12. Вплив міжособистісних взаємин в студентській групі на формування навчальної активності студентів.

Навчально-професійна діяльність – це діяльність кожного студента зокрема. Це індивідуальна інтелектуальна діяльність кожного і за своїм характером, і за результатами. Вона залежить від індивідуальних здібностей студента. Проте виникає проблема забезпечення групою ділового спілкування, співпраці, взаємодопомоги й одночасно вимогливості один до одного.

Види мотивів у студ:

1.зовнішні – безпосередньо не пов’язані з процесом навчання

2.внут – пов’язані з потребою у нових знанях.

Фактори, що впливають на успішність навчання:

• Самооцінка.

• Когнітивний стиль – спосіб сприймання та обробка інф.

• Індивід. особливості мислення – глибина, ширина, критичність, самостійність.

• Індивід. стиль навчальної д-ті – залежить від типологічних особливостей.

• Організація навчання у ВНЗ.

На формування навчал активності також впливають куратор і актив.

Кураторові за допомогою активу потрібно сприяти розвитку ділової допомоги й водночас вихованню відповідальності, вимогливості до себе в тих студентів, які мають проблеми в навчанні й не можуть вирішити їх самостійно. Стосунки куратора з групою – це взаємодопомога, порада, підтримка активу групи, турбота про її справи. Одночасно потрібно уникати формалізму, байдужості, офіційності стосунків. Це важливі умови для забезпечення ефективності виховної роботи з групою та окремими студентами.

12. Вплив міжособистісних взаємин в студентській групі на формування навчальної активності студентів.

механізми групового впливу на її членів:

1. Групова ідентифікація – ототожнення кожним студентом свого «Я» зі своєю групою. «Я дію так, як схвалює група». Саме ідентифікація є психологічною передумовою успішної взаємодії та взаєморозуміння студентів. Якщо студент ідентифікує себе з групою високого рівня розвитку – це позитивно відбивається на його розвиткові.

2. Соціальні презентації – загальноприйняті переконання, ідеї і цінності, які підтримуються більшістю.

3. Соціальна фасилітація – посилення енергії, підвищення активності, домінантних реакцій індивіда, полегшення його діяльності в присутності групи (разом краще!).

4. Соціальна інгібіція, навпаки, – утримання, пригнічування активності, гальмування поведінки і діяльності під впливом інших людей.

5. Соціальна лінь – тенденція людей докладати менше зусиль за тих обставин, коли вони об’єднують свої зусилля задля спільної мети, порівняно з випадком індивідуальної відповідальності.

6. Децентрація – відтворення уявлень своїх товаришів, погляд на себе очима інших, емпатія до інших.

7. Навіювання – аргументований вербальний вплив на члена групи, але одночасно передбачається некритичне сприйняття настанов групи (або окремих товаришів) і безумовне виконання настанов групи, її рішень і порад.

8. Переконування – логічне обґрунтування важливості мети і завдання, отримання певних результатів. Від людини очікується свідома згода на виконання пропозицій.

9. Соціальні очікування – сподівання, а в кожного є намагання виправдати їх.

10.Соціальне порівняння – кожен віддзеркалює на себе ставлення до нього членів групи. Ми використовуємо інших людей як еталон для оцінки наших власних настанов (ставлень), емоцій і поведінки.

11.Наслідування – це не тільки функція соціалізації, але й складова творчості, групової активності, становлення індивідуального стилю діяльності.

12.Взаємний потяг один до одного.

№ 13.Психологічний аналіз професійно-педагогічного спілкування викладачів ВНЗ

Спілкування – процес обміну між людьми певними результатами їх психічної та духовної діяльності: засвоєною інформацією, думками, судженнями, оцінками, почуттями й настановами. Професійно-педагогічне спілкування становить основу науково-педагогічної діяльності викладача вищої школи. Всі основні форми організації навчального процесу (лекція, семінарське заняття, іспит та ін.), виховна робота та науково-методична діяльність у вищій школі пройняті цим складним і багатофункціональним соціально-психологічним явищем. Пед-е спілкування – є способом реалізації змісту, методів і прийомів педагогічних впливів, спрямованих на формування особистості студента. Воно є одним із найголовніших аспектів професіоналізму і педагогічної майстерності викладача.

Педагогічне спілкування викладача зі студентами має такі цілі:

1) інформаційна – взаємообмін навчальною і науковою інформацією;

2) ціннісно-орієнтаційна – передача суспільно-значущих і професійно-важливих норм і цінностей;

3) спонукальна – підтримка студента, мотивація його діяльності;

4) соціальна – узгодження спільних дій, отримання зворотного зв’язку про характер стосунків між суб’єктами педагогічної взаємодії.

Педагогічне спілкування, як особливе соціально-психологічне явище, характеризується такими функціями:

-соціально-перцептивною – сприймання і пізнання викладачем і студентом один одного;

-комунікативно-поведінковою – передача інформації та обмін соціальними ролями, організація спільної діяльності;

-емоційною – прояв взаємних оцінних ставлень, ставлення викладача до студента як особистості; експресивні реакції кожної зі сторін спілкування;

-соціальною самопрезентацією.

Професійно-педагогічне спілкування сприяє передачі громадянських, національних, професійних і моральних цінностей. Воно формує духовний світ викладача та презентує модель його майбутньої професійної поведінки, є сферою реалізації викладачем своїх сутнісних сил через процес персоналізації, «транслювання» свого «Я» на особистість студента. Спілкування з викладачем допомагає студенту самоствердитися в новій соціальній ролі «студента» і «майбутнього фахівця». Воно сприяє формуванню соціально-професійного аспекту його «Я-концепції», коригує самооцінку та визначає перспективи особистісного зростання в навчально-професійній сфері. Саме через педагогічне спілкування в студентів виникає мотив самоосвіти й професійного самовиховання, бажання брати участь у науково-дослідній роботі.

№ 14. Види міжособистісних стосунків у студентській групі. Порівняльна характеристика лідерства та керівництва.

Студентська група – спільність автономна й самодостатня. Вона здатна сама вирішувати свої внутрішні проблеми, а її активність пов’язана з соціальним життям факультету, університету, вирішенням проблем соціального характеру.

Види:

офіційні - на відношені поваги і авторитету

ділові - за спільною навчальною метою

особистісні - не залежно від навчальної діяльності

раціональні - на перший плн виступають знання один про одного у вигляді обєктивної оцінки оточуючих

емоційні - на перший план виходять субєктивні оцінки особистості

Ще одним механізмом інтеграції студентів у групі є лідерство. Лідерство – це здатність окремої особистості спонукати інших діяти, надихати їх на певну активність і діяльність.

Лідер (від лат. Leader – ведучий, керівник) – член групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах певної, специфічної та досить значущої ситуації, щоб забезпечити організацію спільної діяльності людей для найбільш швидкого й успішного досягнення спільної мети.

Між лідерством і керівництвом є суттєва різниця. Б. Д. Паригін наводить такі відмінності між функціями лідера та керівника:

• лідер покликаний здійснювати переважно регуляцію міжособистісних стосунків у групі, натомість керівник здійснює регуляцію офіційних відносин групи як деякої соціальної організації;

• лідерство виникає за умов мікросередовища (яким є мала група), керівництво – елемент макросередовища, тобто воно пов’язане з усією системою суспільних відносин;

• лідерство виникає стихійно, керівник будь-якої реальної соціальної групи або призначається, або обирається, але так чи інакше цей процес є не стихійним, а навпаки, цілеспрямованим, здійснюваним під контролем різних елементів соціальної структури;

• явище лідерства менш стабільне, висунення лідера залежить від настрою групи, натомість керівництво – явище стабільніше;

• керівництво підлеглими порівняно з лідерством має чіткіше визначену систему санкцій;

• процес прийняття рішення керівником (і взагалі в системі керівництва) значно складніший; він опосередкований багатьма обставинами, які не обов’язково мають витоки в цій групі, натомість лідер здебільшого приймає безпосередні рішення, які стосуються групової діяльності;

• сфера діяльності лідера – здебільшого мала група, де він є лідером, сфера дії керівника ширша, оскільки він репрезентує малу групу в ширшій соціальній системі.

Таким чином, із боку офіційного лідера стиль керівництва групою повинен бути гнучким. Важливо знайти диференційований підхід до кожного відповідно до індивідуальних особливостей, сприяти згуртованості колективу, спрямувати його активність на виконання основних завдань професійної підготовки студентів.

№ 15. Психологічні компоненти професійної адаптації викладачів вищої школи.

Адаптація викладача вищої школи до професійно-педагогічної діяльності – це складний, системний неперервний процес активної взаємодії особистості та професійного середовища, що забезпечує ефективність професійної педагогічної діяльності та є основою його професійного саморозвитку і самовдосконалення.Починаючи педагогічну діяльність, молодий фахівець потрапляє в нове для нього соціальне та професійне середовище, нові режими розумових і фізичних навантажень, нову сферу відносин і взаємодій. Руйнуються колишні стереотипи діяльності, формуються нові переконання, ЗУН та звички адекватної поведінки.

Соціально-психологічна адаптація включає в себе:

- формування нового психологічного стереотипу поведінки;

- корекція особистісних якостей відповідно до вимог нової діяльності;

- пристосування до нового соціального середовища (до адміністрації, педагогічного колективу, студентів і їх батьків)

Професійна адаптація:

- до нових умов праці;

- до професії педагога і вихователя;

- до нового фахового змісту педагогічної й трудової діяльності;

- до необхідності постійного удосконалення рівня знань і педагогічної майстерності

Головними ресурсами адаптаційного процесу початкового періоду педагогічної діяльності молодого фахівця є здібності пристосування свого організму до нової для нього професійної діяльності на психологічному та фізіологічному рівнях.

Результатом успішної (оптимальної) професійної адаптації викладача ВНЗ є: позитивний психоемоційний стан фахівця;

• готовність його до професійної діяльності;

• позитивне ставлення до професійного середовища;

• позитивна Я-концепція;

• визнання самоцінності особистості студента, його активності та творчості, мотивація до безперервної освіти;

• відчуття єдності із студентським колективом, в почутті корисності для нього, у прийнятті ціннісних орієнтацій педагогічного колективу.

• гарне самопочуття, задоволення педагогічною діяльністю, соціальними можливостями, оцінка своїх професійних вмінь.

№ 16. Виховання, самовиховання і саморозвиток майбутніх фахівців із вищою освітою.

Мета вищої освіти сьогодні – це підготовка фахівців, здатних забезпечити перехід від індустріального до інформаційно-технологічного суспільства через новаторство у навчанні, вихованні та науково-методичній роботі; виховання в молоді довіри до динамічних знань та усвідомлення потреби розвитку своїх творчих здібностей. Процес виховання органічно поєднаний з процесом навчання студентів, опануванням ними основами наук. Виховання має за мету формування рис і якостей студента згідно з його здібностями й інтересами. Сутність виховання полягає в тому, що в процесі його формується світогляд, мораль, високі естетичні смаки та ставлення студента як особистості до навколишнього світу.

Самовиховання – свідома діяльність, спрямована на реалізацію людиною себе як особистості. Самовиховання – відносно пізнє надбання онтогенезу, пов`язане з певним рівнем самосвідомості, критичного мислення, здатності і готовності до самовизначення, самовираження, саморозкриття, самовдосконалення. Необхідні компоненти самовиховання – самоаналіз особистісного розвитку, самозвіт і самоконтроль. З давніх часів і до сьогодення проблеми самовиховання та саморозвитку розглядаються здебільшого у межах психології, педагогіки, філософії, соціології. Щоб самовиховання стало усвідомленим і професійно спрямованим, майбутній фахівець має відчути, реально оцінити свою придатність до обраної професії.

Саморозвиток — розумовий або фізичний розвиток людини, якого вона досягає самостійними заняттями, вправами. Якісна гармонійна професійна підготовка фахівців у ВНЗ можлива за умов реалізації основних принципів функціонування та саморозвитку (наступність, неперервність, системність, інноваційність, цілісність та інтегрованість, індивідуальна спрямованість), використання класичних методів (порівняння, композиції та декомпозиції, систематизації, моделювання та прогнозування, узагальнення, інтеграції та диференціалізації) проектування сучасної інноваційної університетської системи освіти для задоволення потреб особистості та суспільних потреб у певній діяльності в тій чи іншій сфері суспільного розподілу праці.

17. Роль пс-ї служби у забезпеченні нав-вих.процесу у вищій школі Психологічну службу системи освіти необхідно розглядати як багаторівневу організаційну систему, яка включає основні структурні одиниці і забезпечує надання ефективної психологічної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу. Практичний психолог і соціальний педагог є головними ланками системи соціального і психологічного забезпечення на рівні навчального закладу і долучені до вирішення основних завдань цієї системи. Основною метою діяльності психологічної служби системи освіти є підвищення якості і забезпечення доступності послуг у сфері практичної психології і соціальної роботи, спрямованих на збереження і укріплення здоров’я, підвищення адаптивних можливостей, створення умов для повноцінного і гармонійного розвитку всіх учасників навчально-виховного процесу, посилення розвивального і виховного компонентів системи освіти. Важливим завданням діяльності психологічної служби є забезпечення супроводу дітей з особливими освітніми потребами, захист психічного і соціального здоров’я дитини на всіх рівнях навчання. Діяльність спеціалістів психологічної служби повинна бути спрямована на забезпечення, захист прав і свобод дітей, створення умов комфортного освітнього середовища. За такого підходу основну увагу у вибудовуванні траєкторії розвитку служби слід приділити питанню формування професійної компетентності у спеціалістів, готовності до виконання не лише функціональних завдань, а й надання системи послуг, які потребують учасники навчально-виховного процесу: учні, батьки, педагогічні працівники, представники громади. Питання забезпечення високої якості освіти безпосередньо пов’язане з такими категоріями як розвиток, самореалізація, самоповага, здоров’я, адаптивність, самооцінка. Врахування визначених понять в ході реалізації навчального процесу має стати пріоритетом у наближенні системи освіти України до європейських стандартів.  Концепція розвитку психологічної служби освіти України на період до 2012 року (далі – Концепція) орієнтована на посилення ролі і значимості психологічної складової освітнього процесу, підвищення ефективності діяльності соціальних педагогів, психологів, спеціалістів психолого-медико-педагогічних консультацій.  Мета і завдання Концепції Мета Концепції полягає у підвищенні ефективності надання психологічних і соціальних послуг спеціалістами служби, розширенні мережі центрів практичної психології і соціальної роботи міського, районного рівня, збільшенні кількості практичних психологів і соціальних педагогів у навчальних закладах, як ключових спеціалістів забезпечення адаптивного і комфортного освітнього простору.  Основними завданнями Концепції є:

створення психолого-педагогічних умов для повноцінної реалізації особистісного, інтелектуального і фізичного потенціалу учнів і студентів на основі сучасних досягнень вітчизняної і світової психологічної науки; розробка інноваційних форм і методів роботи спеціалістів щодо подолання негативних явищ учнівському середовищі: проявів насильства, агресивності, девіантної і делінквентної(антисоц.) поведінки; розробка та запровадження інноваційних моделей діяльності  психологічної служби і ПМПК, оновлення на цій основі нормативно-правової бази яка регулює діяльність працівників служби; підвищення фахового рівня підготовки студентів вищих навчальних закладів зі спеціальностей "Практична психологія" і "Соціальна робота", вдосконалення організації і змісту підвищення кваліфікації спеціалістів психологічної служби і ПМПК; моніторинг та оцінка ефективності діяльності усіх ланок психологічної служби.