Тема 7. Фінансовий ринок
7.1.Сутність, принципи побудови, функції фінансового ринку
7.2.Суб’єкти фінансового ринку, їх класифікація
7.3.Пряме і опосередковане запозичення на ринку
7.4. Фінансові посередники, їх класифікація
7.5.Структура фінансового ринку
7.6.Фондова біржа, її функції в економіці
Фін.ринок являється основною інфраструктурною складовою фін.системи держави. Фін.ринок значно впливає на ефективність, стійкість та еластичність ф. с-ми.
За своєю суттю – це механізм перерозподілу ф. рес-сів між усіма суб’єктами фін.відносин у формі емісії та купівлі-продажу цінних паперів.
З економічн. точки зору фін.ринок є системою економ.відносин, пов’язаних з емісією ц.паперів, їх розміщенням, а такою купівлею-продажем фін.інструментів (товарів фін.ринку).
З організаційною точки зору фін.ринок можна розглядати як сукупність фінінститутів, економ.суб’єктів, що здійснюють емісію, купівлю-продаж фін.інструментів.
Тому, Ф.Р – це складова частина ф.с-ми держави, де відбувається перерозподіл капіталів між кредиторами і позичальниками у формі випуску, купівлі-продажу та обігу фін.активів. Ф Р може успішно розвиватись і функціонувати лише в демократичних, ринкових умовах господарювання.
Фін.Ринок – це елемент ринку ресурсів.
Головною передумовою існування ФР є не збігання потреб у фін.ресурсах того чи ін. суб’єкта ринкових відносин із наявністю джерел задоволення таких потреб.
Фін.ринок допомагає зустрітися продавцям та покупцям особливого товару – фінансових зобов’язань, які посідають важливе місце на ринку ресурсів, тому що сприяють обміну грошей майбутніх та гроші теперішні.
Значення ФР в системі ринкових відносин полягає в можливості відкласти сьогоднішнє споживання, нагромадити заощадження і спрямувати їх у сферу підприємництва.
Усі суб’єкти ФР розглядаються за різними ознаками – економічною, юридичною, функціональною. 1. За економічною основ.суб.ФР є домашні госп-ства (населення), суб»єкти госп.-ння різних форм власності, держава і місцеві органи влади, фін.посередники. 2. З правового погляду- виступають індивідуальні, інституціональні учасники та органи держ регулювання. Індивідуальні – це фіз.особи, які мають певні права та зобов’яз.на ФР згідно з чинним закон-ством. У цій ролі можуть виступати громадяни певної держави. Особи без громад-ства та іноземні громадяни.
Інституціональні – це юр.особи, які не є органами держ.регул-ння. Це під-ства, орган-ції, товариства, компаніїі тощо, які мають відокремлене майно, Харктериз-ються організаційною єдністю, мають змогу виступати від свого імені, наділені певними правами та обов’язками, мають розрахунк.рахунки в банку тощо.
Органи держ.регул-ння – це органи законодавч. , виконавч. і судової влади, атакож ін. держ.органи. 3.Залежно від функцій, які виконують суб’єкти . Це 1)основні (прямі учасники ФР) – продавці та покупці фін.активів (інструментів, послуг). На ринкупозичк.капіталу основними суб є - це кредитори і позичальники; на ринку ц.п. – це емітенти, інвестори. Інвестори класифікуються за: а) своїм статусом – це індивідуальні та інституціональні;б)залежно від мети інвестування – це стратегічні (купують контрольний пакет акцій для здійснення стратег. управління під-ством і портфельні, які купують окремі види ц.п. суто в цілях отримання доходу.Їх осн.мета-формування диверсифікованого портфеля ц.п., оптимального за критеріями дохідності, ліквідності та ризику.2)інфраструктурні – фін.посередники (фін.інститути); 3) професійні учасники ФР – суб, що виконують допоміжні функції (функції обслуг-ння основних учасників або окремих операцій на ФР) Вони належать до складу інраструкт-ри ФР, але виконують допоміжні, обслуговуючі за своїм хара-ром функції. На вал. ринку основ. суб є продавці і покупці валюти. Продавцями є держава (реалізує на ринку завдяки уповноваженим органам частину вал.резервів) КБ( мають ліцензію на здійснення вал.операцій) під-ства, які ведуть ЗЕД, фіз..особи, які реалізують наявну в них валюту за допом. Мережі обмінних вал.пунктів. Покупці є ті ж суб, що й продавці.На страх ринку основ. суб.є страховики, страхувальники. На ринку дорогоцін.металів та дорогоц.каменів осн.учасн.є продавці і покупці дорогоцін.металів та дорогоцін.каменів – держава, яка реалізує частину свого золотого запасу, КБ реалізують частину золота, юрид.і фіз..особи.
На ринку нерухомості осн.учасн.є продавці, покупці. Продавцями на первин.ринку нерух.є поодинокі будів.фірми та муніципальнавлада. На вторин.- орендний сектор.
Покупцями є рієлторські фірми, юр. і фіз..особи. Крім цього створюються агентства з нерухомості, оцінники житла, банки , що займаються кредиту-нням купівлі житла та іпотечними операціями, юристи, що спеціаліз-ються на операціях з нерухомістю, страх.компанії, інформаційні та рекламні структури.
Для нормального функціонування економіки постійно необхідна мобілізація, розподіл і перерозподіл ф.ресурсів між її сферами і секторами. Мобілізація та розміщення цих ресурсів можуть бути виконані за допомогою:
- бюджету, що мобілізує ресурси через податки і розміщує їх, відповідно до потреб уряду;
- фін.ринку. що мобілізує заощадження на добровільних засадах і надає позички чи інвестиції, реагуючи на ринкову ситуацію.
Для залучення заощаджень вкладника необхідно запропонувати такий дохід, який би мінімально компенсував втрати від інфляції. Інакше заощадження будуть трансформовані в товарну форму.
Бюджет та фін.ринок не діють ізольовано, бо, з одного боку, уряд досить часто звертається до фін.ринків за грошовими ресурсами, а, з іншого – доводить ресурси до приватного сектора через фін.інститути (державні позики, державні облігації).
Економіка влаштована так, що завжди в кожний конкретний момент часу поряд знаходяться одні юр.тп фіз..особи, у яких є деякий надлишок грош.коштів. інші – у яких не вистачає. У ролі тих, хто потребує додаткового капіталу, головним чином виступають держава, та різні суб’єкти господарс. діяль-сті. Інвестиційний капітал надходить до тих, хто потребує з двох джерел: власних і чужих коштів. Власними коштами для держави є надходження до держ.бюджету, для підприємств – нерозподілений прибуток та амортизаційні відрахування. До категорії чужих коштів відносяться тимчасово вільні кошти (заощадження) ін..держав, суб’єктів господ.діял-сті та населення.
В умовах ринк. економіки розмір щорічних доходів населення як правило, перевищує розмір його щорічних видатків, тобто залишається якась частина грош.коштів, яка не витрачається на придбання товарів і послуг, сплату податків. Вона називається заощадженнями.
Підприємства і фірми в середньому щорічно витрачають більше, ніж одержують від продажу товарів, їм доводиться це робити, бо крім платежів за ресурси, фірми повинні фінансувати свою діяльність,спрямовуючи кошти або в основний капітал або в товарно-матеріальні запаси. Проходить неспівпадання у часі витрат, пов’язаних з виробництвом і отриманні доходу в результаті реалізації продукції. Витрати здійснюються раніше, ніж під-ство одержить прибуток, оскільки для виробництва продукції необхідно вкласти кошти в сировину, матеріали, обладнання, обробку сировини для одержання готової продукції та організувати її продаж. Саме тому підприємства потребують авансування грош.коштів, які після реалізації повинні повернутись на під-ство вже в більшому обсязі, але через деякий час. Великих обсягів грш.коштів потребують під-ства при організації нового бізнесу, а також при його істотному розширенні чи переоснащенні існуючого.
Більшість заощаджень припадає на населення, а більшість інвестицій здійснюється під-ствами і фірмами, тому необхідний такий механізм який би переміщував потоки грош.фондів від перших до других. Такий механізм створюється завдяки функціонуванню фін.ринку.
Метою створення та функціонування ФР є акумулювання та ефективне розміщення заощаджень в економіці, стан якої значно зумовлений ефективністю переливу інвестиц.коштів від тих, хто має заощадження, до тих у кого на даний момент є потреба в коштах.
Головним призначенням ФР є забезпечення ефективного розподілу заощаджень між кінцевими споживачами фін.ресурсів.
Сутність ФР і його роль в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях. Основними функціями ФР є:
акумулювання та перерозподіл позичкових капіталів для інвестування їх в економіку. Завдяки фін.ринкам здійснюється акумулювання коштів багатьох дрібних інвесторів, що створює можливості для виконання капіталомістких проектів; мобілізація тимчасово вільних коштів; перерозподіл коштів між різними ланками економіки, що в цілому сприяє економічному зростанню країни.
реалізація вартості втіленої у фін.активах. На ФР зіштовхується попит в особі покупця фін.активів і пропозиція, в особі продавця цих активів. Кожний із них має свої інтереси, що можуть збігатися або не збігатися. При співпаданні інтересів відбувається акт купівлі-продажу фін.активів.
організація процесу доведення фін.активі до споживачів ( покупців, вкладників). Ця функція проявляється через створення системи різноманітних інститутів інфраструктури ФР до реалізації фін. активів ( банків, бірж, брокерс.контор, інвестиці.компаній, фондів, фондов.магазинів тощо).
фінансове забезпечення процесів інвестування і споживання – полягає у створенні Ф ринком умов для збирання (накопичення капіталу або взяття його в борг) підприємцем фін.ресурсів, необхідних для розвитку виробничо-товарного процесу і задоволення особистих потреб.
вплив на грош.обіг – створення Ф ринком умов для безупинного спрямування грошей у процесі вчинення різноманітних платежів і регулювання обсягу грош.маси в обертанні. Через цю функцію здійснюється реалізація грош. Політики держави.
Взаємодія між продавцями і покупцями, під час придбання фін.активів, може здійснюватись безпосередньо або опосередковано. В першому випадку задоволення взаємного інтересу здійснюється за допом.прямого фінансування, у другому – фінансуванням через посередників, тобто у вигляді опосердков.фінансування.
При прямому фінансуванні покупець в обмін на фін.зобов’язання одержує грош.кошти безпосередньо в продавця. Пряме фін-ння здійснюється через приватне розміщення, коли, фірма(продавець) продає весь випуск ц.п. одному великому інвестиційному інвестору або групі дрібних інвесторів. Реалізація подібних операцій вимагає професійного знання інтересів і потреб потенційних покупців фін.зобов’язань.
На ФРинках завжди присутні відповідні фахівці (брокери), які зводять продавців і зацікавлених покупців. Брокери не купують і не продають ц.п. Вони лише виконують замовлення своїх клієнтів на проведення певних операцій за прийнятними ( вигідними) для них цінами.
Учасниками ринку прямих запозичень разом з брокерами виступають ділери і інвестиц.банки. Дилери від свого імені і за свій рахунок здобувають і продають певні види ц.п., по яких на їх погляд, очікується зростання котирувань. Дохід ділера визначається як різниця між ціною попиту і ціною пропозиції (спред).
Інвестиційн.банки допомагають здійснювати первинне розміщення фін.зобов’язань. Вони знижують емісійний ризик продавців шляхом гарантованого розміщення цих зобов’язань за фіксованою ціною. Виступаючи в ролі дилера чи брокера. Інвестиц.банки виконують і ін. функції, зокрема, консультаційні – консультування емітентів по всіх аспектах випуску і розміщення ц.п., надають допомоги в складанні проспекту емісії. У виборі терміну (часу) виходу на ринок і т.д.
Функціонування ринків прямих запозичень пов’язане із певними труднощами, які зумовлені крупнооптовим характером продажу, що звужує спектр можливих покупців. Тому рух грош.коштів від суб’єктів, що мають профіцит бюджетів, до суб’єктів з дефіцитом бюджетів часто носить опосередкований хар-р.
Опосередковане фінанс-ння припускає наявність фін.посередників ( фін.інститутів). які акумулюють вільні грош.кошти різних економ.суб’єктів і надають їх від свого імені на певних умовах ін..суб’єктам, які потребують в цих засобах.
У фін.посередниках часто зацікавлені як економ.суб’єкти, що мають тимчасово вільні кошти (кредитори), так і суб’єкти, які потребуютьшро.коштів (позичальники), оскільки вони одержують певні переваги і вигоди.
Можна виділити такі переваги з позиції кредиторів:
1) посередники здійснюють диверсифікацію ризику шляхом розподілу вкладень по видах фін. інструментів між кредиторами, що веде до зниження рівня кред.ризику;
2) посередник розробляє систему перевірки платоспроможності позичальників і організовує систему розповсюдження своїх послуг, що також знижує кред.ризик і витрати з кредитування;
3) фін.інститути дозволяють забезпечити постійний рівень ліквідності своїх клієнтів, тобто можливість отримання готівки.
Не тільки кредитори, але й позичальники одержують свої вигоди в результаті реалізації схеми опосередкованого фін-ння. Це:
1) фін.посередники спрощують проблему пошуку кредиторів, готових надати позики на прийнятних умовах;
2) за наявності фін.посередника ставка за кредит позичальника за нормальних економ.умов виявляється нижчою, ніж при прямому фін-нні. Це можна пояснити тим, що фін.посередники знижують кред.ризик для первинних кредиторів (вкладників) і можуть встановлювати нижчі ставки залучених засобів.
3) Фін.інститути задовольняють попит позичальників на великі кредити за рах.акумуляції великих сум від дрібних клієнтів.
Фінансові посередники – це посередники, що забезпечують зустріч позичальника та кредитора, емітента та інвестора, тобто прямих учасників ФР.Вони забезпечують трансформацію тимчасово вільних грош.коштів у позичковий та інвестиційн.капітал. Їх функція заключається в акумулюванні грош.засобів фіз.. і юрид.осіб з наступним наданням таких засобів у вигляді кредитів, інвестицій чи ін.. формі суб»єктів господ-ння або ін. позичальникам. Фін.посередники є водночас інститутами інфраструк-ри ФР.
Інфраструктура ФР – це сукупність (комплекс) установ, організацій, підприємств, ін. суб.та елементів. Що забезпечують необхідні організаційно-економ. умови для функціон-ння усіх учасників ФР з метою координації їх дій, підвищення ефективності фін. операцій та всього ринкового механізму.
До складу інфраст-ри ФР належать інституціональні фін.посередники, а також обслуговуючі (допоміжні) суб’єкти:
- посередницькі фін.ін-тути – банк.установи (емісійні, комерційні, інвестиц.,іпотечні, ощадні,зовнішньоторговельні) та спеціалізовані не банк.фін-кред. установи (страхові та інвестиц.компанії,фінансові, пенс.фонди,кред.спілки,ощадні інс-тути, ломбарди,лізинг.компанії, факторингові, трастові компанії тощо);
- професійні учасники – торговці ц.п. та іншими інструментами ФР,.
- організатори торгівлі – фондові та вал.біржі, позабіржові фонд.торговельні системи (ПФТС);
- посередники в торговельних угодах – брокери та дилери;
- Національна депозитарна с-ма, депозитарії клірингові депозитарії;
- Зберігачі та реєстратори ц.п.;
- Розрахунково-кліринг.банки та ін..установи;
- Інформаційно-аналітичні інст.-тути, консультаційні центри;
- Самоегулівні орг.-ції ринку фін.послуг.
Банк.інститути на ринку фін.послуг здійснюють широкий спектр банк.операцій та послуг – це розрахунково-касове обслу-ння клієнтів, створення депозитів, кред-ння клієнтів, торгівля та збереження ц.п.,вкладення вільних банк.коштів в інвестиц.проекти тощо.
Небанк. фін.установи, які можна поділити на депозитні ( кред.спілки та асоціації), контрактно- ощадні (пенс.фонди, страх.компанії), інвестиційні ( інцест.компанії та фонди, трастові та фін.компанії) акумулюють заощадження населення, наадають іпотечні та споживчі кредити, проводять операції з ц.п. та ін.. операції, надають споживачам широкий спектр фін.послуг.
До фін.інституційних посередників належать торговці ц.п., андерайтери; посередники в торговельних угодах; депозитарії , зберігачі та реєстратори ц.п.; розрахунково-клірингові установи і ін..
Депозитарії – суб’єкти, які спеціалізуються в основному, на виконанні депозитарних функцій КБ, торговці ц.п. (дилери і брокери).
Зберігачі – це суб’єкти (юр.осрби), які мають дозвіл на зберігання та обслуг. Обігу ц.п. та операцій емітента з ц.п.
З метою створення централізованої депозитарної си-ми та без документарної с-ми обігу ц.п. в Україні З-ном Укр. «Про Національну депозитарну с-му та особливості електронного обігу ц.п.в Україні» (10.12.1997 р). було передбачено створення Національної депозитарн.системи.
Структура Націон.депоз.с-ми України включає 2 рівні:
В е р х н і й рівень – це Націон.депоз.с-ма Укр і депозитарії,які ведуть рахунки зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами стосовно ц.п.;
Н и ж н і й рівень – це зберігачі,які ведуть рахунки власників ц.п. та реєстратори власників іменних ц.п.
Реєстратори – суб.ринку, які мають одержаний у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних ц.п.
Р е є с т р власників – це список власників та номінальних утримувачів імен.ц.п.,складений на певну дату. Ведення реєстру передбачає облік та зберігання протягом певного терміну інформації про власників імн.ц.п., а також про операції, внаслідок яких виникає необхідність внесення змін до реєстру. Зміни вносяться на підставі документів, згідно з якими переходить право власності на відповідні імен.ц.п.
Розрахунково-кліригові установи – інститути, які спеціалізуються на виконанні таких функцій: здійснення розрахунків, включаючи проведення взаємозаліку за угодами куп-прод.ц.п.; проведення перевірки наявності на рахунках учасників грош.коштів та ц.п.; видача виписок з грош.рахунків клієнтів установи; повідомлення інформації інститутам, які ведуть книги реєстрації імен.ц.п. Таку діяльність як правило виконують спеціальні клірингові підрозділи фондових бірж, а на позабіржов. Ринку – спеціалізовані клірингово-розрахунк.установи.
Інформаційно-аналітичні інс-тути. Інформаційно – консультаційні центри – інститути , які спеціалізуються на наданні послуг своїм клієнтам з опрацювання та поширення ринкової інформації про суб. та інструменти ФР, ц.п, фондові індекси, поточні курси тощо , а також на складанні аналітичних оглядів подій та тенденцій на ФР.
В основу найбільш загального поділу ФРинків на ринки грош.коштів і ринки капіталу, лежить термін обігу відповідних фін.інструментів.Саме фін.інструменти виступають об»єктами ФР. Фінансові інструменти - це різноманітні фін. документи, які обертаються на ринку, мають грош.вартість і за допомогою яких здійснюються операції на ФР.
З е к о н о м. погляду фін.інструменти – це особливі товари ФР, які мають фін.походження та виступають об»єктом купівлі-продажу на відповідних сегментах ФР. Товарами ФР в першу чергу є грош.кошти та ц.папери. Г р о ш і з економ. погляду – це ліквідні активи, які можуть бути порівняно швидко та без великих втрат переведені в готівку. Вони є формою прояву вартості як купівельний, платіжний засіб та засіб нагромадження.
Ц і н н і п а п е р и - основний товар ФР, своєрідний предмет купівлі-продажу цього ринку. Ц.п.- це документи-свідоцтва про боргове зобов»язання або право власності.
Всі фін.інструменти ФР класифікуються за такими критеріями:
1.За окремими сегментами ФР розрізняють інструменти, що їх обслуговують –
А)Інст.-нти грош.та ринку капіталів - гроші, грош.сурогати. розрахункові документи, ц.п., які обертаються а цих ринках;
Б)ін.-нти ринку ц.п. – різні види ц.п., що обертаються на цьому ринку.Склад ц.п. за видами. Особливостями емісії та обігу затверджуються відповідними нормативно-правов.актами.
В)ін.-нти вал.ринку – іноземна валюта, розрахункові вал.документи, окремі види ц.п., які обслуг.цей ринок;
Г) ін.-нти страхов.ринку – страх.послуги, розрахункові документи і окремі види ц.п., що обслуг.цей ринок;
Д)ін.-нти ринку дорого цін.металів і дорого цін.каменів – золото, срібло, платина і дорого цін.каміння, які купуються з метою формування фін.резервів і тезаврації, розрахунк.документи що обслуг.цей ринок;
Е) ін.-нти ринку нерухомості – ц.п. і документи, що засвідчують право власності на той чи ін..вид нерухомості.
2.За термінами обігу виокремлюють та види фін.інструментів –
А) короткострокові ф.ін-нти ( з періодом обігу до 1 року). Цей вид ф.ін-тів покликаний обслуговув. операції на грош.ринку.
Б) довгострокові ф.ін-ним ( з періодом обігу більше 1 року) Обслуговують операції на ринку капіталу.
3.За харак-ром фін.зобов’язань фін.ін-нти поділяються на:
А)інст.-нти без наступних фін.зобов’язань. Вони як правило є предметом самої фін.операції і за їх передачі покупцю продавець не несе додаткові фін.зобов’язання ( вал.цінності, золото)
Б) боргові фін.ін-нти. Вони характ-ють кред.відносини між покупцем і продавцем. Зобов’язують боржника погасити в передбачені терміни їх номінал.вартість і заплатити додаткову винагороду у формі відсотку. Це облігації, векселі, чеки тощо.
В)пайові фін.ін-нти. Підтверджують право їх власника на частку (пай в стат.фонді їх емітента) і на отримання відповідного доходу у формі дивідента. Відсотка. Пайовими фі.ін-нтами є ц.п. певних видів – акції, інвестиц. сертифікати.
4.Залежно від пріоритетної значимості є:
А) первинні фін.ін-нти. Це ц.п., що харак-ються їх випуском в обіг первинним емітентом і підтверджують прямі майнові права або відносини кредиту (акції, облігації, чеки. Векселі тощо)
Б)вторинні фін.ін-нти або деривативи ( фін.ін-нти другого порядку) хара-ють ц.п. що підтверджують право або зобов.їх власника купити чи продати первинні ц.п., які обертаються, валюту, товари або нематеріальні активи на попередньо визначених умовах в майбутньому періоді. Вони використову-ся для проведення спекулятивних фін.операцій та страхування цінового ризику ( хеджування). Деривативи поділяються на фондові, валютні, страхові, товарні тощо. Основними видами деривативі є опціони, свопи, ф’ючерсні і форвардні контракти.
5.За гарантованістю рівня дохідності фін.ін-нти є:
А) з фіксованим доходом. Харак-ють фін.ін-ти з гарантованим рівнем дохідності за їх погашення незалежно від кон’юнктури коливань ставки позикового відсотка (норми прибутку на капітал) на ФР;
Б) ф.ін-нти з невизначеним доходом. Хар-ють фін.ін-ти рівень дохідності яких можу мінятись залежно від фін.стану емітента або при зміні кон»юнктури ФР.
6.За рівнем ризику виділяють такі фін.ін-нти:
А) без ризикові – державні коротко строк.ц.п.. коротко строк. Депозитні сертифікати найбільш надійних банків, тверда іноземна валюта, золото і ін..цінні метали та каміння, придбані на короткий термін.
Б)з низьким рівне ризику – короткострок.боргові фіню ін.-нти, що обслугов.ринок грошей, виконання зобов’язань за якими гарантовано стійким фін.станом і надійною репутацією позичальника
В)помірним рівнем ризику – групи фін.ін-тів, рівень ризику за якими приблизно середньо ринковому;
Г)з високим рівнем ризику – фінін-ти рівень ризику за якими суттєво перевищує середньо ринковий.
Д)з дуже високим рівне ризику (спекулятивні) – Хара-ються найвищим рівнем риз.і використ-ються для здійснення найбільш ризикових спекулятивн.операцій на ФР. Прикладом може бути акції венчурних (ризикових) підприємств, опціонні і ф’ючерсні контракти тощо.
Залежно від цілей класифікації, а також від особливостей розвитку окремих сегментів ФР, існують різні підходи до класифікації ФРинків. В Україні його можна про класифікувати за такими ознаками:
1.за терміном обігу фін.активів – ринок грошей, ринок капіталу;
2.за ступенем організованості – організований , неорганізований;
3.за умовою передачі фін,ресурсів – ринок позичк.капіталу, ринок акціонерного капіталу;
4.за сферою поширення – міжнародний ринок, національн.ринок;
5.за характером власності на ц.п. – первинний, вторинний;
6.від місця торгівля фін.активами – біржовий, позабіржовий.
Оптимальна структура ринку фін.послуг визначається 2-ма основними ознаками - часовою та інституційною.
відповідно до часової ознаки тобто терміну дії фін. інструментів , ФР поділ.на 2 основні сфери:
а) г р о ш о в и й ринок – це ринок короткостроков. депозитно-кред.операцій, фін.інструментів (термін від 1 дня до 1 року), що обслуговують рух оборотного капіталу під-ств та орг.-цій, короткострокових ресурсів банків, не банк. установ, держави, населення;
б) ринок к а п і т а л і в – це ринок середньо-та довгостроков. Капіталів (термін більше 1 року), що представляють інвестиційн.фактор у розвитку економіки. Він поділяється на ринок ц.п. (середньо і довго строк.) і ринок середньо та довго строк. банківських кредитів.
Якщо грош.ринок підтримує в першу чергу ліквідність на фін.ринку, то ринок капіталів є найважливішим джерелом середньо та довго строк. інвестиційних ресурсів для різних суб-тів ринку.
Структура ринку фін.послуг в інвестиційному розумінні складається з таких секторів:
а) сфери дії фін.посередників ( фін.інсти-тів – банківських і небанк.фін-кред установ), що належать до каналів непрямого, опосередкованого переміщення коштів від власників заощаджень до позичальників на ФР.
б) ринку ц.п., який належить до каналів прямого фінас-ння і в свою чергу поділяється на первинний ринок (нові емісії цп) і вторинний, де відбувається куп-прод.раніше випущених ц.п., який в свою чергу поділяється на біржовий (фондові біржі) і позабіржовий (вуличний) ринки ц.п.
Грошовий ринок – це частина ФР, де в обігу знаходяться коротко строк.фін.інстументи, готівкові гроші, валюта,здійснюються коротко строк. депозитно-кред.операції. Струк-ра грош.ринку є такою:
- о б л і к о в и й ринок – це частина грош.ринку, де короткострок.грош.кошти перерозподіляються між прямими суб-ми ринку, фін-кред.інсти-ми, шляхом куп-прод. високоліквідних активів (векселів та ін..цп) зі строками погашення до 1 року. Осн.операціями на обліковому ринку є облікові та переоблікові операції КБ, НБУ з використанням комерційних та казначейських векселів. Ін. видів коротко строк.зобов’язань;
- м і ж б а н к і в с ь к и й ринок – це частина грош.ринку, де тимчасово вільні кошти банк.установ залучаються та розміщаються ними між собою у формі міжбанк.кредитів та депозитів на короткі строки. Міжбанк. Кредити – одне з осн.джерел формування бінк. ресурсів, які використовуються КБ для виконання зобов’язань перед клієнтами, регулювання балансів, дотримання вимог НБУ тощо;
- в а л ю т н и й ринок – це сектор грош.ринку, де здійснюється куп-прод.валюти шляхом обміну однієї валюти на іншу з метою обслуговування зовнішньоеконом. відносин, міжнародних розрахунків і на якому врівноважується попит і пропозиція на валюту.