталу. Поточна відсоткова ставка становить 7,6%. Ці відсоткові ставки залежать від наявних в Банку коштів, які надходять від продажу облігацій МБРР на світових ринках капіталу, від нерозподіленого прибутку, погашення раніше наданих кредитів та додаткових пожертвувань економічно розвинутих країн.
Вступ України до МВФ забезпечив її членство в МБРР (квоту – 10 678 акцій на загальну суму близько 5 млрд.дол.США), що дає можливість нашій країні залучати іноземні інвестиції для вирішення таких актуальних проблем, як стабілізація економіки, її структурна перебудова, інтеграція України у світове господарство.
Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена як філія МБРР у 1960 р. з метою збереження впливу розвинутих західних держав на країни, що розвиваються. МАР надавала безпроцентний кредит на строк до 50 років (з 1986 р.строк надання кредитів скорочено до 40 років для найменш розвинутих країн та до 35 років – для ін. країн «третього світу»). Погашення кредитів починається з 11-го року після початку їх використання. Кредити надаються урядам та приватним організаціям країн, що розвиваються, без процентів.
Кредити МАР призначені найбіднішим і найменш платоспроможним країнам і виділяються з урахуванням розмірів їхньої території, річного доходу на душу населення, ступеня ефективності економічної політики. Тільки країни з річним доходом на душу населення, що становить менше ніж 1305 дол. США, можуть користуватися кредитами МАР. Кожний фінансовий проект МАР підлягає обов»язковій політико-економічній експертизі з метою найефективнішого використання фін.допомоги. Кредити надаються в національній валюті держави чи її території. Членами МАР на сьогодні є 160 країн світу.
Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була створена у 1959 р., з ініціативи США. ЇЇ мета – заохочення розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються. МФК надає кредити високорентабельним приватним під-ствам без гарантії уряду на строк від 5 до 15 років з умовою, що частина акцій компанії-позичальника продають МФК. Рівень відсоткових ставок відповідає існуючим на міжнародних фін.ринках. Статутний капітал МФК створено з внесків країн-членів, розмір яких пропорційний частці їх внесків до МБРР. Свою діяльність МФК здійснює в таких основних напрямках:
- інвестування приватного сектору;
- надання комплексних консультаційних послуг урядам і підп.-ствам у здійсненні приватизації;
- формування ринків капіталів у країнах з перехідною економікою.
Сьогодні до МФК входить 174 країни, до яких приєдналася і Україна у 1993 році. Таке членство створило можливості надання нашій країні прямих інвестицій у приватний сектор економіки, фінансування проектів приватних компаній тощо.
У 1988 р.країни-члени Світового банку створили Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ), яке страхує капіталовкладення від втрат, викликаних некомерційними ризиками. До його складу сьогодні входить 149 країн. БАГІ доповнює діяльність інших міжнародних страховиків і пропонує 4 основні типи гарантій: неконвертованість валюти, експропріація, війна і громадянські заворушення, порушення умов контрактів. Неконвертованість валюти – це захист від втрат, які виникли в зв’язку з неможливістю конвертувати національну валюту в іноземну для її переведення за межі країни перебування. Експропріація – захист від втрат, які викликані діями уряду країни перебування у зв»язку з обмеженням або ліквідацією права власності чи контролю над нею, а також права на застраховані інвестиції. Війна і громадянські заворушення – це захист від збитків, завданих військовими діями чи громадянськими заворушеннями, які призвели до руйнування чи завдання шкоди матеріальним активам під-ства або до створення перешкод для його діяльності. Порушення умов контрактів - це відмова від зобов’язань за контрактом з одержувачем гарантій або його порушення з боку уряду країни перебування, коли: одержувач гарантій не має можливості звернутися до суду чи арбітражного суду для розгляду позову про відмову від контракту або порушення його умов; рішення суду не приймається в розумні терміни; таке рішення не може бути виконане.
Україна вступила до Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій у 1994 р., підписавши Конвенцію цієї організації. БАГІв Україні співпрацює з Державною кредитно-інвестиційною компанією, опікуючись фондом перед експертних гарантій для заохочення інвестицій в агропромисловий комплекс.
Міжнародний цент із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) заснований у 1966 р. і призначений для сприяння зростанню потоків міжнародних інвестицій шляхом надання послуг з арбітражного розгляду і врегулювання суперечок між урядами і іноземними інвесторами; надання консультативних послуг; проведення наукових досліджень; надання інформації про інвестиційне законодавство. Послугами МЦВІС сьогодні користуються 119 країн-членів цієї організації.
Основними мотивами вступу країн до МВФ і Світового банку є можливість одержати зовнішні кредити та позики на більш сприятливих умовах порівняно з тими, що існують на міжнародних вал.ринках. Крім цього, країни-члени можуть брати участь у конкурсних проектах зі спорудження різних об’єктів у інших країнах, що відкриває додаткові можливості. Проте, членство в цих організаціях накладає на їх учасників певні зобов»зання. Вони повинні: ставити до відома організації про вибраний країною правовий режим курсу національної валюти та про всі зміни в ньому; уникати маніпулювань вал.курсами або міжнародною вал.системою для аврегулювання свого платіжного балансу та одержання несправедливих переваг над ін..країнами-членами; прагнути до відміни вал.обмежень і не запроваджувати свої; створювати умови для запровадження конвертованості націон.валюти; в будь-який час країни повинні бути готовими надавати повну інформацію про стан своєї економіки з ряду показників.