66. Зміст, компоненти та характерні риси професіоналізму викладача.
Успішне розв’язання завдань підготовки фахівців із вищою освітою, які стоять перед вищою школою, значною мірою залежить від викладачів, їхнього науково-творчого потенціалу, рівня загальної та психологічної культури, педагогічної майстерності й професіоналізму. На викладача, згідно із Законом України «Про вищу освіту», покладаються відповідальні обов’язки:
1) Постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність і наукову кваліфікацію;
2) Забезпечувати високий нуково-теоретичний і методичний рівень викладання дисциплін у всьому обсязі освітньої програми відповідної спеціальності;
3) Додержуватися норм педагогічної етики, моралі, поважати гідність осіб, які навчаються у ВНЗ, прищеплювати їм любов до України, виховувати їх у дусі українського патріотизму й поваги до Конституції України.
4) Додержуватися законів України, статуту та правил внутрішнього розпорядку ВНЗ.
Поняття «педагог» містить зміст, який визначається ідеями гуманістичної психології і педагогіки. Педагогічна діяльність, є відкритою системою, яка має культурну, соціальну та технологічну детермінацію. Зокрема – готовність до педагогічної діяльності визначається такими компонентами: мотиваційний компонент – сформованість професійних потреб та інтересів; пізнавально-оцінювальний – це наявність у викладача уявлень про структуру педагогічної діяльності; емоційно-вольовий – характеризує почуття відповідальності за результат своєї праці, вміння керувати своїми діями; мобілізаційно-налагоджуючій – здатність визначити свої психологічні стани та керувати ними.
Однією з таких таємниць є педагогічний професіоналізм, професіоналізм діяльності викладача і професіоналізм його як особистості
Професіоналізм діяльності – висока професійна кваліфікація і компетентність, володіння ефективними професійними вміннями і навичками, алгоритмами і способами успішного розв’язання професійних завдань. Професіоналізм діяльності викладача вищої школи передбачає оптимальне поєднання суто педагогічної діяльності з науково-дослідної та навчально-методичною роботою. Професіоналізм діяльності визначається високим рівнем розвитку фахового (предметного) і педагогічного мислення. У педагогічному мисленні є чотири блоки: 1 блок: конструктивність, практичність, конкретність і оперативність при вирішенні педагогічних завдань; 2 блок: професійність понятійного апарату, логічність, системність і аналітико-синтетичний характер викладання навчального матеріалу; 3 блок: дослідництво, швидкість, обґрунтованість, глибина і креативність мислитель них операцій; 4 блок: організованість, самокритичність і саморегулятивність у пізнавальній діяльності.
№ 67.Професійна спрямованість викладача, її види та роль у професійній діяльності.
Професійна спрямованість – розуміння і внутрішнє прийняття особистістю цілей і завдань професійної діяльності, а також співзвучних із нею інтересів, настанов, переконань і поглядів.
Педагогічна (професійна) спрямованість особистості вчителя - інтерес до педагогічної діяльності і здатність нею займатися та емоційне ставлення до діяльності (любов, задоволення, інші потреби). Педагогічна (професійна) спрямованість особистості вчителя характеризується інтересами, нахилами, переконаннями, ідеалами. На підставі їхнього аналізу можна зробити висновок, наскільки значущі для нього педагогічна діяльність та її об'єкт, як глибоко він усвідомлює можливість правильного розв'язання педагогічних задач; як пов'язана педагогічна спрямованість з іншими видами спрямованості (наука, мистецтво, громадсько-корисна діяльність); наскільки вчитель задоволений своєю діяльністю; які труднощі трапляються в його діяльності і як він їх долає; як співвідносяться педагогічна спрямованість із самооцінкою особистості, рівнем домагань, здібностями, характером тощо.
Професійна педагогічна спрямованість - суттєва ознака та передумова справжнього авторитету вчителя, один із найважливіших суб'єктивних факторів досягнення успіхів у професійно-педагогічній діяльності.
Педагогічна спрямованість може бути: справжня, формальна, оманлива.
№ 68. Способи впливу під час спілкування викладачів і студентів.
Процес здобуття освіти у вищій школі — явище складне, багатогранне, динамічне. Складовою педагогічної майстерності викладача є його мовлення. Це інструмент професійної діяльності педагога, за допомогою якого можна розв?язати різні педагогічні завдання: зробити складну тему заняття цікавою, а процес її вивчення привабливим; створи і и іншу атмосферу спілкування в аудиторії, встановити контакт, досягти взаємо порозуміння зі студентами; сформувати в них відчуття емоційної захищеності, вселити в них віру в себе.
До способів впливу під час спілкування, відносять також способи впливу однієї людини на іншу (або інших), коли ми прагнемо «спровокувати» її поведінку в потрібному нам напрямі, знайти в системі її діяльності «слабкі місця», визначити фактори, що керують нею, і намагаємося змінити їх.
До групи психологічних способів впливу на людей належать навіювання, наслідування, психічне зараження і т. ін. Це механізми, які діють насамперед на несвідоме. Існує ще такий важливий спосіб впливу, як переконання. На відміну від попередніх його використовують тоді, коли хочуть вплинути на свідомість людини. Якщо дія трьох перших механізмів пов’язана переважно з некритичним ставленням людей до інформації, поведінки, емоцій тих, хто діє на них, то переконання передбачає логічне мислення, критичний аналіз цих сигналів.
Переконання — це спосіб впливу, коли людина звертається до свідомості, почуттів і досвіду іншої людини з тим, щоб сформувати в неї нові установки. Переконання впливає не тільки на розум, а й на почуття, якщо звернення до інших супроводжується емоціями. Отже, переконання — це такий вплив однієї людини на іншу або на групу людей, який діє на раціональне та емоційне в їхній єдності, формує нові погляди, відносини, що відповідають вимогам суспільства.
Навіювання — це психологічний вплив однієї людини па іншу або на групу людей, що передбачає некритичне сприймання висловлених думок і волі.
Під час навіювання не досягається згода, а лише забезпечується прийняття інформації, що містить готовий висновок. Використовуючи інформацію людина, на яку впливають, має сама дійти необхідного висновку.
При психічному зараженні процес передавання емоційного стану відбувається від одного індивіда до іншого на несвідомому рівні. Унаслідок такого впливу індивід швидко переймається психічним станом інших людей. При цьому багаторазово підсилюється емоційний вплив за рахунок його «відбиття» від багатьох людей. У таких ситуаціях індивіди несвідомо йдуть за іншими, наслідуючи їхню поведінку.
Наслідування — особлива форма поведінки людини, що полягає у відтворенні нею дій інших осіб. Причому важливо наголосити, що наслідування може бути виявом активності індивіда, яка може бути наслідком власної ініціативи або результатом впливу інших людей, які розраховують на це й стимулюють певну поведінку різними засобами. Отже, наслідування може бути як несвідомим, так і свідомим, цілеспрямованим.
Усі ці способи впливу під час спілкування викладачів і студентів активно використовуються під час навчання у ВНЗ.
№ 69. Моделі педагогічного спілкування
I - умовно називають "Монблан", тому що педагог підноситься над аудиторією, як гірська вершина. Він відірваний від студентів, мало цікавиться особистістю студента та своїми взаєминами з ним. Спілкування зводиться лише до повідомлення інформації. Подібна модель формалізує всю систему навчально-виховного процесу, формує в студентів пасивну позицію у педагогічній взаємодії.
II — "Китайська стіна". Характеризує таке спілкування педагога зі студентом, коли педагог намагається підкреслити свою зверхність, виявляє зневажливе ставлення до нього.
III — "Локатор". За цієї моделі переважає вибірковість викладача в організації взаємовідносин зі студентами. Він зосереджує свою увагу або на групі слабких або, навпаки, сильних студентів. Внаслідок цього не створюється цілісна й безперервна система спілкування.
IV— "Робот". Вона характеризує поведінку педагога, який цілеспрямовано й послідовно діє на підставі певної програми, незважаючи на обставини, що вимагають змін у спілкуванні.
V — "Я сам". Сутність цієї моделі організації педагогічної взаємодії полягає в тому, що викладач постає в ролі головної дійової особи, нерідко гальмуючи цим усі вияви ініціативи з боку студентів.
VI — "Гамлет" — характеризує дії викладача, для якого властиві постійні сумніви: чи правильно його зрозуміють, чи адекватно відреагують на те чи те зауваження тощо.
VII— "Друг". Тут викладач може втратити діловий контакт у спілкуванні.
VIII — "Глухар"— характеризує педагога, який під час взаємодії зі студентами чує лише себе, не спрямований на студента, не усвідомлює його переживань та потреб у ситуації контакту.
№ 70. Шляхи розвитку мотивації студентів.
Мотивація – це циклічний процес безперервного взаємного впливу та перетворень, у якому суб'єкт дії та ситуація взаємно впливають одне на одного, і результатом якого є реально простежена поведінка. Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість та стійкість цілісної діяльності, спрямованої на досягнення окремої цілі.
Становлення майбутнього фахівця як висококваліфікованого фахівця, на думку В.А. Якуніна, Н.В. Нестерової, можливо лише при сформованому мотиваційно-ціннісному відношенні в його професійному становленні. Н.Б. Нестерова, аналізуючи психологічні особливості розвитку учбово-пізнавальної діяльності студентів, вона розділяє весь період навчання на три етапи:
I етап (I курс) Характеризується високими рівневими показниками професійних і учбових мотивів, керівники учбовою діяльністю. Разом з тим вони ідеалізуються, оскільки обумовлені розумінням їх суспільного сенсу, а не особового.
II етап (II, III курс) Відрізняється загальним зниженням інтенсивності всіх мотиваційних компонентів. Пізнавальні і професійні мотиви перестають управляти учбовою діяльністю.
III етап (IV-V курс) Характеризується тим, що росте ступінь усвідомлення і інтеграції різних форм мотивів навчання.
Мотивація студентів полягає, шляхом зацікавленості їх у майбутній професійній діяльності, вивчення предметів дозволяють саморозвиватися в цьому напрямку.
Необхідна умова для створення у учнів інтересу до змісту навчання і до самої учбової діяльності - можливість проявляти в навчанні розумову самостійність і ініціативність. Чим активніше методи навчання, тим легше зацікавити ними учнів. Основний засіб виховання стійкого інтересу до навчання - використання таких питань і завдань, вирішення яких вимагає від учнів активної пошукової діяльності.
Велику роль у формуванні інтересу до учення відіграє створення проблемної ситуації, зіткнення учнів з трудністю, яку вони не можуть вирішити за допомогою запасу знань, що є у них; стикаючись з трудністю, вони переконуються в необхідності отримання нових знань або застосування старих в новій ситуації.
№ 71. Психологічний зміст кар’єри викладача.
Професійна кар'єра - послідовність професійних ролей, статусів і видів діяльності в житті людини, її просування ступенями (щаблями) виробничої, соціальної, адміністративної чи іншої ієрархії.
Існують два види професійної кар'єри: особистісно кар'єра - сходження людини до висот професіоналізму, якості результатів праці, самореалізація в професійній діяльності і набуття на цій основі визнання людьми; посадова кар'єра - просування по службі.
Традиційною є лінійна кар’єра викладача вищого навчального закладу, модель якої включає поетапне проходження ієрархії посад від нижчої до вищої: асистент – викладач – старший викладач – доцент – професор.
\Професійна особистісна кар'єра є складовою життєвої стратегії педагога. Вона заслужена, якщо ґрунтується на особистісному зростанні, предметному й успішному самовдосконаленні, пов'язана з наполегливою працею, досягненням реальних результатів, ставленням педагога до неї як до життєвого покликання.
№ 72.Аналіз діяльності колективу кафедри.
Кафедра є основним навчально-науковим структурним підрозділом вищого закладу освіти, який забезпечує проведення навчально-методичної, науково-дослідницької та виховної роботи, відповідає за реалізацію державної політики у галузі освіти. Вона підпорядковується ректору ВЗО , проректорам, а також начальникам факультетів з питань, що віднесені до їх компетенції.
Головною системоутворюючою ознакою для кафедри виступає її галузева спрямованість – викладання однієї чи кількох споріднених навчальних дисциплін, а відтак – і наукові дослідження за відповідними напрямами.
Історично, протягом століть, склалося так, що саме кафедра стала первинним осередком організації педагогічного процесу у вищій школі, носієм самого духу вищої освіти.
Персонал кафедри складають професори, доценти, старші викладачі, начальник кабінету і старший лаборант кафедри, які здійснюють свою діяльність згідно з затвердженими в установленому порядку функціональними обов’язками.
Начальник кафедри організовує роботу всієї кафедри, несе особисту відповідальність за дотримання функціональних обов’язків підлеглими.
Робота кафедри здійснюється у відповідності з затвердженими керівництвом ВЗО семестровими планами, котрі охоплюють навчальну, методичну, наукову, виховну та інші види робіт. Обговорення ходу виконання цих планів та інших питань діяльності кафедри здійснюються на її засіданнях під головуванням начальника кафедри. В них бере участь увесь професорсько-викладацький склад кафедри, оформлюється відповідний протокол. На засіданнях кафедри обговорюються окремі навчально-методичні розробки, науково-дослідні роботи, здійснювані викладачами (наукові звіти, монографії, статті тощо), затверджуються плани-проспекти рукописів та календарні плани робіт, навчальні плани, методичні матеріали, теми дисертаційних досліджень тощо. На засідання кафедри можуть бути запрошені співробітники інших кафедр, відділів, лабораторій ВЗО, представники установ та організацій, з якими кафедра співпрацює, а також студенти і слухачі з приводу успішності їх навчання, дисципліни, участі в науково-дослідницькій роботі.
Головні завдання кафедри полягають у організації та проведенні на високому рівні навчальної та методичної роботи за однією чи декількома спорідненими навчальними дисциплінами, наукових досліджень за профілем кафедри, у підготовці науково-педагогічних кадрів, підвищенні кваліфікації професорсько-викладацького складу, виховної роботи зі студентами та слухачами. Цим завданням підпорядковується уся кафедральна діяльність.