10. Адаптація студентів першокурсників та іноземних студентів до навчання у вищій школі.

Адаптація – процес взаємодії індивіда і навколишнього середовища, який приводить до оптимального його пристосування до життя і діяльності. Адаптація пов’язана зі зміною соціальної ситуації розвитку студента. Це входження людини у нову соціальну позицію і нову систему взаємин.

Відповідно до своїх професійних інтересів вони акцентують увагу на певних видах адаптації: біологічній, психічній, психологічній, соціально-психологічній, соціальній, соціально-педагогічній, професійній та ін.

Період адаптації першокурсника пов'язаний із руйнуванням раніше сформованих стереотипів, що може продовжувати труднощі як у навчанні, так і спілкуванні. Адаптаційний період у різних студентів відбувається по-різному, залежно від їхніх індивідуально-психологічних особливостей, рівня готовності до навчання у вищій школі.

О.Г. Мороз розрізняв такі форми адаптації студентів-першокурсників:

1) адаптація формальна, яка стосується інформаційної обізнаності з новими реаліями студентського життя.

2) соціально-психологічна пристосування до нового соціального оточення (викладачі, однокурсники, сусіди в гуртожитку тощо).

3)дидактична адаптація, яка пов’язана з пристосуванням студента до нових форм навчання.

4) особистісно-психологічна адаптація – це пристосування до нових соціальних ролей «майбутнього фахівця».

Важливим чинником, який впливає на процес адаптації іноземних студентів, є особливості культури, в якій перебувають студенти – іноземці. Менш успішно адаптуються представники культур, в яких традиції й поведінка значно ритуалізовані (наприклад, студенти, Африки, Азії, Індії). Дослідження показують, що досить важко адаптуються представники так званих "великих держав": їм заважає їхня пихатість та зарозумілість. Окремим чинником можна вважати культурні особливості країни, в якій перебуваєш. Значно легше адаптуватися в країнах, де на державному рівні дотримується політика культурного плюралізму, принципи рівності, свободи вибору і партнерства представників різних культур. Безумовно, вагомий вплив на процес адаптації здійснюють і ситуаційні фактори – рівень політичної та економічної стабільності в країні, рівень злочинності, соціальна політика держави тощо.

Кращій адаптації студентів-іноземців до нового соціокультурного середовища сприяють дві групи факторів: ті, що залежать від студента, і ті, що залежать від викладача. З боку студента важливо: належний рівень базової підготовки, рівень знань української мови, індивідуальна здатність до навчання, особливості національного менталітету. Викладач, у свою чергу, повинен бути компетентним у викладанні свого предмета, володіти мовою спілкування і певними особистими якостями. Виховна робота з іноземними студентами має, безперечно, специфічні особливості, що пов’язані зі складною адаптацією останніх до нових умов перебування, проживання й навчання.

Отож, в результаті досліджень встановлено, що полегшення міжкультурної адаптації студента-іноземця є одним із завдань викладача вищого навчального закладу, а проблеми, які виникають при цьому, слід розглядати як брак певних знань про звичаї, норми, цінності, стереотипи поведінки представників іншої культури, який потрібно долати спільними зусиллями викладачів та студентів-іноземців в атмосфері міжкультурної толерантності.

№ 11.Професіоналізація особистості студента як новоутворення віку

Студентський вік до того ж сенситивний для утворення професійних, світоглядних і громадянських якостей, для формування творчих рис – «сходження до вершин творчості», що багато важить у подальшій професійній діяльності.

Основні напрями професіоналізації:

1. Професіоналізуються всі пізнавальні процеси: професійне сприймання і професійна спостережливість, професійна пам’ять, професійна уява, професійне мислення. Формується професійна настанова на всі пізнавальні процеси.

2. Фахівець із вищою освітою повинен оволодіти не тільки ЗУН, а й самостійно виробляти засоби досягнення поставлених професійних цілей, а для цього повинні бути сформовані механізми планування своєї діяльності, програмування своїх дій, оцінки результатів і їх корекція.

3. Особистість студента набуває професійну спрямованість, що має такі прояви:

• професійна мотивація, загальне позитивне ставлення, схильність і інтерес до професійної діяльності (прагнення до реалізації смислу служіння суспільству, державі, людям);

• розуміння і прийняття професійних завдань з оцінкою власних ресурсів для їх розв’язання;

• бажання вдосконалювати свою підготовку до професійної діяльності, підсилюються мотиви самоосвіти і самовиховання;

• планування задовольняти матеріальні й духовні потреби, займаючись працею в галузі своєї професії.

Можна виділити такі рівні професійно-педагогічної спрямованості студентів – майбутніх педагогів.

У студентів формується система ціннісних орієнтацій, які пов’язані з професійною діяльністю. Цінність – усвідомлення і прийняття студентом сенсу своєї професійної діяльності.

1. Формується ціннісно-смисловий зміст «Я-концепції». На зміну кризи ідентичності приходить стійке уявлення про своє «Я» як майбутнього фахівця. Зростає рівень домагань у галузі майбутньої професійної діяльності, готовність до самореалізації вже в професійній діяльності.

2. Формується позитивна самооцінка, у зміст якої входять професійні якості.

3. Змінюються мотиви трьохкомпонентної «Я – самопрезентації»:

• бажання продемонструвати свої ділові (професійні) якості;

• намагання викликати до себе діловий, професійний інтерес;

• завоювати авторитет своїми діловими якостями.

«Я-концепція» – важливий самоутворюючий компонент. Практика свідчить, що недооцінка ролі та особливостей «Я-концепції» студента призводить до суттєвих вад у його навчально-професійній діяльності, оскільки не забезпечуються соціально-психологічні умови актуалізації творчого потенціалу студента, стимулювання його професійного становлення та особистісного зростання.